Справа № 822/639/18
22 січня 2021 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення контролю за виконанням судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області, в якому просила визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області в переведенні та призначенні їй пенсії по інвалідності 2-ї групи відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України "Про державну службу" та зобов'язати відповідача перевести, призначити та виплатити їй пенсію державного службовця по інвалідності 2-ї групи відповідно до ч.ч. 9-12 ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII в розмірі 60% суми заробітної плати зазначеної в довідці №1839/06 від 31.01.2018 з 30 січня 2018 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зокрема, судом визнано протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області в переведенні та призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності 2-ї групи відповідно до частини 9 статті 37 Закону України "Про державну службу", оформлену листом №4Д-10 від 31.01.2018 року, та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІ з 30 січня 2018 року, в розмірі 60% суми заробітної плати зазначеної в довідці №1839/06 від 31.01.2018 року. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суд від 18 червня 2019 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року скасовано в частині відмовлених позовних вимог. В цій частині прийнято нову постанову, якою задоволено адміністративний позов та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІ з 30 січня 2018 року в розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної в довідці №1839/06 від 31 січня 2018 року.
В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року залишено без змін.
11 грудня 2020 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про її виконання.
Обґрунтовуючи вказану заяву, позивачка зазначила про факт невиконання відповідачем постанови суду апеляційної інстанції від 18 червня 2019 року.
Дослідивши матеріали заяви, проаналізувавши докази у їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив наступне.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суд від 18 червня 2019 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року скасовано в частині відмовлених позовних вимог. В цій частині прийнято нову постанову, якою задоволено адміністративний позов та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІ з 30 січня 2018 року в розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної в довідці №1839/06 від 31 січня 2018 року.
В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року залишено без змін.
20 серпня 2019 року Хмельницьким окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчий лист по адміністративній справі №822/639/18 з виконання постанови Cьомого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування й виплати пенсії державного службовця по інвалідності.
30 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою щодо виплати заборгованості згідно рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.03.2019 року, яке набрало законної сили згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року.
Листом від 28 серпня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило заявника про те, що на виконання вищевказаного рішення суду їй нарахована доплата в сумі 133210,88 грн., яку включено в Реєстр судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
При цьому, пенсійним органом відзначено, що механізм погашення заборгованості, що утворилась внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, передбачених у державному бюджеті Пенсійного фонду України, було визначено постановою Кабінетом Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративною суду від 22 липня 2020 року у справі № 640/5248/19 було змінено пункт 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року: визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", чим фактично скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Пенсійний орган відзначає про створення правової невизначеності порядку здійснення виплат, зазначених у пункті 2 постанови Уряду № 649, яка може бути усунута шляхом прийняття відповідного нормативного акту, та вказує на те, що згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.
З урахуванням вищевикладеного відповідач вказав, що виплата заборгованості на виконання рішення буде здійснена лише при відповідному фінансуванні.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам заявника про наявність підстав для встановлення судового контролю, відзначає наступне.
Згідно статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Приписами ст. 370 КАС України унормовано, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,- за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
За приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
У справі "Сорінг проти Об'єднаного Королівства" від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень-складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Частиною 1 статті 255 КАС України врегульовано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Положеннями частини першої та другої статті 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (ч.8 ст.382 КАС України).
Крім того, відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, КАС України передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченими статтями 382, 383 КАС України.
Зазначені правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
При цьому, нормами статей 382-383 КАС України виокремлюються такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу у разі невиконання судового рішення (стаття 382 КАС України) і визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у разі неналежного виконання судового рішення. (стаття 383 КАС України).
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 420/5365/19 та від 30 червня 2020 року у справі №0840/2883/18.
Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказана позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Так, в обґрунтування вимог заяви про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення по справі № 120/639/18 позивачем зазначено, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області фактично постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, ухвалену у даній справі, не виконав, оскільки на даний час здійснено лише нарахування доплати в сумі 133210,88 грн. однак її фактична виплата не проведена.
На переконання судової колегії, вказане свідчить, що заявник не заперечує факт вчинення пенсійним органом на виконання рішення суду певних дій, однак вважає їх протиправними та такими, що суперечать висновкам, викладеним у судовому рішенні.
Суд апеляційної інстанції, в розрізі встановлених обставин справи та обсягу здійснених відповідачем дій на виконання рішення суду, вважає, що факт бездіяльності пенсійного органу з виконання рішення у даній справі не встановлений.
Відповідачем вчинені всі можливі дії за для недопущення порушення прав позивача і тому належним способом захисту порушеного, на переконання ОСОБА_1 , права, в даному випадку, є подання заяви в порядку ст.383 КАС України, якою передбачено розгляд заяв про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду, у разі неналежного виконання судового рішення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення, шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Керуючись ст.ст. 243, 325, 328, 329, 382 КАС України, суд
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 року у справі № 822/639/18.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Граб Л.С. Гонтарук В. М.