73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"21" квітня 2010 р. Справа № 2-а-1645/10/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бездрабка О.І.,
при секретарі - Кусик Г.С.,
за участю:
представника позивача - Мачнєвої М.І.,
представника відповідача - Єдігарова Е.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області до відділу державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області про визнання протиправними дій та скасування постанов від 18.03.2010 р. про стягнення виконавчого збору в розмірі 850 грн. та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 50 грн.,
встановив:
Управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області (далі - позивач) звернулося із позовом до відділу державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області (далі - відповідач), в якому просить визнати дії відповідача протиправними, скасувати постанови від 18.03.2010 р. про стягнення виконавчого збору в розмірі 850 грн. та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 50 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що у постанові про відкриття виконавчого провадження відповідачем не було встановлено строку для добровільного виконання виконавчого документу. Ще одним аргументом є те, що управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі виконало рішення суду в добровільному порядку, здійснивши поетапно нарахування і виплату ОСОБА_1 суми боргу, що підтверджується документами та матеріалами виконавчого провадження. Нормативно-правовим актом, який регулює питання щодо строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору є лист Міністерства юстиції України № 25-2/256/7 від 07.09.2006 р., в якому вказано, що згідно з п.4.16.2 Інструкції про проведення виконавчих дій постанова про стягнення виконавчого збору, зокрема виноситься після завершення добровільного строку та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Аналіз положень Закону та Інструкції про проведення виконавчих дій дозволяє зробити висновок, що державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору після пересвідчення в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження та здійснення ним дій, спрямованих на добровільне виконання рішення, та закінчення добровільного строку виконання рішення, але до початку здійснення примусового заходу, зокрема звернення стягнення на кошти боржника.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, вказавши на те, що відповідачем безпідставно винесено постанови від 18.03.2010 р. про стягнення виконавчого збору в розмірі 850 грн. та витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 50 грн., оскільки по-перше: у постанові про відкриття виконавчого провадження від 19.10.2009 р. не було зазначено добровільного строку на виконання виконавчого документу; по-друге: позивачем добровільно виконано рішення суду у повному обсязі 05.01.2010 р., що підтверджується розпорядженнями № 135277 від 15.12.2009 р.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що відповідачем обгрунтовано з урахуванням вимог ст.ст.45, 46 Закону України "Про виконавче повадження", винесено постанови про стягнення з позивача виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Зазначив, що у позивача було достатньо строку для добровільного виконання рішення суду - біля 2 місяців, однак управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі за цей тривалий час повністю рішення в добровільному порядку не виконало. Надані позивачем розпорядження не є свідченням того, що рішення суду виконано у повному обсязі, а тому просить відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі виконавчого листа № 2-а-329 від 15.10.2009 р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області 19.10.2009 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
26.10.2009 р. управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області звернулося до ВДВС Білозерського районного управління юстиції із заявою про зупинення виконавчого провадження до розгляду в суді заяви про встановлення способу і порядку виконання рішення суду.
27.10.2009 р. відповідачем винесено постанову про відкладення виконавчих дій.
09.11.2009 р. позивач направив до ВДВС Білозерського районного управління юстиції супровідний лист з проханням не вживати заходи примусового виконання і додав до неї копію повідомлення про час розгляду справи з Білозерського районного суду Херсонської області.
09.11.2009 р. відповідачем винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій.
19.11.2009 р. державним виконавцем складено акт, в якому зазначено, що рішення суду частково боржником виконано.
22.12.2009 р. управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі направило до ВДВС Білозерського районного управління юстиції повідомлення про те, що виплата коштів буде проведена в найближчий період - січень місяць 2010 року.
18.03.2010 р. відповідач звернувся до позивача із заявою підтвердити виконання судового рішення в частині надання доказів нарахування та виплати коштів на користь ОСОБА_1
18.03.2010 р. позивачем надано відповідачу довідку про те, що 05.01.2010 р. виконало рішення суду в добровільному порядку без застосування заходів примусового стягнення, нарахувало та сплатило ОСОБА_1 52369,76 грн.
18.03.2010 р. державним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 850 грн. та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 50 грн.
Суд вважає такі дії відповідача правомірними виходячи з наступного.
Положеннями ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV визначено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1, ч.2, ч.5 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Враховуючи наведене, з боку державної виконавчої служби вжито всіх необхідних заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", та створено всі необхідні умови для своєчасного повного та добровільного виконання боржником рішення суду, а саме винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено її сторонам, за заявами позивача державним виконавцем відкладалися виконавчі дії.
Незазначення державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження строку на добровільне виконання не є свідченням незаконності самої постанови, оскільки згідно ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку і зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Згідно з приписами ч.1 ст.46 Закону України "Про виконавче провадження" та п.4.16 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Мінюсту від 15.12.1999 р. № 74/5, в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, після повного виконання рішення стягується виконавчий збір у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Вирішуючи питання про правомірність стягнення з позивача виконавчого збору суд виходить з того, що з моменту відкриття виконавчого провадження 19.10.2009 р. та винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 18.03.2010 р. пройшов значний проміжок часу, на протязі якого позивачем у повному обсязі виконавчий документ не було виконано. Про це також зазначає сам позивач у листі від 17.11.2009 р. № 5679/06, який було адресовано відповідачу, та у судовому засіданні представник позивача, вказуючи на те, що здійснював поетапно нарахування і виплату ОСОБА_1 суми боргу, а також підтверджується актом державного виконавця від 19.11.2009 р. про часткове виконання боржником рішення суду.
Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що надані позивачем розпорядження № 135277 від 15.12.2009 р. не підтверджують факту добровільного виконання виконавчого документу, оскільки вони мають численні виправлення стосовно нарахованих сум та не свідчать про їх виплату ОСОБА_1, у зв"язку з чим суд не може визнати їх належними доказами.
Суд не бере до уваги посилання позивача на лист Міністерства юстиції України № 25-2/256/7 від 07.09.2006 р., оскільки у ньому йдеться мова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами майнового характеру, а в даному випадку на виконанні у відповідача перебував виконавчий документ немайнового характеру.
Відповідно до ст.45 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження. До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Згідно п.4.15 Інструкції про проведення виконавчих дій до інших витрат на організацію виконавчих дій належать витрати на виплату винагороди державним виконавцям відповідно до статті 47 Закону; придбання службових житлових приміщень; придбання службових приміщень; страхування державних виконавців; забезпечення державних виконавців форменим одягом; матеріально-технічне забезпечення діяльності служби, у тому числі: придбання канцелярських та господарських товарів; підписка або передплата періодичних, довідкових та інформаційних видань; придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю; витрати транспортних послуг, утримання транспортних засобів та оренда транспортних засобів, у тому числі грошова компенсація за використання державними виконавцями власного автотранспорту; оренда приміщень; ремонт та обслуговування оргтехніки; поштові витрати та витрати на послуги зв'язку, модему, Інтернету; витрати на установку телефонів, модемного зв'язку та охоронної сигналізації; витрати на охорону та охоронну сигналізацію; поліграфічні витрати; витрати на проведення семінарів; витрати на відрядження та проїзд державних виконавців, у тому числі на придбання проїзних документів; витрати на оплату комунальних послуг та енергоносіїв; придбання основних засобів та програм; витрати на Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень; поточний та капітальний ремонт приміщень; витрати на привід боржників до органів державної виконавчої служби, у тому числі інші витрати в разі застосування державним виконавцем приводу боржників через органи Міністерства внутрішніх справ України; інші витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.
Про суми витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець складає акт про витрати на проведення виконавчих дій (додаток 35), в якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.
Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець зобов'язаний винести постанову, яка разом з актом про витрати на проведення виконавчих дій затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби (додаток 3).
Таким чином, підставою для винесення постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій є акт державного виконавця. Представником відповідача надано у судовому засіданні акт від 18.03.20010 р. про витрати на проведення виконавчих дій, затверджений начальником ВДВС Білозерського районного управління юстиції, у якому зазначено, які саме витрати понесені відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач при винесенні постанов від 18.03.2010 р. про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України, а тому підстав для визнання його дій протиправними та скасування зазначених постанов суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні позову управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області до відділу державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області про визнання протиправними дій та скасування постанов від 18.03.2010 р. про стягнення виконавчого збору в розмірі 850 грн. та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 50 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 05 травня 2010 р.
Суддя Бездрабко О.І.
кат. 2.6.1