Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
15 березня 2010 р. № 2-а- 30742/09/2070
Харківський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Панченко О.В.
при секретарі судового засідання Венглюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області
про перерахунок пенсії ,
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернуся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області, в якому просив суд зобов'язати відповідача зробити перерахунок пенсії станом з 01.01.2004 року, зобов'язати прийняти документи та нарахувати додаткову пенсію, яка повинна виплачуватись з серпня 1997 року, зобов'язати провести доплату не донарахованої пенсії.
Уточнивши позовні вимоги (заява від 15.03.2010 року) ОСОБА_1 просив суд розглянути позовні вимоги, викладені в доповненні до позову, та задовольнити позов в частині зобов'язання відповідача прийняти документи, нарахувати та виплатити на користь позивача додаткову пенсію, яка повинна виплачуватись з серпня 1997 року, 30 % щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, стягнути втрачений дохід 16 % річних в сумі 17616, 00 грн., віднести судові витрати у сумі 3067, 87 грн. на рахунок відповідача та відшкодувати моральну шкоду у сумі 28787, 00 грн. - дорівнений сумі боргу на кінець 2009 року.
Щодо зобов'язання відповідача провести перерахунок основної пенсії, позивач вважав дані вимоги передчасними, оскільки, на його думку, спочатку слід у судовому порядку встановити розмір середньомісячного заробітку, який слід застосувати при розрахунку та призначенні основної пенсії.
В обґрунтування уточнених позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що в порушення ст. 9 та ст. 10 Закону України № 1788 - ХІІ "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року, відповідач, Управління пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області, безпідставно відмовив йому в прийомі документів на нарахування та виплату додаткової пенсії по договору страхування (свідоцтво серії НОМЕР_1 від 2/01 - 1989 року на суму 50 руб. довічної додаткової пенсії), а також неправомірно не доплачував йому щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни у розмірі, встановленому Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Оскільки позивач змушений в судовому порядку доводити своє право на додаткову пенсії та інші виплати, а відповідач уселяк відмовляється здійснити відповідні перерахунки та виплатити недоплачені суми, останній просить суд покласти усі судові витрати на відповідача - Управління пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області, стягнути втрачений дохід 16 % річних та стягнути на його користь моральну шкоду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з урахуванням останніх уточнень до них відповідно до заяви від 15.03.2010 року, просив задовольнити позов в цій частині у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав. У письмових запереченнях на позов зазначив, що з 26.08.1997 року ОСОБА_1 були призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" на підставі наданої ОСОБА_1 довідки про заробітну плату № 21-Л-07 від 04.06.2007 року, видану АООТ "Забайкальсьський гірно- збагачувальний комбінат". Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", Постанови КМУ № 16 від 13.01.1993 р., постанови КМУ № 1002 від 26.08.1996р. заробіток ОСОБА_1 було откориговано згідно затверджених коефіцієнтів і призначено максимальний розмір пенсії - 150 грн. відповідно до Постанови КМУ № 544 від 15.04.2003 року, яка набрала чинності з 01.07.2003р. В подальшому перерахунок пенсії здійснювався згідно зі змінами у пенсійному законодавстві.
Щодо нарахування та виплати додаткової пенсії згідно страхового свідоцтва серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_1, УПФУ в Краснокутському районі Харківської області зазначило, що джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстрах) є страховий фонд, який складається на 50 % з особистих внесків трудящих і на 50 % - з коштів державного бюджету України. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного Фонду України, а ст. 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний Фонд України - є самостійною фінансово - банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету. статтею 11 цього ж Закону встановлено, що питання, пов'язані з реалізацією і додержанням гарантій, передбачених цим Законом, належать до відання Кабінету Міністрів України. Уряди держав - учасниць Співдружності, керуючись т. 11 Угоди про створення Співдружності незалежних Держав від 8.12.1991 року винесли Рішення про добровільне страхування додаткової пенсії для робітників, службовців і колгоспників від 26.06.1992р., в якому зазначено, що норми пенсійного забезпечення, визначені ст. 9 Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян у СРСР ", з 1.05.1992р. не застосовуються і укладені раніше договори анулюються, якщо інше не передбачено національним законодавством. Постановами Кабінету Міністрів, бюджетом Пенсійного Фонду України, Державним Бюджетом України виплата додаткової пенсії не передбачена.
За таких підстав, відповідач вважає, що виплата додаткової пенсії неможлива, у зв'язку із відсутністю правових та матеріальних підстав та можливостей.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримала письмові заперечення на позов, просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав:
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.
Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ у Кранокутському районі Харківської області. З 26.08.1997 року йому була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788- ХІІ від 05.11.1991 року. З 01.01.2004 року УПФУ у Краноскутському районі Харківської області пенсію, яку ОСОБА_1 отримує за віком, було перераховано за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом також було встановлено, що 2 січня 1989 року ОСОБА_1 було укладено угоду з Краснокутським відділенням Головного управління державного страхування СРСР на одержання додаткової пенсії щомісячно в сумі 50 крб. Свої зобов'язання ОСОБА_1 виконав повністю, проте додаткову пенсію щомісячно він не отримує.
В матеріалах справи міститься копія "Страхового свідоцтва" серії НОМЕР_1, виданого Головним управлінням державного страхування СРСР 02.01.1989р. ОСОБА_1 про страхування додаткової пенсії. Угода укладена на 8 років 10 місяців з оплатою страхових внесків у розмірі 41, 30 крб. щомісячно до 31.07.1997року. Розмір щомісячної додаткової пенсії складає 50 карбованців. На виконання угоди, ОСОБА_1 були достроково внесені щомісячні внески в повному обсязі страхової угоди, що підтверджується квитанцією Головного управління державного страхування СРСР, серії ГП № 425708 від 01.02.1994року.
Позивач наполягає на тому, що відповідачем безпідставно не приймаються від нього документи та не нараховується додаткова пенсія по договору страхування (свідоцтво серії НОМЕР_1 від 02.01.1989 р. на суму 50 крб.), яка повинна виплачуватись з серпня 1997 року.
Відповідно до основних умов добровільного страхування додаткової пенсії, затверджених постановою ради Міністрів СРСР від 20.08.1987р. № 976, фізична особа (страхувальник) мав право укласти угоду добровільного страхування на одержання додаткової пенсії, розмір якої не повинен перевищувати 50 карбованців на місяць. Страхові внески підлягали сплаті протягом всього строку страхування. Додаткова пенсія підлягала виплаті довічно при умові сплати страхувальником належних внесків.
Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року передбачене добровільне страхування додаткової пенсії. Так, статтею 9 вказаного Закону встановлено, що поряд з державним пенсійним забезпеченням трудящі мають право укладати договори добровільного страхування додаткової пенсії. Джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстрах) є страховий фонд, який складається на 50 % з особистих внесків трудящих і на 50 % - з коштів державного бюджету України".
Статтею 10 Закону України № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року встановлено, що пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного Фонду України. Статтею 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний Фонд України є самостійною фінансово - банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету.
Згідно статті 11 цього ж Закону, встановлено, що питання, пов'язані з реалізацією і додержанням гарантій, передбачених цим Законом, належать до відання Кабінету Міністрів України.
Проте, на теперішній час чинним законодавством це питання не врегульовано, механізм виплати - відсутній.
Враховуючи наведене, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області прийняти документи, нарахувати та виплатити на користь позивача додаткову пенсію, яка повинна виплачуватись з серпня 1997 року, не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити 30 % щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, суд дійшов до наступних висновків:
З 1 січня 2006 року набув чинності Закон України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-ІУ.
Згідно ст. 1 Закону України ««Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року та є дитиною війни в розумінні Закону України ««Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується копією посвідчення серії АА № НОМЕР_2 з проставленою в ньому відміткою «Дитина війни».
Враховуючи зазначений статус позивача, його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”, суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, що передбачені Законом України „Про соціальний захист дітей війни ”, у тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 вказаного Закону.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Закон, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу, відсутній.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.07 пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» було визнано такими, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).
Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 09 липня 2007 року.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Краснокутському районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Судом було встановлено, що у 2007 році позивачу підвищення до пенсії не виплачувалося.
Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ у Краснокутському районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (із змінами та доповненнями від 03.02.09р. № 908-УІ, 05.03.2009 р. № 1080-УІ, від 17.03.09р.№ 1131-УІ) будь - яких обмежень для застосування ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2009 році немає, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку, що протягом 2009 року УПФУ у Краснокутському районі Харківської області також повинно було діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати відповідні доплати.
Як вбачається з довідки Управління пенсійного фонду України у Краснокутському районі Харківської області, підвищення до пенсії ОСОБА_1 згідно Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2007 році не виплачувалося, у січні - березні 2008 року було виплачено по 47, 00 грн. щомісяця, з квітня - по червень 2008 року - по 48, 10 грн. щомісяця, з липня - по вересень 2008 року - по 48, 20 грн. щомісяця, з жовтня 2008 по грудень 2008 року - по 49, 80 грн. щомісяця, починаючи з січня 2009 року по грудень 2009 року підвищення до пенсії згідно вказаного Закону склало по 49, 80 грн. щомісяця.
Оскільки до повноважень Управління Пенсійного фонду України у Краснокутському районі Харківської області відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу, а суд не повноважний визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі та не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження, суд приходить до висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України у Краснокутському районі Харківської області, в якому на обліку перебуває позивач.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «Дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача, Управління Пенсійного фонду України у Краснокутському районі Харківської області, здійснити нарахування та виплатити 30 % підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни", підлягають задоволенню частково, а саме: за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року з урахуванням сум, нарахованих та виплачених відповідачем у зазначені періоди як "Дитині війни".
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо застосування та визначення тарифу 16 % річних на втрачений дохід не підлягають задоволенню, оскільки питання, пов'язані з реалізацією і додержанням гарантій, передбачених пенсійним законодавством, не передбачають механізму застосування інформаційного листа відсоткових річних тарифів депозиту накопичувального ощадного вкладу Ощадбанку на 2009 рік та показників АКБ "Україна" на 01.12.1997 року, на які посилається позивач.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині покладення усіх судових витрат на відповідача, суд зазначає:
Відповідно до статті 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно части 3 статті 87 КАС України, до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Статтею 94 КАС України встановлений порядок розподілу судових витрат.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір та за ініціативою позивача судом було призначено експертизу по справі. При цьому, позивач та його представник наполегливо наполягали на проведенні експертизи по справі.
Відповідно до ст. 92 КАС України, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення експертизи.
Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо покладання усіх судових витрат на відповідача, підлягають задоволенню частково, а саме: на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн. (3, 40 грн.: 2 = 1, 70 грн.).
Суд також зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 89 КАС України, судовий збір, сплачений у більшому, ніж встановлено законом розмірі, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням в порядку, передбаченому ст. 89 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також, матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, з доказів по справі не вбачається, що внаслідок дій відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду (яку він оцінює у 28787, 00 грн.), а тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 5. ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивач про відкликання позовної заяви.
Оскільки позивач у судовому засіданні 15.03.2010 року вказав на те, що вважає розгляд його позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок основної пенсії - передчасними, фактично позивач відкликав позовні вимоги в цій частині.
За таких підстав, суд дійшов до висновку про те, що в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають залишенню без розгляду на підставі п. 5 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позовна заява якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 71, 72, 82, 86, 94, 98, 155, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області про перерахунок пенсії - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 30 % підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року з урахуванням сум, нарахованих та виплачених відповідачем у зазначені періоди в якості підвищення до пенсії як дитині війни.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, 62002) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 (одна грн. 70 коп.) грн.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Краснокутському районі Харківської області про зобов'язання зробити перерахунок основної пенсії станом з 01.01.2004 року - залишити без розгляду.
В решті позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - відповідно до ст.160 КАС України з дня складання постанови у повному обсязі, і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений 19 березня 2010 року.
< Сума задоволення > < Текст >
Суддя Панченко О.В.