15.01.2021 Справа №464/6925/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Романів В.В.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання договору про надання послуг недійсним,-
ОСОБА_1 звернулась з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , у якому просить визнати недійсним договір про надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг (продаж) укладений між нею та відповідачем 17 березня 2018 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17 березня 2018 року між нею та фізичною особою приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг, відповідно до якого ФОП ОСОБА_2 , як директор АН «Веста» взяв на себе зобов'язання про продаж належної їй нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач на її думку, порушив положення укладеного між ними договору, визначивши у ньому орієнтовну вартість зазначеного об'єкту нерухомості, яка була приблизною, не підкріплена відповідною експертною оцінкою. Відтак, позивач вважає зазначену угоду такою, що укладена під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької діяльності відповідача. Так, позивач отримала від відповідача нечітку інформацію під час укладання угоди та не могла ознайомитись із нею. Вважає, що дії відповідача підпадають під заборону п.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме діяльність, яка вводить споживача в оману, оскільки вважає, що діяльність відповідача була спрямована на утворення схеми, згідно якої вона повинна сплатити штраф за невизначені послуги «орієнтовної вартості», які їй не було надано. Позивач вважає, що відповідач вводячи її в оману, мав намір заволодіти її грошовими коштами. Зазначила, що на її думку укладений договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки не містить предмету договору.
Відповідач - фізична особа підприємець ОСОБА_2 подав відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що ним 17 березня 2018 року із позивачем було укладено договір про надання інформаційних і посередницьких послуг, згідно якого він зобов'язувався продати об'єкт нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належала позивачу. 04.05.2018 року позивачем ОСОБА_1 обумовлену в договорі квартиру було продано. Відтак, вважає, що позивач порушила умови укладеного договору, оскільки після його укладення здійснила продаж нерухомості самостійно. Пунктом 4.4 розділу 4 укладеного договору сторони передбачили, що у випадку порушення замовником умов договору, зазначених у п.2.1.2, замовник зобов'язується оплатити виконавцю штраф в розмірі 3% вартості об'єкту. У пункті 1.3 розділу 1 даного договору було зазначено, що вартість нерухомого майна становить 556 000 грн., яку було визначено із погодженням із позивачем. Реалізувавши самостійно об'єкт нерухомості, позивач, на думку відповідача порушила взяті на себе зобов'язання за спірним договором. Також у проданому відзиві зазначив, що при укладенні спірного правочину на його думку не було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», у тому числі п.2 ст.19 щодо здійснення ним нечесної підприємницької діяльності та введення споживча, а саме ОСОБА_1 в оману.
Позивач ОСОБА_1 відповіді на відзив не подавала.
20 травня 2020 року судом у даній справі було закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просить суд їх задовольнити.
Відповідач - фізична особа підприємець ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просить суд відмовити в задоволенні позову за його безпідставністю.
Суд, дослідивши та оцінивши докази по справі встановив наступні обставини.
17 березня 2018 року між агентством нерухомості «Веста» в особі приватного підприємця ОСОБА_2 (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) укладенодоговір на надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг (продаж), згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по продажу об'єкту нерухомості, а саме однокімнатної квартири по АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.3 договору сторонами по договору передбачили, що орієнтовна вартість об'єкта, рівна 556 000 грн., що еквівалентно 21 000 доларів США.
Згідно п.п. 2.1.2 п. 2.1. договору сторони узгодили у ньому, що Замовник зобов'язаний надаючи Виконавцю виключне право продажу об'єкту, не звертатись за послугами в інші агентства з нерухомості, не продавати об'єкт будь-кому, оминаючи Виконавця.
Згідно із пунктом 4.4. зазначеного договору сторони узгодили, що у випадку порушенні Замовником умов договору викладених у п.2.1.2, Замовник зобов'язується оплатити виконавцю штраф у розмірі 3 відсотки вищенаведеної вартості.
Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України, за договоромпро надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату - замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із вимогами ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків.
В силу вимог ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними , та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.627 ЦК України, підписанням вказаного договору про надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг, позивач засвідчив, що всі умови укладеного спірного договору їй зрозумілі та підтверджувала свою здатність виконувати їх умови.
Волевиявлення сторін було вільним та направленим на отримання реальних наслідків договору, тобто з боку ФОП ОСОБА_2 надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг з приводу продажу об'єкту нерухомості, а з боку ОСОБА_1 - отримання таких послуг та належна їх оплата.
Відповідно до вимог частини 1 статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька діяльність забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Згідно із ч.1, 2, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд оцінивши та дослідивши докази надані сторонами, вважає, що позивачем не доведено, що спірний правочин, а саме договір про надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг (продаж) від 17.03.2018 року було укладено нею внаслідок обману її відповідачем, у тому числі обставин, які б свідчили, що в діях відповідача був наявний умисел щодо якого позивача введено в оману. Так, у спірному правочині сторонами було відображено предмет договору, а саме виконання відповідачем обов'язків по продажу об'єкту нерухомості - однокімнатної квартири по АДРЕСА_1 , а також ними було визначено орієнтовну його вартість у розмірі 556 000 грн., що еквівалентно 21000 доларів США по курсу продажу комерційними банками. Крім цього, позивачем на підтвердження своїх вимог, не надано доказів, які б підтверджували, що визначення вартості об'єкту нерухомості у спірному правочині не відповідає дійсності на момент його укладення та не була відома ОСОБА_4 , а відповідач діючи умисно вказав її свідомо, з метою вчинення позивачем зазначеного договору.
Укладаючи спірний договір, позивач погодилась із усіма його умовами, сторони визначили істотні умови договру, у тому числі права та обов'язки сторін та їх відповідальність у другому та четвертому його розділах, у тому числі відповідальність замовника у випадку порушення ним його умов, а саме п.2.1.2 - на період дії договору не звертатись за послугами в інші агентства з нерухомості, не продавати об'єкт будь-кому, оминаючи виконавця.
Також, суд оцінивши умови спірного договору не вбачає, що вони є несправедливими по відношенню до позивача, тобто порушують принцип добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін у ньому, завдають шкоду споживачеві. Не вбачає також суд у діях відповідача порушення ним вимог ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" у частині здійснення ним нечесної підприємницької діяльності під час укладенняспірного правочину та надання ним інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину, не підлягає до задоволення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4,13, 82, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 527, 901 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про захист прав споживачів», суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання договору про надання послуг недійсним, відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Судове рішення у повному обсязі складено 22 січня 2021 року.
Головуючий суддяВ. В. Ромазан