Справа № 22ц - 1024/10 Головуючий у 1 інстанції - Кошелюк Л.О.
Категорія: 39 Доповідач - Карпук А.К.
13 травня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Стрільчука В.А.
суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.
при секретарі Лещенко Т.І.
з участю позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, редакції газети «Сільські новини» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, редакції газети «Сільські новини» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Старовижівського районного суду від 9 березня 2010 року, -
У січні 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, редакції газети «Сільські новини» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Посилався на те, що відповідач ОСОБА_3 опублікував у газеті «Сільські новини» статтю «Диптих про розриту могилу», в якій поширив неправдиву інформацію відносно нього та очолюваної ним громадської організації «Поклик». Вважав, що відповідач ОСОБА_3 поставив під сумнів його ділову репутацію, оскільки вказав в абзаці 13 статті: «І тут я міг би вибачити депутату районної ради, та не знаю, чи вибачать йому правоохоронні органи і чи діяння ОСОБА_2 відповідають нормам чинного законодавства. … То ж я прошу його і членів організації схаменутися». На думку позивача, відповідач поставивши запитання: « … скільки ж могил треба розрити, щоб назбирати таку кількість натільних хрестиків? То, може, щоб не перезахоронювати варто не розривати?», має на увазі натільні хрестики, що були передані ним в місцевий краєзнавчий музей. Стаття «Диптих про розриту могилу» є спеціально спланованою для приниження його честі, гідності та ділової репутації, для дискредитації його як керівника громадської організації, депутата районної ради, громадянина України, а викладена в ній інформація не відповідає дійсності, оскільки він, як депутат районної ради, розробив Програму віднайдення та перепоховання останків - жертв військових дій на території Старовижівського району, яка була затверджена 18 сесією Старовижівської районної ради, і така робота відноситься до його депутатської діяльності.
Просив визнати недостовірною поширену відповідачем інформацію, зобов'язати газету «Сільські новини» спростувати цю інформацію, стягнути з відповідача ОСОБА_3 в його користь 3300 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Відповідач ОСОБА_3 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, покликаючись на те, що в газеті «Сільські новини» ОСОБА_2 опублікував статтю «Коли перезахоронять останки невідомих солдат», в якій образив його як дописувача, порадивши «оприлюднювати інформацію з офіційних джерел, а не на кшталт «одна баба сказала» і висловив погрозу про неминучу відповідальність, згадуючи про Бога.
Просить зобов'язати автора спростувати зазначені відомості у цій газеті і стягнути в його користь 1699 грн. 99 коп. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Старовижівського районного суду від 9 березня 2010 року первісний позов задоволено частково.
Визнано інформацію в статті «Диптих про розриту могилу» у контексті про чорних археологів громадської пошуково-дослідницької організації «Поклик» та про розриття і пограбування могил ОСОБА_2 недостовірною.
Зобов'язано редакцію газети «Сільські новини» протягом одного місяця на шпальті 8-ї сторінки газети таким же шрифтом, як стаття «Диптих…» під заголовком «Спростування» зазначити про недостовірність вище згаданої інформації.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В решті позовних вимог відмовлено.
В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2, редакції газети сільські новини про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржував.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а поданий ним зустрічний позов задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Частково задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив із того, що інформація в газеті «Сільські новини» №86 від 5.12.2009 року є негативною та не відповідає дійсності, є образливою для позивача, принижує його честь, гідність і ділову репутацію, оскільки із контекстного аналізу всієї статті та її назви фактично стверджується, що позивач винен у розритті могил, очолює громадську організацію «Поклик», яка займається незаконно археологічними розкопками, тобто її члени є «чорними археологами».
Проте погодитись із таким висновком суду не можна з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Разом з тим, ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
У зв'язку з цим при вирішенні спору суду необхідно встановити та належним чином оцінити відповідність спірної статті, в якій, як вважав позивач, відносно нього поширені фактичні недостовірні дані, саме інформації в розумінні Закону України «Про інформацію» та ст.277 ЦК України, визначити характер такої інформації й з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Відповідно до ч.2 ст.47№ Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположника свобод зокрема у рішеннях цього суду у справах «Особа 9 проти Австрії» від 8 липня 1986 року та «Українська прес-група» проти України від 29 березня 2005 року.
Судом першої інстанції не враховано того, що в спірній статті наведені оціночні судження, думки, переконання відносно позивача як очільника громадської організації «Пошук», депутата районної ради, діяльність якого підлягає оцінці суспільством, а також критична оцінка здійснення розкопок на місцях колишніх боїв особами, які не мають на це належного дозволу, яких відповідач називає «чорними археологами».
Крім цього, стаття не є позицією редакції, а є авторським матеріалом (власним баченням) відповідача ОСОБА_3 за результатами вивчення останнім проблеми здійснення розкопок на місцях колишніх боїв. Використання висловів «чорні археологи», запитальних речень, наведених в позовній заяві не є образливим відносно позивача, оскільки стосується оціночних тверджень щодо наведеного.
Судом не враховано, що використання автором власне запитальних речень, висловів «може?», «мабуть», «міг би», «нібито», «не знаю», тощо вказує на висловлювання автором спірної статті свого припущення, а не твердження про будь-які фактичні дані.
В даному судовому засіданні позивач ОСОБА_2 не навів жодного речення, вислову із статті, який містить інформацію про фактичні дані, вказуючи, що це вбачається із контекстного аналізу всієї статті.
Таким чином, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів автора статті, оціночні судження не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані.
У зв'язку з викладеним колегія суддів вбачає, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вище висловлювання щодо публічної особи, яким звісно є позивач, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити його честь, гідність чи ділову репутацію, тому у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.
Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3, то суд першої інстанції вірно визнав, що у статті «Коли перезахоронять останки невідомих солдат», яка була опублікована в Старовижівській районній газеті «Сільські новини» 28.11 2008 року за №83 відсутні образливі фрази, погрози, викладена інформація є оціночними судженнями, які згідно ст.47№ Закону України «Про інформацію» спростуванню підлягають.
За таких обставин рішення Старовижівського районного суду у частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
На підстав ст.ст.32, 34 Конституції України, ст.277 ЦК України, ст.47№ Закону України «Про інформацію», керуючись ст.303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Старовижівського районного суду від 9.03.2010 року в частині часткового задоволення первісного позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, редакції газети «Сільські новини» про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання рішенням законної сили.
Судді