Дата документу 20.01.2021 Справа № 336/6596/20
Єдиний унікальний № 336/6596/20 Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В.
Провадження №22-ц/807/345/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
20 січня 2021 рокум. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2020 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача, -
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну матеріальну і моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн.
Позов ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що згідно договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року вона придбала у Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім «Альтарус» в особі директора Товариства Іваніченко О.В., квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,41 кв.м., житловою площею 16,96 кв.м.
Зазначена квартира належить ТОВ «Торговий Дім «Альтарус» на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О. 09 серпня 2016 року за реєстровим №503.
За придбану квартиру ОСОБА_1 сплатила директору ТОВ «Торговий Дім «Альтарус» ОСОБА_3 290 000,00 грн, яка надала приходні касові ордери від 02.09.2016 та 08.09.2016. В оригіналах платіжних документів зазначено,що підставою для отримання ТОВ ТД «Альтарус» вказаних грошових коштів є авансові внески за купівлю квартири АДРЕСА_2 .
Станом на 08 вересня 2016 року жодних перешкод або обмежень щодо відчуження вказаної квартири у відповідних Державних реєстрах не значилось.
Але, у вересні 2017 року вона отримала позовну заяву від ОСОБА_4 подану до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про визнання вищезазначеного договору купівлі-продажу зазначеною квартири недійсним та повернення квартири ОСОБА_4 .
При цьому в позові зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , якому належала вищезазначена квартира на праві власності, після звернення до нотаріальної контори про приймаття спадщини після смерті батька, було встановлено, що зазначена квартира відчужена 12 січня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу, який вчинено за межами цивільної правоздатності її батька, адже він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 , а вже 09 лютого 2011 року спірна квартира була продана ОСОБА_7 , яка в свою чергу продала квартиру ОСОБА_2 ..
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року по справі №336/6209/13-ц позов ОСОБА_4 задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 30 березня 2016 року.
Тобто, з 30 березня 2016 року ОСОБА_2 втратив право володіти, користуватися, розпоряджатися зазначеною квартирою АДРЕСА_2 .
Діючи всупереч вимогам чиного законодавства, ОСОБА_2 , якому було відомо про втрату своєї власності - квартири АДРЕСА_2 , 09 серпня 2016 року продав її ТОВ ТД «Альтарус», а 08 вересня 2016 року ТОВ ТД «Альтарус» продало вказану квартиру ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженю відповідальністю «Альтарус», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 .
Таким чином, ОСОБА_1 стало відомо про те, що вона набула статус добросовісного набувача.
Вказаними діями ОСОБА_1 завдано значної матеріальної та моральної шкоди, тому вона вимушена звернутись до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкди.
ОСОБА_1 разом з позовною заявою подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 5, 4102 га, кадастровий номер 5324882600:00:018:0018, що розташована за адресою: 37800, Полтавська область, Хорольський район, Ковалівська сільська рада, ділянка 396-397, яка належить ОСОБА_2 .
В обгрунтування заяви зазначає, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2020 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у цій справі скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, оскільки єдиною підставою для відмови в забезпеченні позову стало те, що до вказаної заяви не додано належних доказів, які б підтерджували право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило.
ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 48) до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопоань про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів прийшла до висновку розглядати справи в даному судовому засіданні за відсутності ОСОБА_2 , який належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що не перешкоджаї її розгляду відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 до позову та до поданої заяви про забезпечення позову не долучено доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 дійсно належить земельна ділянка, про арешт якої вона просить.
Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором..
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення в подальшому (п.4 Постанови "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову" від 22 грудня 2006 року № 9 Пленум Верховного Суду України).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 дійсно належить земельна ділянка, про арешт якої вона просить.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, що між сторонами у справі дійсно виник спір щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, при цьому ціна позову складає 300 000,00 грн і вона є співмірною вимогам заяви про забезпечення позову.
Мотиви суду першої інстанції, щодо відмови у задоволення заяви про забезпечення позову не можна назвати обґрунтованими, оскільки, як вірно зазначив апелянт, суд мав можливість перевірити актуальність відомостей щодо права власності на майно, на яке заявник просив накласти арешт.
Суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.
Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі, шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису.
Порядок доступу до Державного реєстру прав затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.
Цей Порядок визначає процедуру надання (припинення) доступу посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування чи інших визначених законом особам, адвокатам та нотаріусам до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, та процедуру отримання інформації з Державного реєстру прав, права та обув'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 12 листопада 2020 року, яка долучена до матеріалів апеляційної скарги, підтверджується реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5324882600:00:018:0018, площею 5.4102, що розташована за адресою: Полтавська область, Хорольський район, Ковалівська сільська рада за ОСОБА_2 .(а.с. 35-36).
Задоволення заяви про забезпечення позову забезпечить виконання рішення у справі у випадку задоволення позовних вимог.
Накладання арешту на майно відповідача, жодним чином не перешкодить відповідачу у справі володіти та користуватися ним на власний розсуд, враховуючи також, що вказані заходи мають тимчасовий характер, і відповідач за наявності підстав має право звернутись до суду з заявою про скасування вказаних заходів забезпечення позову.
Однак, суд першої інстанції на наведене належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що заявником не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на земельну ділянку площею 5, 4102 га, кадастровий номер 5324882600:00:018:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Питання про розподіл судових витрат підлягає вирішенню судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2020 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку площею 5, 4102 га, кадастровий номер 5324882600:00:018:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 22 січня 2021 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.