21 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4107/20 пров. № А/857/14783/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Мікули О.І.
з участю секретаря судового засідання Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року (суддя першої інстанції Дудар О.М., м. Рівне, повний текст складено 09.09.2020),
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 17.07.2018; зобов'язання нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, починаючи з 17.07.2018.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплачувати ОСОБА_1 з 17 липня 2020 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) до зміни законодавства або правового статусу позивача.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року виправлено описку, допущену в рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №460/4107/20, наступним чином: в третьому абзаці резолютивної частини рішення замість дати з « 17 липня 2020 року» зазначено з « 17 липня 2018 року».
Не погодившись частково із таким рішенням, важаючи його постановленим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення справи, неправильним застосуанням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, його оскаржила ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у позовній заяві вона просила зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати починаючи з 17 липня 2018 року. У мотивувальній частині даної постанови суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню. Однак, у резолютивній частині рішення суд зобов'язав здійснити нарахування та виплачувати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру не з 17 липня 2018 року, а з 17 липня 2020 року. Апелянт вважає, що порушене право позивача підлягає захисту не з 17 липня 2020 року, а із 17 липня 2018 року. Відтак, в оскаржуваному судовому рішенні суд безпідставно обмежив період виплати позивачу підвищення до пенсії.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати частково оскаржене рішення суду від 9 вересня 2020 року та та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
ОСОБА_1 була повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом надіслання повідомлення на номер телефону, зазначений даним учасником справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом надіслання 14.01.2021 повідомлення на електронну пошту зазначеного учасника справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Учасники справи у судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію по інвалідності за нормами Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується довідкою від 02.07.2020 №491/04-02-16 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.а.с.6, 47).
Позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується довідкою про перебування на обліку від 02.07.2020 №491/04-02-16 (а.с.47).
ОСОБА_1 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 25.01.2000 Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.5).
На звернення позивача щодо перерахунку пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач листом від 15.01.2020 №Л-4880/07.1-59 надав відповідь, у якій зазначено про те, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 статтю 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було виключено. Отже, з 01.01.2016 чинною є норма, якою передбачено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Оскільки позивач не належить до категорії осіб, які працюють у зоні відчуження підстави для нарахування та виплати вказаної доплати в управління відсутні (а.с.8).
Також, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с.4).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с.Мале Вербче Сарненського району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 02.07.2020 №491/04-02-16 про перебування на обліку, розмір пенсії ОСОБА_1 у період з 17.07.2018 по 02.07.2020 становив 2381,10 грн. Підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 не отримує (а.с.47).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-XII. Порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Приписи статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачали, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон № 987-VIII, який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Закон України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VІІІ) у положеннях статті 97 закріплює порядок виконання рішень та висновків Суду.
Стаття 98 Закону № 2136-VІІІ передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Це враховано і в позовній заяві позивача, який просив відновити виплати, передбачені частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, саме з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Отже, з 17.07.2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Що стосується питання про розмір підвищення, то колегія суддів зазначає наступне.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто із 17.07.2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
У іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Отже, Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ, що свідчить про допущення відповідачем у межах спірних правовідносин протиправної бездіяльності. При цьому, належним способом захисту та відновлення права позивача, порушеного вказаною бездіяльністю, є зобов'язання відповідача здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Щодо покликань апелянта, що в оскаржуваному судовому рішенні суд безпідставно обмежив період виплати позивачу підвищення до пенсії, зобов'язавши у резолютивній частині рішення здійснити нарахування та виплачувати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру не з 17 липня 2018 року, а з 17 липня 2020 року, суд апеляційної інстанції зазначає.
Згідно ч.1 ст.253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Із матеріалів справи видно, що ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року виправлено описку, допущену в рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №460/4107/20, наступним чином: в третьому абзаці резолютивної частини рішення замість дати з « 17 липня 2020 року» зазначено з « 17 липня 2018 року».
Отже, судом першої інстанції було виправлено описку, допущену в резолютивній частині рішення суду від 09.09.2020, а саме: замість зазначеної дати, з якої позивачу неохідно здійснити нарахування та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, « 17 липня 2020 року» зазначено з « 17 липня 2018 року».
Відтак, безпідставними є покликання апелнта на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд безпідставно обмежив період виплати позивачу підвищення до пенсії.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 25.01.2021.