Справа № 2а-492/10/1770
13 квітня 2010 року 17год. 55хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Бєлкіної Д.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
прокурор: < Текст >
позивача: представник ОСОБА_1
відповідача: представник Чорномаз Ю.П., Герасимчук А.А. третьої особи позивача: представник < Текст > третьої особи відповідача: представник < Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 < Список > < Позивач в особі > третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача < 3-тя особа >
до Дубенська об'єднана державна податкова інспекція третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача < 3-тя особа >
про визнання податкове повідомлення-рішення нечинним, суд,-
Позивач -суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції з урахуванням уточнень наданих в ході судового розгляду справи просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.02.2010 року №0002921740/0, №0002931740/0.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що не погоджується з висновками відповідача про визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при здійсненні реалізації ним транспортних засобів виходячи з експертної, митної та фактурної вартості, вказує, що оподаткування таких доходів повинно здійснюватись виходячи з ціни реалізації визначеної позивачем та покупцями в біржових угодах. Також заперечує висновки податкового органу щодо перевищення ним граничного розміру отриманого позивачем валового доходу (який відповідач визначає виходячи із експертної, митної та фактурної вартості транспортних засобів) та необхідності переходу позивача з системи оподаткування що передбачає сплату фіксованого податку на загальну систему оподаткування зі сплатою податку на доходи фізичних осіб та необхідності нарахування та сплати податку на додану вартість з господарських операцій позивача. Вказує, що доходів у розмірах обумовлених позивачем не отримував, граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість не досягнув. Просив позов задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених в запереченнях проти позову, а зокрема пояснив, що в ході перевірки встановлено, що позивач здійснював реалізацію транспортних засобів за ціною, що є значно меншою від експертної, митної та фактурної вартості транспортних засобів, які є звичайними цінами. Вважає, що оподаткування доходів позивача повинно здійснюватись виходячи із названих «звичайних цін». У зв'язку з такими обставинами стверджує, що валовий дохід позивача за останні 12 календарних місяців перевищив 7 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (119000грн.), а загальна сума операцій з березня 2008року по лютий 2009року від здійснення поставки названих транспортних засобів, впродовж останніх 12 календарних місяців перевищила 300тис. грн., а зокрема становила 351 915,66грн. Виходячи з названого вказує, що позивач зобов'язаний сплачувати податок на доходи фізичних осіб та податок на додану вартість.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку що позов слід задоволити повністю.
Суд виходив з наступного.
Працівниками відповідача проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період 01.10.2006року по 30.09.2009року, за результатами якої складено акт від 13.01.2010року №2/17-38/2319502798.
В ході названої перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги:
1) пп. 9.12.1, п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, п. 7.1 ст. 7, пп..8.1.3 п.8.1 ст. 8 Закону України Про податок на доходи фізичних осіб»; ст. 13, пп.. «б»п. 1 ст.14 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян»у результаті чого визначено що донарахуванню підлягає податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся на суму 77 637,14грн., в тому рахунку по періодах:
- 26.01.2007року без придбання фіксованого патенту в сумі 843,97 грн.(526,45* 15);
- 18.03.2008року з суми перевищення (119тис. грн.) в сумі 666,72 (4444,83*15);
- З 18.03.2008 по 31.12.2008року -на загальній системі оподаткування в сумі 20620,29грн. (137468,61грн.*15%);
- 1-3кв.2009року -на загальній системі оподаткування в сумі 55 506,16грн (370041,07 *15%).
2) п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»- не подано декларації по ПДВ за 6 періодів з квітня по вересень (включно) 2009року, у зв'язку з чим визначено суму зобов'язання в розмірі 1020грн.(170х 6 періодів).
3) п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п.9.4 ст.9, пп..7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- донараховано ПДВ в сумі 53678грн.
На підставі висновків названого акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.02.2010 року №0002921740/0 про визначення податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 77637,14грн. та №0002931740/0 про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 81537грн.. з якої 53678грн.-основний платіж та 27859грн.-фінансова санкція.
Вказані висновки осіб, що проводили перевірку про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість базуються на аналізі відповідачем інформації наданої: ВРЕР м.Дубно про поставлені та зняті з обліку транспортні засоби для реалізації; Відділенням реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС України в Рівненській області даних про експертну оцінку зареєстрованих та знятих з обліку з період з вересня 2006 року по 30.09.2009року; Ягодинської митниці про митну вартість ввезених позивачем транспортних засобів та інформації з бази даних «Митниця» щодо фактурної вартості транспортних засобів ввезених позивачем.
Так, на підставі названої інформації відповідачем встановлено, що позивачем було поставлено на облік 62 транспортних засоби, знято з обліку для реалізації 55 транспортних засобів, в залишку нереалізованих транспортних засобів станом на 30.09.2009року рахується 7 транспортних засобів, а відтак при визначенні валового доходу позивача відповідач вважає, що позивач отримав валовий дохід виходячи з відповідної експертної, митної та фактурної вартості ввезених з-за кордону та реалізованих транспортних засобів, яку вважає звичайною ціною, а зокрема валовий дохід 4кв. 2006 року -20699,47грн., в 2007році -85573,02грн., в 2008році -229 946,84грн., в I-ІІІ кв.2009 року -493 388грн.
При визначенні названого валового доходу та податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб позивача, відповідачем враховано положення:
абзаців 6-8 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року (згідно якого громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо, зокрема, валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (119000,00 грн.);
п.п.2.3.1 п.2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість»(згідно якого, обов'язковій реєстрації як платник податку підлягає особа у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість)).
Так, в ході названої перевірки відповідачем було встановлено, що:
- перевищення граничної суми валового доходу відбулося під час реалізації позивачем 18.03.2008 року транспортного засобу Fiat Doblo, вартість реалізації якого визначена відповідачем на рівні митної вартості в розмірі 19996,00 грн. на підставі даних Ягодинської митниці (а.с.22). Відповідно, взявши за основу, що з урахуванням суми вказаної операції, сума валового доходу позивача за даними Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції становить 124726,44 грн., відповідачем було визначено суму перевищення 124726,44 -119000,00 = 5926,44 грн., яку в подальшому взято до розрахунку чистого доходу, який за даними перевірки підлягає до оподаткування та визначено податок на доходи фізичних осіб з названої суми в розмірі 666,72 грн. (а.с.23, 26). За таких підстав, податковий орган зробив висновки про те, що з 18.03.2008 року, позивач, не мав права перебувати на фіксованій ставці податку. А відтак, відповідач вважає, що всі доходи позивача з вказаної дати по 31.12.2008року та період 1-3кв.2009року підлягали оподаткуванню на загальних підставах;
- з 20.03.2009року по 30.09.2009року позивач зобов'язаний був зареєструватися платником податку на додану вартість, нараховувати та сплачувати названий податок з операцій по реалізації транспортних засобів та подавати в продовж 6 звітних періодів (з квітня -вересня 2009року) декларації з ПДВ до податкового органу, оскільки у першому кварталі 2009року загальна сума від здійснення операцій з поставки автомобілів протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300000 гривень(стор. 28, 29 акту, а.с. 33,34).
Таким чином, відповідач вважає, що позивач зобов'язаний сплачувати та нараховувати податок на доходи фізичних осіб з 18.03.2009року та податок на додану вартість з 20.03.2009 року, в тому числі і подавати відповідну звітність до податкового органу.
А відтак, з названих дат, відповідно відповідач визначав оподатковуваний дохід позивача як суму чистого доходу одержаного від реалізації 27 транспортних засобів (за переліком наведеним відповідачем на стор. 21,22 названого вище акту перевірки, а.с. 26,27), яка в свою чергу розраховувалась Дубенською об'єднаною державною податковою інспекцією як різниця між валовим доходом і валовими витратами, що були визначені як 25% суми валового доходу. При цьому, в розрахунку оподатковуваного доходу брала участь операція з "ймовірної" реалізації позивачем 26.01.2007року транспортного засобу марки «Міцубісі Галан», експертна вартість якого складає 7501,94грн., без патенту. Загальна сума податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб 77637,14грн.
При визначенні відповідно податкових зобов'язань з податку на додану вартість відповідач виходив з операції по реалізації 12 транспортних засобів у період з 20.03.2009року по 30.09.2009року за переліком наведеним в розрахунку нарахування податкових зобов'язань (а.с. 46).
Загальна сума основного податкового зобов'язання визначена відповідачем з ПДВ в розмірі 53678, 49грн. та 26839,25грн.- штрафна санкція. Разом із зазначеним, в розрахунку названої штрафної санкції мало місце нарахування відповідачем фінансової санкції за неподання декларацій з ПДВ з квітня по вересень 2009року включно в розмірі 170грн. за кожен звітний період всього на суму 1020грн.(170*6).
Судом відхиляються викладені в акті перевірки, письмових запереченнях, поясненнях представника відповідача доводи щодо правомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень рішень виходячи з такого.
По-перше, під час проведення перевірки та прийняття відповідачем спірних рішень висновки податкового органу щодо реалізації позивачем 51 транспортного засобу ґрунтувалися виключно на підставі даних, наданих ВРЕВ м. Дубно про зняті з обліку позивачем транспортні засоби для реалізації (стор.8 (а.с. 13) акту перевірки). Під час перевірки досліджувались лише чотири біржові угоди, що підтверджують обставини щодо реалізації 4 транспортних засобів, за ціною реалізації 100грн. кожен. Інших доказів щодо реалізації транспортних засобів в ході перевірки та в ході прийняття спірних рішень відповідачем не здобуто. При цьому, представник відповідача, який проводив названу перевірку, в судовому засіданні пояснив, що інвентаризації транспортних засобів на предмет їх наявності у позивача на момент перевірки не проводилось, обставин щодо їх фактичної реалізації або їх наявності у позивача не досліджувались, висновки щодо реалізації транспортних засобів здійснені лише на підставі інформації про зняті з обліку транспортні засоби. А відтак, висновки відповідача про реалізацію 51 (55-4) транспортного засобу ґрунтуються лише на припущеннях, такі висновки не підтверджено належними доказами.
По-друге, відповідачем безпідставно застосовано при визначенні валового доходу позивача та податкового зобов'язання з податку на додану вартість експертну, митну та фактурну вартість транспортних засобів, яку, як стверджує відповідач (та як вбачається з обумовленого акту перевірки), вважає звичайною ціною, котра повинна визначатись у порядку передбаченому п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року (далі по тексту постанови іменовано - Закон №889) не містить положень щодо застосування суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при визначенні ним валових доходів.
Стаття 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»поширює дію названого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»лише при визначення підприємцем -фізичною особою складу витрат, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації та порядку облік фінансових результатів операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та цінних паперів. Що ж до порядку визначення складу доходів, то Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»також не передбачає поширення дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»на названих осіб.
Крім того, представник відповідача який проводив названу перевірку в судовому засіданні пояснив, що порядок визначення складу валового доходу передбачений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не поширюються на позивача.
За таких обставин, покликання відповідача на порушення позивачем п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставним, оскільки названі норми на позивача не поширюють свою дію.
Якщо припуститися можливості застосування аналогії закону (що до даних правовідносин є неприпустимим), то п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»містить чіткий порядок визначення «звичайної ціни», яка в першу чергу визначається виходячи з рівня справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. (п.п1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Відповідно до п.п. 1.20.5- 1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм підпунктів 1.20.1-1.20.5 цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем не здійснювались заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари, що також підтверджено представником відповідача, який проводив перевірку позивача. Відповідачем не доведено обставин, щодо не можливості визначення звичайної ціни товарів шляхом визначення справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари цін. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не визначалась ціна також відповідно до вимог відповідно до п.п. 1.20.5- 1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідач, в супереч порядку визначення звичайних цін обумовлених п. 1.20 названого закону, прийняв за звичайну ціну відповідно -експертну, митну, фактурну вартість товарів, однак така вартість товару не є звичайною ціною в розумінні обумовленого закону.
Крім того, Закон "Про податок з доходів фізичних осіб" та Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»не передбачає обов'язок позивача щодо застосування «звичайної ціни».
По-третє, пункт 1.2 ст. 1 Закону № 889 передбачає обов'язок щодо застосування «звичайної вартості»товару лише при визначенні платником податку доходів у випадку передачі ним за довіреністю іншій особі майна, якщо умови такої довіреності передбачають право такої іншої особи продати таке майно або відчужити його в інший спосіб, крім такої передачі між членами подружжя у межах спільної часткової або спільної сумісної власності. При цьому, названий закон як і інші нормативно -правові акти не визначають порядку визначення звичайної вартості товарів, а тим більше ними не зрівняно у поняттях «звичайну вартість»товарів із поняттям «звичайна ціна».
З матеріалів справи вбачається, що в ході перевірки та винесення спірного рішення відповідач не досліджував обставин щодо порядку визначення доходів позивачем при передачі ним за довіреністю транспортних засобів іншій особі, яка передбачає право такої іншої особи продати таке майно або відчужити його в інший спосіб. Спірне рішення не приймалось за порушення позивачем порядку визначення доходів при передачі ним майна за довіреністю іншим особам (яка передбачає право на реалізацію майна) виходячи із «звичайної вартості»такого майна.
Що ж до застосування «звичайної вартості»при визначенні доходу під час реалізації рухомого майна (транспортних засобів), то Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" та Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»не містить жодної норми яка передбачала обов'язок платника податків визначати свої доходи при реалізації рухомого майна виходячи із «звичайної вартості». Більше того, як зазначено уже вище названі закони не розкривають поняття та порядок визначення «звичайної вартості», що дає можливість неоднозначно тлумачити контролюючими органами поняття «звичайна вартість»та порядку її визначення, що в свою чергу вказує на необхідність застосування положень п.п. 4.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181.
По-четверте, жоден з перелічених у спірному рішенні нормативних актів, які відповідач вважає порушеними, не визначає порядку визначення доходів позивачем при реалізації рухомого майна в залежності від «звичайної ціни», яку позивач в даному випадку вважає експертною, митною та фактурною відповідно.
Також, слід зазначити, що дані Відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ про експертну оцінку транспортних засобів є лише свідченням того, що той чи інший транспортний засіб має ту чи іншу експертну вартість, але зовсім не є доказом того, що такий транспортний засіб був придбаний чи відчужений його власником саме за такою ціною, позаяк сторони договору купівлі-продажу рухомого майна вільні у визначені ціни і жоден нормативний акт не встановлює, що при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між фізичними особами договірна ціна не повинна бути меншою від експертної вартості такого автомобіля. Експертна, митна, та фактурна вартість є не справедливою ринковою ціною, що склалася на ідентичні та подібні транспортні засоби в певному регіоні їх реалізації.
Оскільки за змістом п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка не є нижчою за його «звичайну вартість»або «звичайну ціну», об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно одержана такою фізичною особою.
Відповідач в ході проведення перевірки та під час прийняття спірного рішення, об'єкт оподаткування визначив не з ціни, яка зазначена в біржових угодах, а з джерел інших, ніж звітність або первинні документи.
Такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року є методикою непрямих методів. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін платнику податку, в силу вимог пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, також здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року. При цьому, пп.4.3.5 вказаної статті передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.
Поряд з обумовленим, відповідно до п. 1.7, п. 2.3.2., п 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. N 327, зареєст. в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. При цьому, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства, необхідно зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо суб'єкта господарювання.
Всупереч обумовленому, акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірне рішення, містить припущення щодо реалізації 51 транспортного засобу та щодо ціни такої реалізації.
За змістом ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Всупереч цьому, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення, а зокрема відповідачем не підтверджено належними доказами у справі обставини щодо отримання позивачем доходу у вище обумовлених розмірах та відповідно досягнення граничного рівня доходу, оподатковуваних операцій, за наявності якого виникає обов'язок у позивача реєструватися платником ПДВ та платником на доходи фізичних осіб. Крім того, відповідачем не доведено обставин, що позивач здійснив 26.01.2007року (у день зняття з обліку) реалізацію транспортного засобу марки «Міцубісі Галан»без патенту.
За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає до задоволення.
Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
< Текст > Позов задовольнити повністю. < Текст >
Податкові повідомлення-рішення від 03.02.2010 року № 0002921740/0, № 0002931740/0 скасувати.
Присудити на користь позивача Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя < Підпис > Шевчук С.М.
Повний текст постанови складено та підписано 14.04.2010року.