Справа № 420/12321/20
25 січня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 20 липня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою за квітень 63060+12612-10835,05=64836,95 грн., за травень та червень по 63060+12612- 28442 =47230 грн., за липень 35642,61+7128,52-16075,91=26695,22 грн. згідно частини третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553- IX від 13 квітня 2020 року; зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме - 63060,00 грн., надбавки за вислугу років 20% від посадового окладу - 12612,00грн., за період з 18 квітня 2020 року до 20.07.2020 року.
Ухвалою судді від 17.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 07.12.2020р. задоволено клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про залучення співвідповідача; залучено до участі у справі №420/12321/20 у якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України(код ЄДРПОУ 26255795, м.Київ, вул. Липська 18/5).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона працює суддею Балтського районного суду Одеської області та, що за період з 18 квітня по серпня 2020 року позивачу було обмежено виплату суддівської винагороди. Позивач, посилаючись на норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення Конституційного Суду України та наголошуючи на тому, що Закон України №553 -ІХ від 13 квітня 2020 року щодо зменшення розміру виплати судівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не міг бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
02.12.2020р. до суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 , зазначивши, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІX). Також, відповідач вказав, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. не є підставою для нарахування та виплати позивачу недонарахованої суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону з 18.04.2020р. по 28.08.2020р., так як рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Державна судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області повідомлялись про розгляд вказаної справи, відзив та пояснення до суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 працює суддею Балтського районного суду Одеської області.
У період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. ОСОБА_1 нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, що підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області від 13.10.2020р. №5-2803/20 вих.(а.с.14).
Відповідно до ст.6 Конституції України Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на заробітну плату не нижчу ніж визначено законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Частиною 1 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016р. №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
13 квітня 2020року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (набрав чинності 18 квітня 2020 року), з урахуванням якого положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Таким чином, починаючи з 18 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом України №553-ІХ) Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області нараховувалась та виплачувалась судді Балтського районного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівська винагорода із застосуванням щомісячного обмеження згідно частини 3 статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Систему правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення, встановлено Законом України від 2 червня 2016року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Відповідно до положень Європейської хартії про Закон “Про статус суддів” від 1998 року рівень винагороди за виконання суддями професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Також у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як “запобіжник” вчинення корупційних правопорушень суддями.
Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року встановлює, що строк перебування суддів на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.
Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Згідно з положеннями частини 1 та пункту 8 частини 5 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Частиною 6 статті 48 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” було передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Наведені положення знайшли своє відображення й у частині 7 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” де закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що суддівська винагорода регулюється Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Серед таких гарантій виділено: особливий порядок призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 червня 2016 року №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” 2010 року та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення “Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах “Про судоустрій і статус суддів” 2010 року, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України.
Отже, з наведених положень міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів, державного законодавства, та вищеокреслених рішень Конституційного Суду України, вбачається, що елементом незалежності судді, яка гарантується Конституцією і законами України, є його матеріальне забезпечення, як гарантія недопущення впливу або втручання у здійснення ним правосуддя.
Розмір суддівської винагороди, відповідно до статті 130 Конституції України, встановлюється законом про судоустрій.
Таким чином, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а положення частини 3 статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020року вважати загальними нормами.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.
Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий,сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року№ 6-рп/2007).
Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).
Як зазначено Конституційним Судом України в абз. 2, 3 підпункту 3.2, абз. 2підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 “словосполучення „держава прагне", означає намагання і обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.
Аналіз термінів „баланс", „збалансувати", „бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Разом з тим, при прийнятті рішення судом враховано, що рішенням Конституційного Суду України№10-р/2020 від 28.08.2020р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Так, у вказаному рішенні Конституційним Судом, зокрема, констатовано, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України; - установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права; - Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади; - обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Зубко та інші проти України” від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Поряд з цим, ч.7 ст.48 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин законодавець позбавлений законодавчо передбаченого підґрунтя змінювати розмір суддівської винагороди, зокрема, шляхом прийняття нормативно-правового акта про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та, з урахуванням приписів п.2 ч.3 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо обмеження виплат суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року.
Поряд з цим, оскільки суд прийшов до висновку про протиправність дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо обмеження виплат суддівської винагороди судді Балтського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , суд вважає, що наявні підстави для задоволення похідних позовних вимог позивача про зобов'язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити судді Балтського районного суду Одеської області ОСОБА_1 невиплачену суми суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року без застосування щомісячного обмеження на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
При цьому позивач просить суд зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести виплату позивачу невиплачену суми суддівської винагороди виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме - 63060,00 грн., надбавки за вислугу років 20% від посадового окладу - 12612,00грн., проте, оскільки права позивача в частині визначення вказаних позивачем складових і їх розміру суддівської винагороди на час розгляду даної справи не порушені, так як нарахування не проведено, а стосуються правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи те, що справа прийнята до провадження Одеським окружним адміністративним судом 17 листопада 2020 року, строки розгляду даної справи визначені КАС України, у зв'язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Танцюри К.О. у період з 11.01.2021р. по 22.01.2021р. включно, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено 25.01.2021р.(перший робочий день).
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо обмеження виплат суддівської винагороди судді Балтського районного суду Одеської області ОСОБА_1 в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, м. Одеса, вул. Бабеля,2) нарахувати та виплатити судді Балтського районного суду Одеської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) не виплачену суму суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року без застосування щомісячного обмеження на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.