Номер провадження: 22-ц/813/2389/21
Номер справи місцевого суду: 521/19943/19
Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.
Доповідач Заїкін А. П.
21.01.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 521/19943/19
Номер провадження: 22-ц/813/2389/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у передбаченому статтею 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, за апеляційною скаргою адвоката Матвєєва Віталія Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеса, ухвалене у складі судді Донцова Д.Ю. 30 вересня 2020 року,
встановив:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі - 119 440,16 грн..
ОСОБА_1 обґрунтує свої позовні вимоги тим, що перебуваючи у соціальному просторі «Instagram»у квітні 2019 року, вона натрапила на рекламу меблів ТОВ «Мебас». На зазначеній сторінці за посиланням - mebas.com.ua було вказано номер мобільного телефону та вайбер для зв'язку ( НОМЕР_1 ). Зателефонувавши за значеним номером, позивачка познайомилась із чоловіком, який представився менеджером даної компанії на ім'я ОСОБА_3 . Даний чоловік розповів про асортимент товарів, ціну, можливість замовлення та повідомив, що доставка здійснюється після перерахування грошових коштів покупцем на картковий рахунок, відкритий на ім'я фізичної особи - ОСОБА_2 у банку АТ КБ «Приватбанк» номер - НОМЕР_2 . Позивачка вирішила замовити товар та перерахувала відповідачу на картковий рахунок грошові кошти частинами у розмірі - 119 440,16 грн., про що свідчать банківські квитанції. Після перерахування, менеджер ТОВ «Мебес» завірив позивачку, що найближчим часом здійснить відправлення товару на адресу позивачки, але цього зроблено не було. На вимогу повернути грошові кошти, менеджер ТОВ «Мебес» не реагував більше трьох місяців, тим самим має місце отримання безпідставно набутих грошових коштів (а. с. 2 - 5).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.02.2020 року матеріали даної справи було передано на розгляд до Приморського районного суду м. Одеси за встановленою підсудністю (а. с. 39 - 40).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2020 року дану справу прийнято до провадження та призначено до розгляду Приморським районним судом м. Одеси (а. с. 45 - 46).
У судове засідання суду першої інстанції учасники справи не з'явились (а. с. 61).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 30 вересня 2020 року у задоволенні вищенаведеного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даному спорі позивачка повинна довести наявність трьох умов, які б підтверджували зобов'язання з безпідставного набуття майна, а саме: - набуття або збереження майна; - набуття або збереження за рахунок іншої особи; - відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України), проте такі факти позивачкою не доведені належними та допустимими доказами.
Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Разом з тим, позивачкою суду не надано жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань (а. с. 63 - 66).
В апеляційній скарзі адвокат Матвєєв В.Ю., діючий від імені ОСОБА_1 , просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт посилається на те, що позивачка вирішила замовити товар та перерахувала відповідачу на картковий рахунок грошові кошти частинами у загальному розмірі - 119 440,16 грн., про що свідчать банківські квитанції, які надаються до позовної заяви, рахунок відкритий на ім'я ОСОБА_2 ..
Після перерахування грошових коштів, менеджер ТОВ «Мебас» завірив позивачку, що найближчим часом здійснить відправлення товару на адресу позивача, але цього зроблено не було. На вимогу повернути грошові кошти, відповідач не реагував більше трьох місяців, тим самим має місце отримання безпідставно набутих грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 ..
На думку апелянта суд першої інстанції не звернув увагу, що предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права та знехтував позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), в якій викладено правову позицію про те, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала».
Таким чином, як на думку апелянта, суд першої інстанції проігнорував той факт, що позивачка, перерахувавши власні грошові кошти на поточний рахунок особи, яка є відповідачкою по справі, а саме - ОСОБА_2 , яку позивачка не знав та не в які цивільні правовідносини із зазначеною особою не вступав, а тим самим має місце безпідставного набуття майна за рахунок позивача без будь-якої правової підстави.
Крім того, апелянт вважає, що місцевий суд формально підійшов до розгляду справи. Не перевірив жодних доводів та доказів в обґрунтування вимог позивачки, а лише вказав на необхідність надати докази щодо звернення до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів.
Апелянт зазначає про те, що зазначений у попередньому абзаці даної постанови висновок місцевого суду не відповідає нормам права, адже відповідно до рішення Конституційного суду України № 1 - 2/2002 від 09 липня 2002 року у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), Конституційний суд прийшов до висновку про те, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
ОСОБА_2 згідно наявних у справі доказів неодноразово відмовлялася від одержання поштових відправлень суду першої інстанції, в подальшому не отримує поштові відправлення, які було направлено апеляційним судом на адресу реєстрації відповідачки. Так, апеляційним судом було неодноразово вжито заходи щодо направлення копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та копії апеляційної скарги на адресу реєстрації відповідачки. Між тим, поштові відправлення повернулися до апеляційного суду з відмітками - «За закінченням терміну зберігання», «Адресат відсутній». Крім того, на офіційному сайті апеляційного суду було розміщено оголошення про розгляд даної справи.
Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшло.
Матеріали справи містять відомості щодо отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі адвокатом Матвєєвим В.Ю., який діє від імені ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 4, пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Відповідно пункту 1 частини 1, частин 2, 4 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Дана справа за ціною позову (119 440,16 грн.) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно зі статтею 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов до хибного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. Висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 203, 207, 626, 631, 655, 656, 1212 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права, з огляду на наступне.
На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перерахувала грошові кошти на картковий рахунок, відкритий на ім'я фізичної особи - ОСОБА_2 у банку АТ КБ «Приватбанк», номер - НОМЕР_2 , що підтверджуються наступними квитанціями:
-Копія банківської квитанції від 22.04.2019 року у розмірі - 5 000 грн.
-Копія банківської квитанції від 22.04.2019 року у розмірі - 5 025,13 грн.
-Копія банківської квитанції від 26.04.2019 року у розмірі - 10 000 грн.
-Копія банківської квитанції від 26.04.2019 року у розмірі - 10 070,25 грн.
-Копія банківської квитанції від 27.04.2019 року у розмірі - 2 512,56 грн.
-Копія банківської квитанції від 02.05.2019 року у розмірі - 7 040,18 грн.
-Копія банківської квитанції від 06.05.2019 року у розмірі - 5 025,13 грн.
-Копія банківської квитанції від 13.05.2019 року у розмірі - 3 015,08 грн.
-Копія банківської квитанції від 13.05.2019 року у розмірі - 2 358, 80 грн.
-Копія банківської квитанції від 17.05.2019 року у розмірі - 7 311,53 грн.
-Копія банківської квитанції від 21.05.2019 року у розмірі - 6 460 грн.
-Копія банківської квитанції від 21.05.2019 року у розмірі - 6 492, 46 грн.
-Копія банківської квитанції від 24.05.2019 року у розмірі - 2 770 грн.
-Копія банківської квитанції від 03.06.2019 року у розмірі - 10 557,76 грн.
-Копія банківської квитанції від 11.06.2019 року у розмірі - 2 291,44 грн.
-Копія банківської квитанції від 13.06.2019 року у розмірі - 829,15 грн.
-Копія банківської квитанції від 14.06.2019 року у розмірі - 5 881,41 грн.
-Копія банківської квитанції від 19.06.2019 року у розмірі - 386,94 грн.
-Копія банківської квитанції від 24.06.2019 року у розмірі - 402,01 грн.
-Копія банківської квитанції від 24.06.2019 року у розмірі - 6 930 грн.
-Копія банківської квитанції від 26.06.2019 року у розмірі - 3 165,83 грн.
-Копія банківської квитанції від 06.07.2019 року у розмірі - 1 507,54 грн.
-Копія банківської квитанції від 10.07.2019 року у розмірі - 1 795,91 грн.
-Копія банківської квитанції від 10.07.2019 року у розмірі - 1 786,93 грн.
-Копія банківської квитанції від 12.07.2019 року у розмірі - 8 040,20 грн.
-Копія банківської квитанції від 12.07.2019 року у розмірі - 2 010,05 грн.
-Копія банківської квитанції від 25.07.2019 року у розмірі - 773,87 грн..
Матеріали справи не містять доказів щодо надання товарів/послуг позивачці, повернення вищевказаних коштів останній.
Між сторонами виникли правовідносини щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями частини 4 статті 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина 2 статті 631 ЦК України).
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина 1 статті 656 ЦК України).
Так, матеріали справи не містять доказів щодо укладення договору купівлі-продажу товарів у письмовій формі.
За ствердженням позивачки вона уклала договір купівлі-продажу товарів з невідомою особою - ОСОБА_4 , який розповів позивачці про асортимент товарів, ціну, можливість замовлення та повідомив, що доставка здійснюється після перерахування грошових коштів покупцем на картковий рахунок, відкритий на ім'я фізичної особи - ОСОБА_2 у банку АТ КБ «Приватбанк» номер - НОМЕР_2 .
В подальшому, як зазначалось вище, ОСОБА_1 перерахувала на належний відповідачці рахунок грошові кошти у розмірі - 119 440,16 грн., які, з огляду на відсутність досягнення мети такого перерахування, позивачка вважає безпідставно набутими коштами відповідачкою.
За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, колегія суддів вважає, що договір купівлі-продажу товарів не можна вважати укладеним, оскільки його не було підписано зокрема особою - покупцем. Крім того, матеріали справи взагалі не містять будь яких доказів щодо існування договірних відносин між сторонами по справі. Копії письмових витягів з мессенджеру «Вайбер» (а. с. 11 - 26) не можна вважати доказами існування договірних відносин між сторонами по справі, оскільки вказані витяги містять переписку між позивачкою та невідомою особою, відомості щодо якої (зокрема відомості щодо представництва інтересів відповідачки такою особою) матеріали справи не містять.
Також апеляційний суд звертає увагу на наявність набуття вищевказаних грошових коштів відповідачкою за рахунок позивачки, яке відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій грошові кошти набувалися, згодом відпала.
На вищевказані висновки Великої Палати Верховного Суду місцевий суд уваги не звернув.
Згідно статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Між тим, місцевий суд дійшов до хибного висновку про необхідність надання доказів щодо звернення позивачки до відповідачки з вимогою про повернення грошових коштів, адже відповідно до рішення Конституційного суду України № 1 - 2/2002 від 09 липня 2002 року у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), Конституційний суд прийшов до висновку про те, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Грошові кошти, перераховані позивачкою на користь відповідачки з метою придбання товарів, мають бути стягнуті на користь ОСОБА_1 як безпідставно набуті відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
Таким чином, апеляційна скарга адвоката Матвєєва В.Ю., діючого від імені ОСОБА_1 , є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного розгляду справи по суті, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, за вищевказаного обґрунтування.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 133, 141 ЦПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені останньою та документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір, сплачений позивачкою за звернення до суду з позовом та апеляційною скаргою, у загальному розмірі - 2 986,90 грн. = 1 194,40 грн. (а. с. 1) + 1 792,50 грн (а. с. 69).
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків передбачених підпунктами а), б), в) вищевказаного пункту.
Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Матвєєва Віталія Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Приморського районного суду міста Одеса від 30 вересня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) грошові кошти у розмірі - 119 440 (сто дев'ятнадцять тисяч чотириста сорок) гривень 16 копійок.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) судові витрати в сумі - 2 986 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) гривень 90 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
С. О. Погорєлова