Справа № 420/10838/20
25 січня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 19 жовтня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не проведення з 04.09.2020 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 2015 по 2020 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно, яке недотримано протягом проходження служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2020 року по день постановления рішення;
- встановити військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) місячний строк для подання звіту про виконання судового рішення.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника начальника оперативно-розшукового відділу Одеського загону морської охорони в званні капітана 1 рангу. Наказом голови Державної прикордонної служби України від 07.08.2020 року №767-ос позивач був виключений зі списків особового складу. Проте, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо індексації грошового забезпечення за період з 2015 по 2020 рік, грошової компенсації за речове майно, яке недотримано протягом проходження служби, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивач вважає, що непроведення розрахунків на момент виключення зі списків військової частини порушує пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009.
З метою отримання відповідних виплат, позивач зазначає, що він звернувся із заявою до ВЧ НОМЕР_1 , проте відповіді на вказану заяву так і не отримав.
Посилаючись на порушення відповідачем положень Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не проведення з 04.09.2020 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби та просить суд стягнути з відповідача відповідні виплати.
Окрім того, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, позивач, посилаючись на положення ст.ст.116-117 КЗпП України, просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2020 року по день постановлення рішення.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Військова частина НОМЕР_1 не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх незаконними та необґрунтованими та зазначає, що відповідачем було здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмір 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та індексації грошового забезпечення в період з 2018 по 2020 рік.
Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, тобто у межах коштів передбачених на відповідні цілі. З огляду на відсутність у спірному періоді фінансових ресурсів у відповідача відповідна компенсація не проводилась.
Процесуальні дії
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
17 листопада 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №48821/20).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року витребувано з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) належним чином засвідчені копії всіх наявних на час розгляду справи доказів, в тому числі, але не виключно, документи фінансової звітності та бухгалтерського обліку, на підтвердження факту проведення повного розрахунку та виплати за всіма видами належного ОСОБА_1 на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, зокрема:
- щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік;
- щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно за увесь період проходження військової служи у військовій частині НОМЕР_1 ;
- щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік;
- щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік;
- витребувано з Військової частини НОМЕР_1 належним чином оформлену довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували виключенню зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, із зазначенням відомостей про середньоденне грошове забезпечення, враховуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
На виконання ухвали суду від 17 грудня 2020 року від військової частини НОМЕР_3 надійшла заява з витребуваними судом документами (вхід. №55563/20).
Станом на 19 січня 2021 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін, а також відповіді на відзив в порядку та строки передбачені ст.263 КАС України від позивача на адресу суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача та позиція відповідача, а також перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника начальника оперативно-розшукового відділу Одеського загону морської охорони в званні капітана 1 рангу.
Відповідно до витягу з Наказу командира 1 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 04 вересня 2020 року №361-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення капітана 1 рангу ОСОБА_1 (Е-167149), заступника начальника оперативно-розшукового відділу, звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 07.08.2020 року №767-ос відповідно до підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частин 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з наданням права носіння форми (а.с.11-12).
Відповідно до вищезазначеного витягу з наказу, ОСОБА_1 отримав грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік.
Також, зазначеним витягом з наказу встановлено: виплатити грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік; виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмір 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 37 повних календарних років.
Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 04 вересня 2020 року.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2020 року №261, витягу з розрахунково-платіжної відомості №53 за жовтень 2020 року, а також архівної відомості з січня 2020 року по грудень 2020 року, ОСОБА_1 за 2020 рік виплачено додаткові види грошового забезпечення, а саме: компенсація за невикористану щорічну відпустку в сумі 20 934,60 грн.; одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 387 279,00 грн.; компенсація за невикористану додаткову відпустку в сумі 58 616,88 грн. (а.с.37, 38, 39).
Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено з 04.09.2020 року остаточний розрахунок грошового забезпечення при звільнені з військової служби, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (Одеський прикордонний загін морської охорони) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за речове майно, яке неотримане позивачем протягом проходження служби суд зазначає наступне.
Статтею 9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою КМУ від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Пунктом 3 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.
Приписами пункту 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008, в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз норм статті 9-1 Закону №2011-XII, абзаців першого, третього пункту 242 Положення №1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку №178, свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна при звільненні з військової служби.
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року по справі №2040/7697/18.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом голови Державної прикордонної служби України від 07 серпня 2020 року №767-ос, звільнено у запас Збройних Сил України, що підтверджується копією витягу з наказу командира 1 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України №361-ОС від 04 вересня 2020 року (а.с.11-12). В той же час, з досліджуваного Витягу вбачається, що питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно вирішено не було.
Судом також встановлено, що згідно архівної відомості за період з січня 2020 року по грудень 2020 рік, розрахунково-платіжної відомості за листопад 2020 року №56 від 18 листопада 2020 року, а також платіжного доручення №1660 від 14 грудня 2020 року, позивачу у листопаді 2020 року нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 19 227,22 грн.
Зазначене також підтверджується банківською випискою по картці позивача за період з 01.07.2020 року по 21.01.2021 рік.
Таким чином, враховуючи наявність в матеріалах справи належним чином оформлених доказів, що підтверджують нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за речове майно, позовні вимоги в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно, яке неотримано протягом проходження служби, задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 1 Розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 7 Розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку №260 установлено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до витягу з Наказу командира 1 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 04 вересня 2020 року №361-ОС, ОСОБА_1 отримав грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік.
Крім того, в матеріалах справи наявна відомість за період з січня 2020 року по грудень 2020 року, а також розрахунково-платіжна відомість №62 за грудень 2020 року, з яких вбачається нарахування позивачу грошової допомоги для оздоровлення у розмірі 20 934,60 грн.
Згідно банківської виписки по картці позивача за період з 01.07.2020 року по 21.01.2021 рік, позивач у грудня 2020 року отримав кошти в загальному розмірі 21 091,86 грн., що, згідно розрахунково-платіжної відомості №62, також включає в себе грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 20 934,60 грн.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем не надано до суду доказів нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та не зазначено у відзиві на позовну заяву, а тому, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (Одеський прикордонний загін морської охорони) нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає, що відповідно д ч.2 ст.15 Закону України №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425, військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Суд зазначає, що згідно архівної відомості за період з січня 2020 року по грудень 2020 року, розрахунково-платіжної відомості №53 за жовтень 2020 року, а також платіжного доручення №1416 від 19 жовтня 2020 року, позивачу нарахована та виплачена грошова допомога у разі звільнення у розмірі 387 279,00 грн.
Зазначене також підтверджується банківською випискою по картці позивача за період з 01.07.2020 року по 21.01.2021 рік.
Суд вважає, що відповідач довів належними та допустимими доказами про виплату позивачу одноразової грошової допомоги під час звільнення зі служби.
Таким чином, позовні вимоги у частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (Одеський прикордонний загін морської охорони) нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (Одеський прикордонний загін морської охорони) нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 2015 по 2020 рік суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частинами 2-3 вказаної статті передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (пункт 3 частини першої статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Конституційний Суд України, у рішенні від 15 жовтня 2013 року N 9-рп/2013, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.
У даному випадку позивач має право на індексацію грошового забезпечення та виплату належних йому сум, оскільки питання індексації заробітної плати врегульовано КЗпП, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Як встановлено судом, відповідачем за 2019 та 2020 роки нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення, що підтверджується архівними відомостями за період з січня 2019 року по грудень 2019 року, за період з січня 2020 року по грудень 2020 року, а також розрахунково-платіжною відомістю №62 за грудень 2020 року.
При цьому, доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за 2015 - 2018 роки відповідачем не надано.
У відзиві на позовну заяву, як на підставу не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивача, відповідач посилається на відсутність відповідних коштів.
З даного приводу, суд звертає увагу відповідача, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у вказаній частині та необхідність зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 2015 - 2018 роки.
Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента від 29.12.2009 року №1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини 04 вересня 2020 року, з позивачем не проведено розрахунок індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за речове майно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Крім того існує заборгованість по виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік.
Як було зазначено судом 04.09.2020 року позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення. Натомість, остаточний розрахунок в частині виплати сум грошового забезпечення проведено з ним частково лише у жовтні, листопаді та грудні 2020 року.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (п.293 Положення №1115/2009).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18.
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 04 вересня 2020 року.
Натомість, остаточний розрахунок в частині виплати сум грошового забезпечення, а саме: індексація грошового забезпечення за період з 2018 року по 2020 рік; грошова компенсація за речове майно; грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік; одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби проведено з позивачем частково лише 16 вересня 2020 року, 30 жовтня 2020 року, 19 листопада 2020 року та 15 грудня 2020 року в загальному розмірі 501 374,42 грн.
Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 04.09.2020 року, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 05.09.2020 року.
Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України №1133/0/206-19 від 29.07.2019 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік»:
- кількість робочих днів у вересні 2020 року складає - 22, (кількість днів затримки розрахунку складає - 18);
- кількість робочих днів у жовтні 2020 року складає - 21, (кількість днів затримки розрахунку складає - 21);
- кількість робочих днів у листопаді 2020 року складає - 21, (кількість днів затримки розрахунку складає - 21);
- кількість робочих днів у грудні 2020 року складає - 22, (кількість днів затримки розрахунку складає - 10).
Відтак, період з 04.09.2020 року по 15.12.2020 рік є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 70 робочих дні.
Згідно довідки №5 військової частини НОМЕР_1 , розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 41 241,16 грн.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 665,18 грн. (41 241,16 грн. / 62 дні).
Затримка розрахунку при звільненні становить 101 календарних днів (період з 04.09.2020 року до 15.12.2020 року).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 67 183,18 грн. (середньоденне грошове забезпечення 665,18 грн. х 101 календарних днів).
Крім того, суд вважає за необхідне обраховувати суму, яка підлягає стягненню саме до 15.12.2020 року, дати, коли відбулось останнє зарахування грошових коштів на рахунок позивача.
При цьому, суд зазначає, що на час винесення рішення по даній справи, існує заборгованість відповідача на користь позивача по виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік.
Таким чином, оскільки на час розгляду даної справи не проведено остаточного розрахунку по виплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, а також індексації грошового забезпечення за період з 2015 по 2018 рік, суд вважає, що в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно обраховувати виходячи з тих видів грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені позивачу.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.
В прохальній частині позовної заяви позивач також просить суд встановити військовій частині НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) місячний строк для подання звіту про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є засобом судового контролю за виконанням судового рішення, який застосовується судом за власною ініціативою та розсудом і не може бути предметом позовних вимог, проте в даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні та зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (Одеського загону морської охорони) щодо не проведення з 04.09.2020 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 2015 по 2018 рік включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2020 року по 15.12.2020 рік у розмірі 67 183,18 грн. (шістдесят сім тисяч сто вісімдесят три гривні вісімнадцять копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_4 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 23311292).
Суддя С.О. Cтефанов
.