26 січня 2021 року справа №320/4259/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 05.06.2020 (а.с.32-38), просить суд:
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 № Ф-150146-52 зі сплати платником єдиного внеску на обов'язкове державне соціальне страхування, винесену уповноваженою особою ГУ ДПС у Київській області О.Красник;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби в Київській області з метою приведення у відповідність облікових даних звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду і привести у відповідність дані щодо ОСОБА_1 , як особи, яка не здійснює господарської діяльності у статусі фізичної особи-підприємця і виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів інформацію про заборгованість (недоїмку) ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.03.2020 позивачем отримано поштою вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 № Ф-150146-52, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 29293,44 грн. Дану вимогу позивачем було оскаржено в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, проте рішенням Державної податкової служби України від 22.04.2020 №14058/6199-00-08-06-01-06, яке отримане позивачем 06.05.2020, скаргу залишено без розгляду.
Вказану вимогу позивач вважає протиправною, посилаючись на те, що діяльності, визначеної в положеннях ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» він не здійснював, та станом на 19.03.2020 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація щодо реєстрації або припинення ним здійснення будь-якої діяльності. При цьому позивач зазначає, що не є членом, засновником, кінцевим бенефіциаром або будь-яким іншим вигодо набувачем будь-яких юридичних осіб, та не здійснює професійної діяльності, передбаченої Законом, за якою він був би зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також позивач зазначає, що жодної перевірки органом доходів і зборів щодо здійснення діяльності ОСОБА_1 не проводилось, акту перевірки не вручалось, при цьому спірна вимога надіслана на адресу позивача з порушенням терміну, визначеного Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органи доходів і зборів. При цьому оскаржувана вимога не містить даних щодо періоду виникнення та періоду нарахування недоїмки.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що 26.11.2019 ним вже було отримано вимогу про сплату недоїмки від 08.11.2019 №Ф-150146-52, яка оскаржена позивачем в адміністративному порядку до ДПС України. За результатами розгляду його скарги ДПС України прийнято рішення про скасування даної вимоги, а відповідача зобов'язано з метою приведення у відповідність облікових даних звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду.
10.07.2020 через канцелярію до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрований Броварською районною державною адміністрацією 02.04.2003 як суб'єкт підприємницької діяльності, та 02.04.2003 позивачем було подано реєстраційну заяву за формою 5-ОПП про взяття на облік до Броварської ОДПІ. При цьому зазначає, що позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області на загальній системі оподаткування, (Броварське управління), видом діяльності позивача є 93 - надання індивідуальних послуг. На думку відповідача, позивач має статус фізичної особи - підприємця, та без дотримання процедури закриття ФОП згідно з чинним законодавством у контролюючого органу відсутні підстави для зняття його з обліку.
Також відповідач вказує, що згідно відомостей з реєстру платників єдиного податку інформація щодо позивача відсутня, а відтак ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування, а починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн. за місяць, у 2018 році - не менше 819,06 грн., у 2019 році - не менше 918,06 грн. за місяць.
Відповідач вказує, що не зважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році або окремому місяці, останній як ФОП зобов'язаний сплачувати ЄСВ, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність, тому згідно з даними інтегрованої картки платника у позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені нарахування за 2017 рік, I, II, III та IV квартали 2018 року, I, II, III та IV квартали 2019 року, а всього нараховано за 2017-2019 роки мінімального єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
У зв'язку з наявністю в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-148369-52.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, відповідно до якої обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Отже вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 02.04.2003 був зареєстрований виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа, про що свідчать копія реєстраційної картки на проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 25.03.2003 №04054820ф0011174 та копія заяви за формою №5-ОПП про взяття на облік як платника податків від 02.04.2003, заповнені ОСОБА_1 особисто (а.с.56-57).
Згідно довідки про взяття на облік платника податків за формою №4-ОПП від 02.04.2003 №5146, виданої Броварською ОДПІ Київської області, позивача 02.04.2003 року взято на облік як платника податків за №1540 (а.с.58).
Згідно з обліковими даними автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» 02.04.2003 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області (Броварське управління) як платник податків, на загальній системі оподаткування, стан платника податків - 0- платник податків за основним місцем обліку (а.с.59).
Згідно наданого витягу з Реєстру страхувальників позивач за даними відповідача з 04.04.2003 року перебуває на обліку як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, реєстраційний номер платника єдиного внеску 1772/10065 (а.с.62).
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомості щодо ОСОБА_1 за ідентифікаційним номером НОМЕР_1 як фізичної особи - підприємця станом на 26.01.2021 відсутні, що підтверджується витягом з ЄДР (а.с.70).
У зв'язку з наявністю боргу станом на 31.10.2019, відповідачем сформовано і направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08.11.2019 №Ф-150146-52 на загальну суму недоїмки у розмірі 26539,26 грн. (а.с.8). З тексту оскаржуваної вимоги вбачається, що підставою для її винесення стали дані інформаційної системи органу доходів і зборів.
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 №Ф-150146-52 позивач звернувся зі скаргою на вказану вимогу до ДПС України. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 10.01.2020 №1235/6/99-00-08-0601-06 скаргу позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 №Ф-150146-52 задоволено та зобов'язано ГУ ДПС у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника (а.с.11-12).
У рішенні ДПС України про результати розгляду скарги від 10.01.2020 №1235/6/99-00-08-0601-06 також зобов'язано ГУ ДПС у Київській області звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду для отримання архівного витягу/інформації щодо реєстрації ОСОБА_1 , який згідно даних інформаційної системи органів доходів і зборів зареєстрований як фізична особа - підприємець до 01.07.2004, але не включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
07.02.2020 відповідачем сформовано і направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-15146-52 на загальну суму недоїмки у розмірі 29293,44 грн. (а.с.60). З тексту оскаржуваної вимоги вбачається, що підставою для її винесення стали дані інформаційної системи органу доходів і зборів.
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-15146-52 на адресу позивача та отримання цієї вимоги, відповідач надав копію поштового повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення 0740026499002, відповідно до якого вимогу отримано позивачем 10.03.2020, що позивачем не заперечується (а.с.61).
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-15146-52 позивач 19.03.2020 звернувся зі скаргою на вказану вимогу до ДПС України. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 22.04.2020 №14058/6199-00-08-0601-06 скаргу позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-15146-52 залишено без розгляду, у зв'язку з тим, що скаргу подано за підписом адвоката Шевченко К.М. з порушенням п. 5 розділу І Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме копія довіреності, додана до скарги, не завірена належним чином (а.с.19). Вказане рішення отримано позивачем 06.05.2020 згідно з сервісу відстеження пересилання поштових відправлень щодо рекомендованого поштового відправлення 0405345716513 на офіційному сайті АТ «Укрпошта» (а.с.21).
Судом встановлено, що станом на 31.01.2020 згідно інтегрованої картки платника по коду класифікації доходів бюджету 71040000 "для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" за позивачем обліковується заборгованість у сумі 29293,44 грн. як недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.64).
Зокрема, зазначена заборгованість нарахована за наступні періоди:
- за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 міс., граничний термін сплати 09.02.2018);
- I квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 19.04.2018);
- II квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 19.07.2018);
- III квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 21.10.2018);
- IV квартал 2018 в розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 21.01.2019);
- І квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 19.04.2019);
- ІІ квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 19.07.2019);
- ІІІ квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 21.10.2019);
- ІV квартал 2019 в розмірі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс., граничний термін сплати 20.01.2020), а всього нараховано мінімального єдиного внеску за 2017 - 2019 роки в сумі 29 293,44 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин , далі - Закон № 2464-VI).
Виключно Законом № 2464-VI визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №449 про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (надалі по тексту - Інструкція №449).
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як встановлено судом, з 02.04.2003 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями, які містяться в автоматизованій системі «Податковий блок». При цьому, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні відомості щодо позивача як фізичної особи - підприємця.
На підтвердження вказаних обставин свідчать копія реєстраційної картки на проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 25.03.2003 №04054820ф0011174 та копія заяви за формою №5-ОПП про взяття на облік як платника податків від 02.04.2003, заповнені ОСОБА_1 особисто (а.с.56-57).
Також згідно довідки про взяття на облік платника податків за формою №4-ОПП від 02.04.2003 №5146, виданої Броварською ОДПІ Київської області, позивача 02.04.2003 року взято на облік як платника податків за №1540 (а.с.58).
Згідно наданого витягу з Реєстру страхувальників позивач за даними відповідача з 04.04.2003 року перебуває на обліку як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, реєстраційний номер платника єдиного внеску 1772/10065 (а.с.62).
В позовній заяві позивач вказує, що діяльності, визначеної в положеннях ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» він не здійснював, та станом на 19.03.2020 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація щодо реєстрації або припинення ним здійснення будь-якої діяльності. При цьому позивач зазначає, що не є членом, засновником, кінцевим бенефіциаром або будь-яким іншим вигодонабувачем будь-яких юридичних осіб, та не здійснює професійної діяльності, передбаченої Законом, за якою він був би зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У свою чергу, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що у контролюючого органу відсутні підстави для зняття з обліку позивача без дотримання процедури закриття ФОП згідно з чинним законодавством.
Отже у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, як свідчать матеріали справи та не спростовано позивачем, ОСОБА_1 набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
Суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 викладено правовий висновок для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ з огляду на необхідність дослідження суб'єктної ознаки статусу ФОП, що є визначальним для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску.
Так, у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зазначено таке.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції, надалі - Закон №755-IV).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01 липня 2010 року № 2390-VI «Про внесення змін до закону до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання (далі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VIна практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зроблений на запит суду відповідно до критеріїв пошуку за ідентифікаційним номером ОСОБА_1 - НОМЕР_1 , станом на 26.01.2021 року свідчить, що щодо цієї особи записів не знайдено (а.с.70).
Отже, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI строку, вважається недійсним, що свідчить про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця в період, за який відповідачем нараховано спірну суму боргу (недоїмки) з ЄСВ.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що твердження відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не базується на фактичних обставинах та нормах права.
Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у ОСОБА_1 такого статусу за період, за який відповідачем нараховано спірну суму боргу (недоїмки) з ЄСВ, а надані відповідачем докази не спростовують цього факту.
Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, суд визнає протиправним нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 згідно оскаржуваної позивачем вимоги.
З огляду на встановлення судом протиправності дій відповідача в частині нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску, винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 07.02.2020 №Ф-150146-52 на суму 29293,44 грн., прийнята стосовно ОСОБА_1 , є необґрунтованою та безпідставною, а тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no.4241/03, від 28.10.2010).
Щодо вимог позивача про зобов'язання ГУ ДПС у Київській області з метою приведення у відповідність облікових даних звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду і привести у відповідність дані щодо позивача як особи, яка не здійснює господарської діяльності у статусі фізичної особи-підприємця, і виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів інформацію про заборгованість (недоїмку) позивача зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Позивачем не наведено норму закону, якою передбачена можливість застосування такого способу захисту порушеного права як зобов'язання відповідача з метою приведення у відповідність облікових даних звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду і привести у відповідність дані щодо позивача, як особи, яка не здійснює господарської діяльності у статусі фізичної особи-підприємця і виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів інформацію про заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та не доведено, що такий спосіб забезпечує ефективний захист, тобто відновлює його порушене право, як того вимагають статті 5 та 245 КАС України.
При цьому, суд зауважує, що у даному випадку ефективним та достатнім способом захисту прав та інтересів позивача є визнання протиправною та скасування спірної вимоги, який повністю відновлює порушене право позивача.
Відповідно до п.1 розділу І Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 р. за № 1306/31174 (далі - Положення №822), усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.
Облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків, а осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові (за наявності), серією та/або номером діючого паспорта громадянина України без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків (до паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта).
Відповідно до п.6 розділу ІІІ Положення №822 громадяни України подають документи до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а ті, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання або не мають постійного місця проживання в Україні, - до будь-якого контролюючого органу. Документи також можуть бути подані через центри надання адміністративних послуг.
Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної фіскальної служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску врегульовані у Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162).
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону N 755, здійснюється контролюючим органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом N 755, у день отримання зазначених відомостей контролюючим органом (п. 1 розділу ІІ Порядку № 1162).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 розділу IV Порядку № 1162 зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей:
процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру;
платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток.
Отже, до моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та зняття з обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця, останній перебуває на обліку у контролюючому органі як платник єдиного внеску.
Доказів, які б свідчили про наявність підстав для зняття з обліку позивача як платника єдиного внеску, передбачених Порядком №1162, матеріали справи не містять.
З приводу посилання позивача на рішення ДПС України від 10.01.2020 №1235/6/99-00-08-0601-06 про результати розгляду скарги позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 №Ф-150146-52, якою скаргу задоволено та зобов'язано ГУ ДПС у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника, а також зобов'язано ГУ ДПС у Київській області звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду для отримання архівного витягу/інформації щодо реєстрації ОСОБА_1 , який згідно даних інформаційної системи органів доходів і зборів зареєстрований як фізична особа - підприємець до 01.07.2004, але не включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд не приймає до уваги дане рішення ДПС України, адже в рамках даного спору не здійснюється контроль за його виконанням.
Пунктом 63.11 статті 63 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.
Пунктом 63.12 статті 63 Податкового кодексу України передбачено, що інформація збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.
Оперативний облік надходжень за податками та зборами від платників податків здійснюється контролюючим органом у відповідності до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 ( далі - Порядок № 422).
Відповідно до п.2 розділу І Порядку №422 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 розділу 2 Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКГІ за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 розділу 6 Порядку №422, первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є серед іншого рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання та пені суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).
Аналізуючи зворотній бік інтегрованої картки платника позивача з ЄСВ суд зазначає, що інтегрована картка платника позивача з єдиного внеску містить інформацію про нарахування позивачу сум єдиного внеску за період з 2017 року по 2019 рік у загальній сумі 29293,44 грн. (а.с.64).
Підставою для погашення боргу з єдиного внеску може бути рішення суму про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу на вказану суму. Саме на підставі рішення суду про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, яке набрало законної сили, контролюючий орган виключає з інтегрованої картки платника борг з єдиного внеску.
Оскільки предметом оскарження у даній справі є вимога сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 № Ф-150146-52, в якій відображена сума недоїмки з ЄСВ у розмірі 29293,44 грн., суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання відповідача, зокрема, виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів інформацію про заборгованість (недоїмку) позивача зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн., як спосіб захисту порушеного права є передчасною, а скасування безпідставно винесеної відносно ОСОБА_1 оскаржуваної вимоги від 07.02.2020 №Ф-150146-52 передбачає проведення відповідних дій.
При цьому вимога позивача про зобов'язання відповідача з метою приведення у відповідність облікових даних звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду і привести у відповідність дані щодо позивача як особи, яка не здійснює господарської діяльності у статусі фізичної особи-підприємця також не підлягає задоволенню, оскільки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомості щодо позивача як фізичної особи - підприємця відсутні.
З цих підстав позовна вимога щодо зобов'язання ГУ ДПС у Київській області з метою приведення у відповідність облікових даних звернутись до державного реєстратора та Головного управління Пенсійного фонду і привести у відповідність дані щодо позивача як особи, яка не здійснює господарської діяльності у статусі фізичної особи-підприємця, і виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів інформацію про заборгованість (недоїмку) позивача зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн., задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. згідно квитанцій від 15.05.2020 №0.01705949564.1 на суму 840,80 грн. (а.с.23а) та від 03.06.2020 №92310 на суму 840,80 грн. (а.с. 31).
Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь в розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-150146-52 на суму 29293,44 грн.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення складено 26.01.2021.
Суддя Кушнова А.О.