26 січня 2021 року м. Київ № 320/6709/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у
Київській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 09.06.2020 по 29.07.2020).
Позов мотивовано бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки належних позивачу виплат при звільненні по день остаточної виплати позивачу належних йому при звільненні сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про відсутність правових підстав для виплати позивачу компенсації за затримку у виплаті вихідної допомоги, оскільки Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не передбачено компенсацію за затримку у виплаті вихідної допомоги, з огляду на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу відповідно до кошторисних призначень та за наявності фінансувань.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій наголошено на застосуванні до спірних відносин положень Кодексу законів про працю України, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту та з військової служби.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
Наказом начальника ГУ ДСНС України у Київській області від 09.06.2020 №171о/с майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , провідного фахівця Володарського районного сектору Головного управління ДСНС України у Київській області, звільнено зі служби у відставку (з виключенням з військового обліку) за пунктами 12, 56, 173, 176 підпункту « 3» (за станом здоров'я) з 09.06.2020.
Згідно банківської виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , станом на 29.07.2020 залишок по рахунку становить 116655,77 грн.
Листом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області від 20.08.2020 №5602-7308/11-К-117позивачу повідомлено про відсутність підстав для виплати компенсації за затримку у виплаті вихідної допомоги, оскільки одноразова допомога при звільненні особам рядового та начальницького складу виплачується відповідно до кошторисних призначень та за наявності фінансування.
Вважаючи наявними правові підстави для виплати відповідачем середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які перебували на військовій службі в органах і підрозділах цивільного захисту, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 №623, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388 передбачено виплату особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров'я, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Втім, зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення, в тому числі одноразової грошової допомоги, особам за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб, визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Суд зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. При цьому такі питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Так, частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Приписами частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовця з військової служби.
Аналогічну за змістом правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 31.10.2019 у справі №825/598/17, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.
Водночас, аналізуючи вищезгадані норми Кодексу законів про працю України, Верховний Суд у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Верховним Судом у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 висловлено правову позицію, згідно якої ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, відтак, відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як встановлено судом, наказом начальника ГУ ДСНС України у Київській області від 09.06.2020 №171о/с позивача, звільнено зі служби у відставку з 09.06.2020, виплату одноразової допомоги при звільненні фактично здійснено відповідачем 29.07.2020, відповідно строк затримки розрахунку з 09.06.2020 по 29.07.2020 складає 49 днів. При цьому факт виплати 29.07.2020 позивачу одноразової допомоги при звільненні відповідачем не заперечувався.
Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 зазначено, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічну правову позицію щодо застосування принципу співмірності викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Згідно приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 сформовано правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується у відсотках, як: належна позивачу до виплати на момент звільнення сума (в даному випадку одноразова допомога при звільненні) поділена на середній заробіток за весь час затримки розрахунку (в даному випадку з 09.06.2020 по 29.07.2020 (49 днів) та помножена на 100.
В подальшому, для визначення суми, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, середньоденний заробіток позивача множиться на істотність частки (у відсотках) та множиться на кількість днів затримки розрахунку, добутком чого і буде належний до виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про необхідність відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду. Відтак, розрахунок середнього заробітку, наведений в судовому рішенні, є сумою коштів, з якої в подальшому роботодавцем слід здійснити утримання встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у своїй постанові від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
За висновком суду, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання ним середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової допомоги при звільненні за період з 09.06.2020 по 29.07.2020, яку, як встановлено судом, безпідставно не виплачено відповідачем в день звільнення позивача зі служби, є зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - несвоєчасну виплату одноразової допомоги при звільненні, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком та з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, будь-які судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - несвоєчасну виплату одноразової допомоги при звільненні, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком та з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (ідентифікаційний код 38537963, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 26 січня 2021 року.