2010 року травня місяця „11” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді
Суддів: Філатової Є.В.
Любобратцевої Н.І.
Чистякової Т.І.
При секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ТОВ фірми «Консоль ЛТД» про стягнення суми боргу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2010 року,
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 приніс апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2010 року, яким частково задоволений позов ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором пайової участі в фінансуванні будівництва, з ТОВ фірми «Консоль ЛТД» на користь позивачці стягнуто 410601,32 грн. грошового зобов'язання, 16920,09 грн. - 3% річних і 1714 грн. судових витрат. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Апелянт оскаржує рішення в частині відмови у стягненні суми знецінювання боргу за індексом інфляції в розмірі 79 656 грн. 66 коп. та моральної шкоди в сумі 200 000 грн. Просить задовольнити зазначені вимоги, в решті це ж рішення залишити без змін. Посилається на те, що суд першої інстанції не зважив на наявність моральної шкоди, яка полягає у глибоких душевних стражданнях з приводу несвоєчасного виконання зобов'язань відповідачем, в його протиправних діях, із-за цього в неї різко погіршилися сімейні стосунки. Крім того, суд відмовив у стягненні інфляційних втрат, всупереч вимогам ч.2 ст. 625 ЦК України.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом правильно встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з приводу виконання грошового зобов'язання. Висновок суду про наявність та суму грошового зобов'язання відповідача перед позивачкою, сторони не оспорюють, як і вину відповідача у невиконанні зобов'язання.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів ані наявності самої моральної шкоди ані її розміру.
Колегія погоджується з таким висновком. Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів або заперечень.
Зі справи вбачається, що сторони перебували у договірних відносинах, що випливають з сумісної діяльності. За обоюдною згодою розірвали договір. При цьому відповідач взяв на себе добровільний обов'язок повернути позивачці гроші, які внесені нею у сумісне будівництво.
По справі не здобуто даних про те, що затримка у поверненні грошей вплинула на матеріальне становище ОСОБА_5, позбавила її необхідних життєвих умов, чи обмежила у щоденних побутових потребах. Позивачкою не надано будь-яких доказів про тяжкі наслідки термінового неповернення грошей або впливу цих обставин на стан її здоров'я та сімейні стосунки. Тому суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позову в цій частині.
До апеляційної скарги ніяких нових доказів також не надано. Тому посилання апелянта на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є необґрунтованим.
Колегія не може погодитися і з доводом про порушення судом вимог ст. 625 ЦК України. Згідно цієї норми, боржник, який прострочив грошове зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за час затримки платежу за умов знецінювання грошей внаслідок інфляційних втрат.
У даному випадку суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у застосуванні індексу інфляції до суми заборгованості, виходячи з того, що сума платежу була визначена у валюті США, курс якої не зменшився, а навпаки зріс за час затримки виконання зобов'язання, тому позивачка ніяких збитків з цього приводу не зазнала.
В іншій частині рішення не оскаржене сторонами.
З оглядом на таке, колегія дійшла висновку, що рішення суду відповідає фактичним обставинам, не суперечить закону, підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене і керуючись ст.ст.308,314,315, Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: