Справа № 2-а-78/10/0121
Іменем України
30 квітня 2010 року м. Феодосія
Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді - Самойлової О.В.,
при секретарі - Земцової Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Феодосії АР Крим про відновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов'язання Управління ПФУ у м. Феодосії в АР Крим нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3891,90 грн. та визнання дій по недоплаті не законодавчими, Уточнивши позовні вимоги позивачка просить поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3891,90 грн. Вимоги мотивовані тим, що позивачка має статус «дитини війни» та згідно із положенням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідач зазначені виплати не здійснював, внаслідок чого позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 17 вересня 2009 року позовні вимоги до Управління пенсійного фонду України у м. Феодосії в АР Крим про визнання дій по недоплаті не законодавчими залишені без розгляду.
У судове засідання позивачка, представник відповідача не з'явилися, повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, всі особи, які приймають участь у справі надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.
Неявка у судове засідання сторін по справі не перешкоджає судовому розгляду, тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду в м. Феодосії АРК у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004, № 2195-IV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується паспортом, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона являється особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 18.10.1991 року, у тому числі на передбачену статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом.
Конституційний Суд України в рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституції України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за замістом суперечать один одному. Звичайно є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак законом України від 19 січня 2006 року № 3367-1У «Про внесення змін до закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 02 квітня 2006 року.
Тобто з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти, але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.
З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, вимоги позивачки стосовно зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену соціальну допомогу за 2006 рік не підлягають задоволенню.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, із 01 січня по 09 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв'язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою - статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, таким чином, позивачка. має право на отримання зазначеного підвищення.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-У1 «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів». Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, із 01 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-1У, поновили свою дію з 22 травня 2008 року. Отже з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення 30 відсотків мінімальної пенсії за віком або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Відповідно зі статтею 58 Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня -470 гривень, з 1 квітня -481 гривня, з 1 липня -482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Суд не погоджується з доводами відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії Автономної Республіки Крим в частині, що для визначення розміру мінімальної пенсії за віком необхідно керуватися розміром пенсії, встановленим Постановою Кабінету Міністрів України № 374 від 28.03.2002 року "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також пенсій, призначених відповідно до інших законів України, які раніше не підвищувались", а також Постановою Кабінету Міністрів Україні від 03.01.2002 року № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” з наступних підстав.
Зазначеними Постановами не встановлені мінімальні пенсії за віком, які б могли бути підставою для розрахунку щомісячної державної соціальної допомоги, тому зазначені нормативні акти не може регулювати спірні правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачами.
На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв'язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, який має бути підставою для розрахунку щорічної грошової допомоги.
На підставі викладеного, суд зазначає, що позивачка має право за період з травня по грудень 2008 року, тобто з дня набрання чинності рішень Конституційного Суду України, отримувати допомогу в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Згідно статті 9 КАС України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України (у 2006 році - бюджетна програма КПКВ 6481030 “Відшкодування на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд”, у 2007 році -бюджетна програма КПКВ 3508100 “Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами”, у 2008 році -бюджетна програма КПКВ 3513020 “Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами”).
У той же час, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 Положення "Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899 основними завданнями Головного управління Пенсійного фонду України в АРК є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку. На Головне управління ПФУ в АРК не покладені обов'язки щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, тому вимоги позивачки у цієї частині не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги являється Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АРК.
Статтею 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV передбачено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 Закону встановлено що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.
Судом встановлено, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні. Перевіряючи зазначені факти, судом встановлено наступне.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У запереченнях проти позову відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду як стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік, так і стосовно вимог позивача про нарахування допомоги за 2007 і 2008 роки.
Приймаючи до уваги, що позивач звернувся з позовом до суду 27 квітня 2009 року, суд вважає, що позивачем частково пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2008 рік.
В позовній заяві позивачка просила відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів. Причиною пропуску строку позивачка зазначила той факт, що вона дізналася, що її права порушені відповідачем лише після оприлюднення ухвалення Рішення Конституційного Суду України (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 року у засобах масової інформації.
Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп /2007 “У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2007 року.
Таким чином, позивачка повинна була дізнатися, що її право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 рік порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 року.
Приймаючи до уваги, що позивачка звернулася з позовом до суду 27 квітня 2009 року, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 рік.
Частиною 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної допомоги за 2007 рік, позивачка суду не надала, суд вважає, що підстави для поновлення зазначеного строку відсутні.
Враховуючи, що вимоги позивача про нарахування щомісячної державної допомоги за 2007 рік є обґрунтованими, але позивачем без поважних причин пропущений встановлений статтею 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду за захистом зазначеного порушеного права, в свою чергу, відповідачі наполягають на застосуванні наслідків пропущення строків, встановлених частиною 1 статті 100 КАС України, суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про виплату щомісячної державної допомоги за 2008 рік, то у цій частині позов підлягає задоволенню частково, оскільки, як було вже вказано вище, суд задовольняє вимоги позивача тільки за термін з 22 травня по 31 грудня 2008 року (оскільки в травні 2008 року набрало законної сили Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р.), а також не враховані суми, що вже виплачені відповідачем.
В порушенні вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач - суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів стосовно того, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені виплати за рахунок інших платежів.
На підставі наведених вище доводів суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме донарахуванню підлягає щомісячна державна соціальна допомога у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Одночасно суд прийшов до висновку про те, що не може бути перерахована та стягнута з відповідача сума недоплаченої грошової допомоги, оскільки суд не уповноважений призначати, здійснювати перерахунок державної грошової допомоги, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, як і інших видів державної допомоги, не може вторгатися в компетенцію державних органів, підмінювати їх. Такі виплати у даному випадку здійснює Управління пенсійного фонду України у м. Феодосії АР Крим.
З огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд повинен визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату належних сум відповідно до закону.
Також, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є протиправною, таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 18 березня 2009 року та від 28 квітня 2009 року (Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 7 2009 рік).
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до частини 3 ст. 94 КАС України, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 03,40 грн.
Під час судового засідання, яке відбулося 30.04.2010 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 05.05.2010 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 162-165 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим (м. Феодосія вул. Українська, 44) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) з Державного бюджету України судові витрати у сумі 03,40 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня оголошення у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду АР Крим через Феодосійський міський суд у порядку ст. 186 КАС України шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів із дня проголошення постанови і надання апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя