20.01.21
22-ц/812/129/21
Справа № 469/764/18
Провадження № 22-ц/812/129/21
20 січня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Базовкіної Т.М., Бондаренко Т.З.,
із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,
розглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Гапоненко Н.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В липні 2018 року Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 17.09.2014 року в розмірі 15690 грн 65 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 17.09.2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2018 року відповідач має заборгованість в сумі 15690, 65 грн, яка складається з наступного: 912,64 грн - заборгованість за кредитом; 11854,65 грн - заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 1700 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 723, 36 грн - штраф (процентна складова).
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 17.09.2014 року у розмірі 15690,65 грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2020 року відмовлено в задоволенні позову Акціонерного товариства “Комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги банку в повному обсязі, посилаючись на незаконність рішення суду, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі не погоджується із висновком суду, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що відповідач погодився з отриманням кредиту, що саме ті Тарифи та Умови і Правила, які містяться в справі, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву - анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в них розмірах і порядках нарахування, або в подальшому не змінювались, а тому такі Тарифи і Умови та Правила не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного банком з відповідачем.
Вважає, що фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості судовим рішенням є безпідставним з урахування того, що відповідачем заборгованість не оспорювалася та не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. Відповідач відзив не надав та жодним чином не спростував доводи позивача.
На підтвердження позовних вимог позивачем до апеляційної скарги додані наступні докази: виписка по рахунку, довідку про відкриття рахунку, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки. Вважає, що вказані докази підтверджують відкриття карткового рахунку, встановлення кредитного ліміту, користування кредитними коштами відповідачем та часткове погашення заборгованості, ознайомлення з умовами кредитування.
Крім того, зазначає, що ухвала про витребування доданих доказів від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не було, відзив на позовну заяву відповідач не подавав, тому в наданні додаткових доказів не було необхідності.
Зазначені докази не було подано до суду першої інстанції, оскільки про підстави відмови в частині позовних вимог та необхідність надання додаткових доказів для підтвердження таких позовних вимог стали відомі позивачу після отримання копії оскаржуваного рішення.
Оскільки дані докази має важливе значення для правильного вирішення справи, всебічного та повного встановлення обставин справи, у тому числі, щодо погодження із відповідачем умов кредитування, він надається для дослідження до суду апеляційної інстанції.
Крім того, зазначає, що відповідачем було підписано Анкету - Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої, відповідач згоден, що анкета - заява разом з Умови та правила надання банківських послуг, Тарифами Банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг.
Відповідно до підписаної Анкети - Заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт в розмірі - 1 800,00 грн.
Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування.
Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.
Крім цього, відповідач звертався до позивача з метою перевипуску карти. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом відображається та враховується в тому числі і на перевипущеній картці.
Вважає, що розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви, у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою, він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу.
Розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості, в тому числі, і за тілом простроченого кредиту. Розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався. Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було. За таких обставин, апелянт вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість зі сплати тіла кредиту у повному обсязі.
Із виписки по рахунку вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, розраховувався карточкою, частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами.
Оскільки договір, що розглядається, є договором з щомісячною сплатою кредитного платежу, і відповідач належними чином його не виконував, тобто не сплачував щомісячний платіж у повному обсязі, то є закономірною наявність заборгованості за кредитом.
Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки відповідача - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції).
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.12 р. № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Таким чином, зазначає, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі.
Крім того, відповідач не оспорює факту укладення договору, з позовом про визнання недійсним кредитного договору не звертався, не оспорює наявності у нього заборгованості за кредитом.
Тому вважає, що позовні вимоги відповідачем в цій частині визнані та не підлягають доказуванню, у відповідності до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Також, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня2019 року у справі № 342/180/17, оскільки цей висновок був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погодженні між сторонами у належний спосіб.
Крім того, судом не встановлено суми заборгованості за фактично отриманими кредитними коштами та відмовлено у стягненні фактично отриманої суми кредитних коштів, чим порушено формування єдиної правозастосовної практики.
Зазначені грубі порушення судом першої інстанції основоположних засад та принципів здійснення правосуддя на думку позивача є беззаперечною підставою для скасування рішення у даній справі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив із того, що 17 вересня 2014 року ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, у якій зазначено, що ОСОБА_1 згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До Анкети-заяви позивачем надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна GOLD»), та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємних частин кредитного договору.
У обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на укладення сторонами договору приєднання б/н від 17 вересня 2014 року, складовими якого є підписана відповідачем заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.
Проте, у підписаній відповідачем Анкеті-заяві відсутні умови договору про сплату відсотків по кредиту, штрафних санкцій, строк дії договору, не висловлене бажання відповідача укласти кредитний договір та вид кредитної карти.
Надані позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини кредитного договору, не містять підпису позичальника.
За таких обставин суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що відповідач погодився з отриманням кредиту та що саме ці Тарифи та Умови і Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в них розмірах і порядках нарахування, або в подальшому не змінювались, а тому такі Тарифи і Умови та Правила не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного банком з відповідачем.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.
Тому суд вважав, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, та, відповідно, що позивачем не є доведеною та обставина, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору і відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За такого суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафів задоволенню не підлягають у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу.
Укладений між сторонами кредитний договір від 17 вересня 2014 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 травня 2018 року становить 15690,65 грн., у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту - 912,64 грн., заборгованість за процентами - 11854,65 грн., пеня - 1700 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 723,36 грн.
Разом з тим суд, виходячи з розрахунку заборгованості та витягу з особового рахунку, зазначив, що відповідачем витрачено кредитних коштів на суму 2829,08 грн., остання витрата здійснена 16 грудня 2014 року, сплачено відповідачем на погашення заборгованості 4877 грн., тобто отримані відповідачем у позивача кошти повернуто у повному обсязі. Також суд враховував, що відповідно до розрахунку заборгованості, частина повернутих відповідачем коштів зараховано позивачем на погашення відсотків та пені, що не мало правових підстав. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові.
Проте, з таким висновком суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що згідно анкети заяви від 17 вересня 2014 року між відповідачем та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір, згідно з умовами якого відповідач отримав картку. Крім того, в ній зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на станом на 31 травня 2018 року становить 15690,65 грн, яка складається з наступного: 912,64 грн - заборгованість за кредитом; 11854,65 грн - заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 1700 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 723, 36 грн - штраф (процентна складова).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкет - заяві позичальника від 17 вересня 2014 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, пенею та штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 вересня 2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємних частин спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також вони містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Тому суд правильно дійшов висновку, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Правильно суд виходив також з того, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 вересня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд, встановивши, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, правильно дійшов висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 вересня 2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За такого суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача процентів, пені та штрафів, як таких, що передбачені договором.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду про відмову у стягненні процентів, неустойки (пені та штрафів) за користування кредитними коштами носять загальний декларативний характер, суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому не заслуговують на увагу.
Слід також зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч,1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зазначити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника пені та штрафів, оскільки вони не передбачені умовами укладеного між сторонами договору, а також відсотків у розмірі, передбаченому Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті, які містяться в матеріалах даної справи.
В той же час, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд помилково дійшов висновку про відмову в стягненні заборгованості за тілом кредиту.
З розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів вбачається, що відповідач активно користувався відкритим картковим рахунком.
Із наданої банком довідки про картки клієнта, що видані за договором, відповідачу 17.09.2014р. була видана картка № НОМЕР_1 зі строком дії 10/17, тобто до 31 жовтня 2017р. Про факт отримання даної кредитної картки також свідчить надана банком виписка по рахунку клієнта, з якої вбачається, що відповідач користувався вказаною карткою, знімав кошти з банкоматів, здійснювала оплату в магазинах, тощо. Вказані операції неможливі без фізичного пред'явлення кредитної картки.
При цьому колегія суддів враховує те, що виписка по рахунку згідно Переліку типових документів, затверджених наказом МЮ України №578/5 від 12.04.2012р., має статус первинного документу, а отже є належним та допустимим доказом по справі.
Крім того, слід врахувати, що у постанові НБУ № 705 від 05.11.2014р. «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» також зазначено, що документи за операціями з використанням електронних платежів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Загальна сума заборгованості за тілом кредиту згідно розрахунку банку становить 912,64грн.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
За такого наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного кредиту в розмірі 912,64грн., що становить заборгованість за тілом кредиту.
Таких висновків за аналогічних обставин дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року).
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив в позові про стягнення заборгованості за тілом кредиту в повному обсязі.
Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки судом встановлено фактичні обставин справи, однак неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанцій в цій частині з прийняттям нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 912,64грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не є підставою для задоволення апеляційної скарги та позову в повному обсязі.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1762грн. За подачу апеляційної скарги ним було сплачено судовий збір у розмірі 2643 грн. Тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (6%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору за подачу позову у розмірі 105,72грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 158,58грн., а всього 105грн.72 коп. (105,72грн. +158,58грн.= 105,72грн.)
За такого заочне рішення підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту за договором № б/н від 17 вересня 2014 року та судових витрат з ухваленням по справі в цій частині нового судового рішення про стягнення в відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 912грн. 64 коп. та судових витрат у розмірі 105грн.72 коп. В іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 2 від 23 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту за договором № б/н від 17 вересня 2014 року та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_3 , МФО 305299) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 912грн. 64 коп. та судові витрати у розмірі 105грн.72 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 22 січня 2021 року