13.01.2021 Справа № 363/3639/18
13 січня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Гриб Л.І.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , тертя особа: Шостак Олександр Анатолійович , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, встановлення факту проживання однією сім'ю,
встановив:
позивачка звернулася до суду з даним позовом в якому, уточнивши позовні вимоги, просила встановити факт її проживання однією сім'єю разом за відповідачем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 25.11.2017 року по 10.01.2018 року, визнати земельну ділянку площею 0,0023 га, кадастровий 3221886000:01:076:0025, яка знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, «Лісний» кооператив індивідуальних гаражів, об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнати договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 02.05.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсним.
Свої вимоги мотивувала тим, що не дивлячись на те, що вони з відповідачем 25 листопада 2017 року розірвали шлюб, фактично сімейні стосунки між ними не припинялися та вони продовжували спільно постійно проживати однією сім'єю до 10 січня 2018 року. З цих підстав просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю у вказаний період та згідно ст. 74 СК України визнати земельну ділянку площею 0,0023 га, кадастровий 3221886000:01:076:0025, придбану відповідачем 29 грудня 2019 року за спільні кошти об'єктом права спільної сумісної власності сторін, а подальший договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 02.05.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 визнати недійсним, оскільки він вчинений сторонами без її згоди та без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим договором, є фіктивним, укладеним з метою заволодіння майном, що було спільним майном подружжя і уникнення розподілу вказаного майна при розірвання шлюбу.
В суді позивачка просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Відповідач та його представник в суді проти задоволення позову заперечили.
Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що через три дні після розірвання шлюбу, відповідач, зібравши деякі особисті речі, переїхав до с. Радинка Поліського району в будинок ОСОБА_6 , з якою почав проживати відкрито як чоловік та жінка з кінця листопада 2017 року, з якою відмічав Новий 2018 рік та Різдво, відвідував в цей час їх спільних знайомих та друзів.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які були підприємцями до лютого 2018 року існували також і відносини, пов'язані зі спільним веденням бізнесу, які не припинилися із припиненням шлюбу. Саме у зв'язку із цим ОСОБА_2 деякий час після розірвання шлюбу відвідував будинок, збудований під час шлюбу і в якому залишилась проживати ОСОБА_1 , і точки роздрібної торгівлі, де проводила свою діяльність позивачка, одна з яких належить ОСОБА_2 . Спільного сімейного бюджету сторони з часу розірвання шлюбу не вели, дозвілля разом не проводили, мали складні взаємовідносини, які підтримували у зв'язку із веденням бізнесу та необхідністю поділу спільного майна подружжя.
29 грудня 2017 року ОСОБА_2 за особисті кошти, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності, придбав спірну земельну ділянку, яку в подальшому продав ОСОБА_4 . Оскільки на час придбання земельної ділянки шлюб між сторонами розірвано, які разом не проживали та шлюбних стосунків не підтримувати підстав для визнання вказаного майна спільним сумісним немає.
Відповідач ОСОБА_4 , будучи повідомленим про розгляд справи, до суду не прибув, відзиву на позовну заяву не подавав.
Третя особа Шостак О.А. , будучи повідомленим про розгляд справи, до суду не прибув та про причини своєї неявки не повідомив.
Заслухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Зі справи встановлено, що 11 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області.
25 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Як вбачається з довідки Обслуговуючого кооперативу «СТ «Зелений самшит» №050318/01 від 05 березня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 починаючи з травня 2014 року по 10 січня 2018 року разом мешкали в своєму домоволодінні, яке розташоване на території кооперативу за кадастровим номером:3221886400:36:105:1172.
Відповідно до довідки Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області №75 від 06 березня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в Обслуговуючому кооперативі «СТ «Зелений самшит» без реєстрації.
29 грудня 2017 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0023 га, кадастровий номер 3221886000:01:076:0025, цільове призначення: для колективного гаражного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2.2 вказаного договору ОСОБА_2 ствердив, що земельна ділянка не буде об'єктом спільної сумісної власності, а буде об'єктом його особистої приватної власності, оскільки купується ним за кошти, які с об'єктом його особистої приватної власності, не перебуваючи в шлюбі, в тому числі в фактичних шлюбних відносинах.
Згідно п. 3.1 договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 9 000 грн.
02 травня 2018 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Шостаком О.А.
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору ОСОБА_2 ствердив, що відчужувана земельна ділянка не є об'єктом спільної сумісної власності, а є об'єктом його особистої приватної власності, оскільки набута ним не перебуваючи в шлюбі, в тому числі в фактичних шлюбних відносинах.
Як вбачається з п. 3.1 вказаного договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 7 000 грн.
Згідно листа Родинської сільської ради Поліського району Київської області №315 від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_2 з 31 липня 2018 року зареєстрований в АДРЕСА_2 , згідно записів в по господарській книзі Родинської сільської ради на 2016-2020 роки.
07 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали шлюб, зареєстрований Поліським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Згідно ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Як пояснила в суді позивачка, що у зв'язку із погіршенням сімейних стосунків, 25 листопада 2017 року вони з відповідачем розірвали шлюб. Однак вона мала намір зберегти відносини, а тому не дивлячись на розірвання шлюбу, вони продовжували спільно проживати однією сім'єю в будинку, що розташований в СТ «Гавань» ОК «СТ «Зелений самшит» разом з її донькою від попереднього шлюбу. Остаточно шлюбні стосунки між ними припинилися тільки 10 січня 2018 року, коли відповідач забрав з будинку свої речі та переїхав до с. Родинка Поліського району.
Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю також підтверджується показаннями в суді свідків, зокрема ОСОБА_8 - дочки позивачки від попереднього шлюбу, яка показала, що з ОСОБА_2 вона познайомилася в літку 2011 року. Все літо вони разом з мамою жили на базі відпочинку, а потім переїхали до будинку бабусі в «СТ «Зелений самшит», де він ночував з мамою в одній спальні, новий 2018 рік він разом з ними не зустрічав, однак приїхав після та продовжував з ними проживати до середини січня 2018 року.
Свідок ОСОБА_9 - охоронець в «СТ «Зелений самшит» в суді показав, що знає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2015 року, які разом проживали до 2018 року. ОСОБА_2 постійно приїздив на різних автомобілях до їхнього будинку в Обслуговуючому кооперативі «СТ «Зелений самшит».
Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - продавці в магазині позивачки, в суді показали, що знали ОСОБА_2 як чоловіка ОСОБА_1 . Бачили їх в різний час доби разом. ОСОБА_2 привозив ОСОБА_1 на роботу до магазину. Вони мали спільний бюджет, купували продуктами на двох та сигарети. Тільки після 14 січня їм стало відомо, що вони розійшлися.
Свідки ОСОБА_12 - сестра позивачки та ОСОБА_13 - її чоловік, в суді показали, що наприкінці грудня 2017 року на свято Миколая були в гостях у ОСОБА_1 . ОСОБА_2 був вдома, ремонтував автомобіль та запрошував їх до них в гості на Новий рік. Їх стосунки виглядали звичайними, в будинку знаходилися речі ОСОБА_2 . Вже після нового року дізналася, що вони розлучилися.
Свідок ОСОБА_14 - бухгалтер Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області, яка показала, що близько 15 років знає позивачку, а ОСОБА_2 близько трьох років. Знає їх як сімейну пару. В січні 2018 року бачила їх разом в реєстраційній службі, де вони закривали ФОП.
Свідки ОСОБА_15 - знайомий сторін та свідок ОСОБА_16 - колишній чоловік позивачки, в суді також показали, що в січні 2018 року вони дізналися, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розвелися та разом не проживають, в яких стався конфлікт.
З пояснень позивачки в суді, показань свідків встановлено, що до першої половини січня 2018 року сторони постійно спільно проживали, вели спільне господарство, мали усталені сімейні і побутові відносини, несли спільні витрати, мали взаємні права і обов'язки, проводили спільно час, свята, запрошували гостей, тощо, і ці відносини між сторонами після 27 листопада 2017 року не припинилися.
Вказані показання є об'єктивними, узгодженими між собою й іншими матеріалами справи, які також відповідають поясненням позивачки ОСОБА_1 , а тому суд з цими показаннями цілком погоджується, не вірити яким підстав не має.
При цьому пояснення відповідача в суді про те, що подружні стосунки з позивачкою ним припинені в листопаді 2017 року, а в подальшому він лише епізодично приїздив до місця проживання позивачки для вирішення інших ділових питань, збирав свої речі, тощо, суд до уваги не приймає, які належними, допустимими і достатніми доказами не підтверджені і спростовуються сукупністю показань свідків та матеріалів справи.
Крім того, факт проживання ОСОБА_2 в с. Новосілки в СТ «Зелений самшит» підтверджується також копією карти виїзду екстреної медичної допомоги №6566/12А від 22 грудня 2017 року, з якої вбачається, що 22 грудня 2017 року о 22 год. 30 хв. останній викликав швидку медичну допомогу у зв'язку із болями в серці та заявами ОСОБА_2 від 26 грудня 2017 року до головного лікаря КЗ «Вишгородська ЦРЛ» на надання дозволу на медичне обслуговування у Вишгородській ЦРЛ.
Зазначені вище докази повністю спростовують доводи відповідача про те, що той припинив проживати з позивачкою в листопаді 2017 року та приїздив до с. Новосілки виключно для ведення бізнесу.
Подана відповідачем довідка Родинської сільської ради Поліського району Київської області №573 від 19 жовтня 2018 року про те, що ОСОБА_2 з 01 грудня 2017 року проживає в АДРЕСА_2 , згідно записів в по господарській книзі Родинської сільської ради на 2016-2020 роки, спростовується листом Родинської сільської ради Поліського району Київської області №315 від 17 жовтня 2018 року, згідно якої вбачається, що відповідач зареєстрований за вказаною адресою лише з 31 липня 2018 року.
Таким чином у суду не має сумнівів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 25 листопада 2017 року по 10 січня 2018 року, які в той час жили спільно, не приховуючи своїх відносин, вели спільне господарство, мали спільні права та обов'язки й усталені стосунки притаманні подружжю.
Відтак позовна заява ОСОБА_1 в частині встановлення факту її проживання однією сім'єю разом за відповідачем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 25.11.2017 року по 10.01.2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Як передбачено ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
На підставі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така презумпція поширюється і на проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Оскільки спірну земельну ділянку відповідач придбав 29 грудня 2017 року, тобто за час проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, таке майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що воно було оформлене на ім'я ОСОБА_2 .
Докази на спростування презумпції спільності майна - земельної ділянки площею 0,0023 га, кадастровий 3221886000:01:076:0025, набутої жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, в справі відсутні.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.
При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 при укладенні оспорюваного договору не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, як того вимагає частина третя статті 65 СК України, а тому вказаний правочин слід визнати недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України.
При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об'єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об'єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважно право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об'єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об'єкт, відтак передати у власність можна лише об'єкт в цілому.
Відтак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були співвласниками спірної земельної ділянки, яка була придбана за час спільного проживання згідно ст. 74 СК України, правовий режим права власності - це право спільної власності, при відчуженні такого майна потрібна взаємна згода подружжя.
З урахуванням наведеного, оспорюваний договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продав земельну ділянку, що є спільною сумісною власністю його та позивача є недійсним з викладених вище підстав, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди позивача, яка є співвласником цього майна.
Що стосується посилання в позові на фіктивність спірного договору і доводів щодо його вчинення без наміру створення правових наслідків обумовлених в ньому, з метою заволодіння її майном, то для захисту порушених прав позивачки і визнання недійсним правочину вчиненому без згоди другого співвласника подружжя, встановлення і доведення фіктивності такого договору (ст. 234 ЦПК України) не потребується, що повністю охоплюється правовими підставами, передбаченими ст.ст. 203, 205, 215, 369 ЦК України, ст. 65 СК України.
Таким чином позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 02.05.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Крім того позивачкою представлене документальне підтвердження понесених нею судових витрат, які згідно вимог ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача.
На підставі викладеного і керуючись 259, 265, 268 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити.
Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 25.11.2017 року по 10.01.2018 року.
Визнати земельну ділянку площею 0,0023 га, кадастровий 3221886000:01:076:0025, яка знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, «Лісний» кооператив індивідуальних гаражів, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 02.05.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсним.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2114 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. 00 коп., а всього 6114 (шість тисяч сто чотирнадцять) грн. 40 (сорок) коп.
Повне судове рішення складено 25 січня 2021 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач 2: ОСОБА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Третя особа: Шостак Олександр Анатолійович, приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу, адреса АДРЕСА_5.
Суддя