Іменем України
02 березня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-540/10/2470
12 год. 30 хв.
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Огородника А.П. при секретарі судового засідання Якименку О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Сокирянської об"єднаної державної податкової інспекції < В особі(назва) >
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості по єдиному податку у сумі 184.00 грн.
За участю:
представника позивача: Матицина І.Д.
відповідача ОСОБА_1
третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 02.03.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Про час складення постанови у повному обсязі повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Обставини справи:
Сокирянська об"єднана державна податкова інспекція звернулась до суду з адміністративним позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по єдиному податку в розмірі 184,00 грн. Заборгованість виникла в результаті проведення нарахувань по строку 20.11.2008р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98р. №727/98 (далі - Указ №727) відповідач повинен сплачувати єдиний податок з урахуванням встановлених ставок та строків, проте свої обов"язки не виконував і має заборгованість по сплаті єдиного податку в розмірі 184,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі. < відповідач >
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив з тих мотивів, що він припинив підприємницьку діяльність в жовтні місяці та не зобов"язаний був сплачувати єдиний податок. В обгрунтування своїх доводів надав докази що свідчать про неможливість проведення підприємницької діяльності.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників судового засідання, суд,-
встановив:
ОСОБА_1 зареєстрований як суб"єкт господарювання Сокирянською районною державною адміністрацією 18.12.07р. свідоцтво НОМЕР_2 за місцем проживання: АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1.
Відповідач взятий на облік, як платник податків 18.12.07р. за № 4298.
ОСОБА_1 подав заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності від 14.03.08 року вх.№ 1111, на підставі якої з квітня 2008 року перейшов на спрощену систему оподаткування (місце здійснення підприємницької діяльності - по Україні).
Згідно абзацу 2 п.2 Указу №727 ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
В заяві про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності відповідач - вказав вид діяльності - "ремонт та будівництво приміщень та споруд, виготовлення і збут сільськогосподарської продукції".
Рішенням сесії Сокирянської районної ради №2/10-08 від 19.01.09р. встановлені ставки єдиного податку для фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи по видах діяльності. Згідно цього рішення ставка для виду діяльності "ремонт та будівництво приміщень та споруд, виготовлення і збут сільськогосподарської продукції" становить 200,00 грн.
Відповідно до абзацу 6 п.2 Указу №727 суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Згідно п.5.1 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платниками податків перед бюджетами та державним цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі Закон №2181) податкове зобов"язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації.
Підпункт 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону №2181 в свою чергу передбачає, що узгоджена сума податкового зобов"язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, зважаючи на наступні мотиви.
Погашення зобов'язань, про які йдеться в позовних вимогах та Законі №2181 нерозривно пов'язане з поняттям "узгоджене податкове зобов'язання".
Згідно п.5.1 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платниками податків перед бюджетами та державним цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі Закон №2181) податкове зобов"язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації.
Підпункт 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону №2181 в свою чергу передбачає, що узгоджена сума податкового зобов"язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Узгоджене податкове зобов'язання визначається ст. 5 Закону №2181 та являє собою зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів певну суму коштів, яке (зобов'язання) він сам собі нарахував у податковій декларації (яку вже подав), або яке йому визначив контролюючий орган (тобто -податковий орган)
Таким чином, Законом № 2181 передбачено три способи узгодження податкових зобов'язань:
-шляхом подання податкової декларації;
-нарахування зобов'язань контролюючим органом;
-за результатами застосування непрямих методів (п.п. 4.3 Закону №2181).
Указ № 727 не зобов'язує платника єдиного податку подавати розрахунок податкового зобов'язання (податкову декларацію).
Частиною 9 Наказу Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 р. N 599 "Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі" (далі - НДПАУ №599) передбачено, що протягом року для платника єдиного податку встановлюються звітні періоди, що дорівнюють кварталу. Протягом 5 днів після закінчення звітного періоду платник єдиного податку подає звіт згідно з додатком 3 до цього Порядку, який залишається у справі платника єдиного податку.
Тобто податкову декларацію щодо єдиного податку платники не подають, а форма щоквартального Звіту суб'єкта малого підприємництва -фізичної особи -платника єдиного податку ніяк не стосується нарахування податкових зобов'язань зі сплати єдиного податку. В ньому вказуються тільки суми фактично сплаченого єдиного податку у звітному кварталі.
Такий висновок підтверджується тим, що Указ № 727 не зобов'язує платника єдиного податку подавати розрахунок податкового зобов'язання (податкову декларацію). Ставка єдиного податку для суб'єктів підприємницької діяльності -фізичних осіб установлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності та не може становити менше 20 гривень і більше 200грн. Отже, ставка єдиного податку для кожного окремого платника є величиною постійною, яку не потрібно періодично розраховувати або регулярно звітувати про її нарахування.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що зобов'язання зі сплати єдиного податку не можна узгоджувати в порядку, встановленому Законом № 2181: - податкова декларація не подається, ставка єдиного податку встановлюється місцевою радою, орган податкової служби не доводить суму зобов"язання до відома підприємця.
У зв"язку із цим, та відсутністю доведеного самого факту узгодження податкового зобов"язання, твердження Позивача про існування податкового зобов"язання є необґрунтованим, а відповідно і недоведеним є факт виникнення податкового боргу у розумінні п.п. 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону №2181, яким позивач обґрунтовує свій позов.
Представник Позивача не зміг надати належних доказів існування податкового боргу Відповідача. В матеріалах справи відсутні податкові вимоги та інші документи, що підтверджують проведення заходів органом податкової служби щодо узгодження податкового зобов"язання та стягнення податкового боргу у примусовому порядку. Відсутні також податкові повідомлення, які відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону № 2181 направляються платникам до настання граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань.
Суд вважає безсумнівним той факт, що відповідач з 20.10.2008р. здійснив дії щодо припинення здійснення підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є запис №2 від 20.10.2008р. в державному реєстрі підприємців стосовно ОСОБА_1 про внесення рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності в реєстр. Крім цього, суду надана довідка №20 від 12.01.2009р. про те, що солдат ОСОБА_1 проходить військову строкову службу з 13.11.2008р.
Указом №727 Встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; Ключовою фразою є "які здійснюють підприємницьку діяльність ".
Тому суд вважає, що обов"язковою умовою сплати єдиного податку є факт здійснення підприємницької діяльності. В результаті дослідження доказів встановлено, що в жовтні-листопаді 2008р. відповідач вже не здійснював підприємницьку діяльність, а, отже, не міг бути платником єдиного податку через поважні причини (запис в ЄДР та довідка про службу в армії). Крім цього, в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пояснили що неодноразово повідомляли посадових осіб податкового органу про припинення підприємницької діяльності відповідача.
Наполягаючи на визнанні факту проведення відповідачем підприємницької діяльності у оскаржуваному періоді, позивач посилається на припущення, зокрема, що відповідач міг здійснювати діяльність. Відповідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, обставин, які підтверджують факт проведення підприємницької діяльності, позивач не довів, відповідних доказів цього не надав.
Крім цього, відповідно до ст.6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року N 755-IV (далі - Закон №755) державний реєстратор передає органам державної статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом. Ст. 16 Закону №755 передбачає забезпечення технічними та програмними засобами ведення Єдиного державного реєстру, передачу відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондам соціального страхування повідомлень та відомостей з реєстраційних карток при вчиненні реєстраційних дій, що передбачені цим Законом, у тому числі для постановки на облік, зняття з обліку юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно п. 2.3 Наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету статистики України "Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів інформаційного обміну щодо надання та використання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 7 грудня 2005 року N 121/560/406 (далі - Наказ №121) при здійсненні обміну відомостями з Єдиного державного реєстру на регіональному рівні, державний реєстратор протягом дня, але не пізніше 10 год. 00 хв. наступного робочого дня, передає з бази даних Єдиного державного реєстру суб'єктам інформаційного обміну регіонального рівня повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій та підтвердження відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця, що надходять до цієї бази від державних реєстраторів.
Суб'єктами інформаційного обміну на регіональному рівні є, в тому числі податкові органи. Проте, відповідна інформація не була використана при прийнятті рішення щодо нарахування єдиного податку.
У ст. 19. Конституції України вказано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приймаючи рішення, суд керується принципом верховенства права, втіленого у ст.3 Конституції України відповідно до якого людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За наведених обставин позовні вимоги щодо стягнення податкового боргу є не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Судові витрати компенсуванню Відповідачу за рахунок державного бюджету не підлягають оскільки вони відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 124 Конституції України, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", ст.ст. 69-72, 94, 86, 158-163, 254 КАС України, суд,-
постановив:
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня її складання. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для її подання.
Постанова складена у повному обсязі 05 березня 2010 р.
Суддя < підпис > А.П.Огородник