ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
з питань встановлення судового контролю
21 січня 2021 року м. Київ № 640/13094/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання позивача про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) від 30 червня 2020 року в адміністративній справі №640/13094/19 позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задоволено частково (далі - судове рішення).
Вказаним вище судовим рішенням вирішено:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві в частині зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати 75% суми підвищення пенсії з 01 січня 2019 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб" №103 від 21 лютого 2018 року, починаючи з 05 березня 2019 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі, який обчислено з урахуванням 100% суми підвищення до пенсії, починаючи з 05 березня 2019 року;
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено та стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві.
10 серпня 2020 року позивачу у адміністративній справі №640/13094/19 видано виконавчі листи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2021 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в м. Києві повернуто.
Разом з тим, позивачем 04 січня 2021 року через систему "Електронний суд" заявлено письмове клопотання про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду (далі - заявлене клопотання), оскільки, як зазначено позивачем станом на 19 січня 2021 року рішення суду не виконано, а виконавчий лист спрямовано повторно до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.
Розглянувши в порядку письмового провадження заявлене клопотання суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства, (також далі - КАС України), суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Згідно правової позиції викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 КАС України" № 3 від 13.03.2017 вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Разом з тим суд наголошує, що Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві не є відповідачем у справі.
Відповідно до п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Як вбачається із матеріалів заявленого клопотання, позивач звернувся до органів Казначейської служби із заявою від 03 серпня 2020 року про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на виконання рішення суду до якої було додано оригінал виконавчого листа від 10 серпня 2020 року №640/13094/19.
Листом від 03.11.2020 №04.1-01-10/10899 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернуло позивачу виконавчий документ у відповідності до п.п. 2 п. 9 Порядку, оскільки рішення суду не набрало законної сили.
Як вже зазначалось судом вище, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2021 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в м. Києві повернуто.
Тобто на час звернення позивача до органів Казначейської служби із заявою від 03 серпня 2020 року, рішення суду не набрало законної сили.
При цьому, суд звертає увагу, що Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві у своєму листі від 03.11.2020 №04.1-01-10/10899 повідомило позивача, що у разі надання виконавчого документа, виданого на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, з урахуванням наведеної норми статті 255 КАС України, останнім будуть вжиті заходи відповідно до Порядку.
З аналізу вищезазначеного, вбачається, що Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві не ухиляється та від обов'язку виконання судового рішення та не створює перешкод щодо його виконання.
При цьому, суд звертає увагу, що в разі незгоди з рішенням суб'єкта владних повноважень та процедурою його прийняття позивач має право звернутися до суду із позовною заявою про оскарження цього рішення в загальному порядку, а не в межах статті 382 КАС України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також оцінивши докази наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого клопотання та як наслідок відсутність підстав для його задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241-243, 248, 256, 382 України, суд -
Відмовити у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у адміністративній справі №640/13094/19.
Ухвалу може бути оскаржено.
Суддя Ю.Т. Шрамко