номер провадження справи 18/157/20
18.01.2021 справа № 908/2898/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/2898/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Запорожметалресурс” (69063, м. Запоріжжя, вул. Благовіщенська, 31-В)
до відповідача державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133)
про стягнення 522108,47 грн.,
Без повідомлення (участі) представників учасників справи
Заявлено позовні вимоги про стягнення 522108,47 грн., які складаються з 499203,88 грн. основного боргу за договором поставки продукції № 322(6)19УК від 09.07.2019, 9707,68 грн. інфляційних втрат та 13196,94 грн. 3% річних.
Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки продукції № 322(6)19УК від 09.07.2019, що є підставою для стягнення заборгованості та нарахованих за порушення зобов'язання 3%річних та інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 525, 526, 625, 626, 628, 629, 662, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2020 справу № 908/2898/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/2898/20; присвоєно справі номер провадження 18/157/20; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання; встановлено відповідачу строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 09.12.2020. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштової кореспонденції повноважному представнику позивача 05.12.2020 та відповідачу 23.11.2020 (за адресою юридичної особи та відокремленого підрозділу).
Відповідач 11.12.2020 надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив та вказав, що позивачем не враховані умови п. 3.2 договору, яким передбачено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі сум ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК випадках та порядку. Факт отримання від позивача продукції загальною вартістю 1574896,80 грн. з ПДВ та оплату в сумі 1075692,95 грн. відповідач підтвердив, проте вважає, що договором не встановлений строк виконання ВП ЗАЕС зобов'язання щодо оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ. Залишок несплаченої продукції та ПДВ складає 499203,85 грн. За доводами відповідача, позивач неправильно визначивши строки оплати продукції дійшов неправильного висновку про порушення ВП ЗАЕС господарського зобов'язання. Також відповідач вказав на помилки позивача при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат. Просив в позові відмовити.
Позивач відповіді на відзив не надав, згідно опису вкладення копія відзиву направлена на його адресу 08.12.2020.
Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Провадження у даній справі відкрито 17.11.2020. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 17.12.2020 та закінчити 18.01.2021 (з урахуванням того, останній день строку припадає на вихідний день).
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 18.01.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.
Розглянувши матеріали справи, суд
Товариством з обмеженою відповідальністю “Запорожметалресурс” (Постачальником, позивачем у справі) та державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (Покупцем, відповідачем у справі) 09.07.2019 укладений договір поставки продукції №322(6)19УК/53-121-01-19-08316 (дата підписання договору відповідачем 23.07.2019) (далі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію (згідно наведеній у зазначеному пункті договору таблиці).
Строк поставки товару: липень - листопад 2019 (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору вартість продукції без урахування ПДВ - 1350000,00 грн., крім того ПДВ - 270000,00 грн. Загальна вартість продукції з урахуванням ПДВ - 1620000,00 грн.
Згідно із п. 3.2 Договору розрахунок за продукцію здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з моменту постачання продукції. Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі сум ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК випадках та порядку.
За визначенням пунктів 4.1-4.3 Договору, поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС 2010: DDР - м. Енергодар. Вантажоодержувач: Запорізьке відділення ВП “Складське господарство”, вул. Промислова, 133, (склад), м. Енергодар, Запорізької області. Поставка відбувається в строк згідно з п. 1.2. Продукція, що поставляється повинна супроводжуватись наступними документами: а) видаткова накладна - 3 примірника; б) паспорт на продукцію, виданий підприємством-виробником; в) рахунок-фактура; г) сертифікат якості.
Згідно з п. 9.2 Договору досудовий порядок врегулювання спору між сторонами є обов'язковим.
Відповідно до п. 11.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу передбачену договором продукцію на загальну суму 1574896,80 грн., що підтверджується видатковими накладними:
- № 8 від 28.08.2019 на суму 66528,00 грн. з ПДВ;
- № 15 від 18.10.2019 на суму 37641,00 грн. з ПДВ;
- № 23 від 02.12.2019 на суму 146836,80 грн. з ПДВ;
- № 24 від 02.12.2019 на суму 793477,62 грн. з ПДВ;
- № 26 від 06.12.2019 на суму 190062,24 грн. з ПДВ;
- № 27 від 17.12.2019 на суму 62370,00 грн. з ПДВ;
- № 31 від 20.12.2019 на суму 18404,82 грн. з ПДВ;
- № 32 від 20.12.2019 на суму 45233,76 грн. з ПДВ;
- № 33 від 20.12.2019 на суму 24000,12 грн. з ПДВ;
- № 34 від 24.12.2019 на суму 29852,16 грн. з ПДВ;
- № 1 від 02.01.2020 на суму 3232,08 грн. з ПДВ;
- № 2 від 03.01.2020 на суму 153968,40 грн. з ПДВ;
- № 4 від 15.01.2020 на суму 2552,76 грн. з ПДВ;
- № 20 від 06.03.2020 на суму 445,44 грн. з ПДВ;
- № 21 від 10.03.2020 на суму 291,60 грн. з ПДВ.
Видаткові накладні підписані повноважним представником відповідача без зауважень.
Грошові зобов'язання з оплати отриманої продукції виконано відповідачем частково на суму 1075692,95 грн.
Станом на момент звернення позивача з позовом заборгованість за отриману за Договором продукцію становить 499203,85 грн.
Суд звертає увагу, що в по тексту позовної заяви та в прохальній її частині позивач просить стягнути з відповідача 499203,88 грн., проте, у наданому до позовної заяви розрахунку зазначено суму заборгованості 499203,85 грн. Ціна позову визначена позивачем правильно, виходячи з суми основного боргу 499203,85 грн. Позивачем у позовній заяві допущено арифметичну помилку при підсумку оплати поставленої продукції, замість 1075692,95 грн. зазначено 1075692,92 грн., що при звело до неправильного визначення основного боргу. Суд визнав вказане арифметичною помилкою, вірною сумою заявленого до стягнення основного боргу вважається 499203,85 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманої продукції у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Долучені до матеріалі справи видаткові накладні, на підставі яких виникла заборгованість відповідача у спірний період, підписані з боку Покупця без зауважень.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Виходячи з умов п. 3.2 Договору оплата за поставлену за продукцію - 45 календарних днів з дня поставки товару.
Відповідач, в порушення умов договору та чинного законодавства, оплату вартості отриманого товару в повному обсязі та у визначений у Договорі строк не здійснив.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманої продукції у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови Договору в частині оплати вартості поставленої продукції в повному обсязі та у визначений строк, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем за отриману продукцію в сумі 499203,85 грн. (з урахуванням встановленої судом арифметичної помилки позивача).
Доводи відповідача про неправильне визначення позивачем строку виконання Покупцем зобов'язання з оплати товару з огляду на п. 3.2 Договору щодо розмежування строку оплати вартості товару без ПДВ та не визначення строку сплати ПДВ суд визнав необґрунтованими з огляду на наступне.
За змістом п. 4.4. Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний надати Покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси Покупця протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає Покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
Згідно з наданими позивачем доказами, ним у визначений законом строк оформлені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкові накладні за здійсненими у спірний період поставками (що підтверджується відповідними квитанціями №1 про прийняття документів), які були також надані відповідачу (що підтверджується відповідними скріншотами листів позивача про направлення податкових накладних на електронну адресу відповідача). При цьому, відсутні жодні докази коригування податкових накладних.
Крім того, зауваження в п. 3.2 Договору щодо оплати Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати в частині суми ПДВ.
В даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної та надання її Покупцю, в разі чого покупець повинен здійснити повну оплату отриманого товару з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 45-ти календарних днів з дати оформлення ярлика на годну продукцію.
Суд звертає увагу на п. 9.2 Договору щодо зауваження про обов'язковість досудового врегулювання спорів сторонами та зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України у справі №28/5005/640/2012 від 20.11.2012.
Матеріали справи не містять доказів досудового врегулювання спору сторонами, проте, не надання позивачем адресованої ВП ЗАЕС претензії щодо погашення заборгованості за Договором не позбавляє ТОВ “Запорожметалресурс” права на звернення до суду з даним позовом незалежно від досудового врегулювання спору.
Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 499203,85 грн. основного боргу за отриману за Договором у спірний період продукцію заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 13196,94 грн. 3% річних та 9707,68 грн. інфляційних втрат.
Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 12.10.2019 по 09.11.2020 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що розрахунок позивача є неправильним. Позивачем не враховано періодів, в яких строк оплати за видатковими накладними припадав не вихідний день. Окрім того, розрахунок 3% річних здійснено по наростаючому підсумку заборгованості, а не за кожною окремо видатковою накладною, що не передбачено чинним законодавством.
Судом самостійно здійснено розрахунок за кожною окремо накладною з урахуванням строків настання виконання зобов'язання та визначеного позивачем граничного строку та встановлено, що за загальний період з 15.10.2019 по 09.11.2020 до стягнення підлягає 13147,84 грн. 3% річних, тому вимога про стягнення з відповідача 3% річних задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 49,10 грн. 3% річних слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року на суму заборгованості, що існувала у цей період, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд визнав його неправильним, оскільки позивачем нараховано інфляційні за місяці, коли прострочення не тривало повний місяць, та розрахунок здійснено по наростаючому підсумку заборгованості, а не за кожною окремо видатковою накладною, що не передбачено чинним законодавством.
Суд встановив, що сума інфляційних втрат з урахуванням обґрунтованого періоду розрахунку - лютий-вересень 2020 року складає 6696,42 грн. (видаткові накладні за період з 06.12.2019 по 10.03.2020), тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 3011,26 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідач не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором щодо оплати вартості отриманої продукції у визначений договором строк.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 499203,85 грн. основного боргу, 13147,84 грн. 3% річних та 6696,42 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (49,10 грн. 3% річних та 3011,26 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 7785,72 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП 19355964) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Запорожметалресурс” (69063, м. Запоріжжя, вул. Благовіщенська, 31-В; ідентифікаційний код 40898748) 499203,85 грн. (чотириста дев'яносто дев'ять тисяч двісті три грн. 85 коп.) основного боргу, 13147,84 грн. (тринадцять тисяч сто сорок сім грн. 84 коп.) 3% річних, 6696,42 грн. (шість тисяч шістсот дев'яносто шість грн. 42 коп.) інфляційних втрат та 7785,72 грн. (сім тисяч сімсот вісімдесят п'ять грн. 72 коп.) судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 25.01.2021.
Суддя В.В. Левкут