Дата документу 18.01.2021 Справа № 314/3524/20
Єдиний унікальний № 314/3524/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/369/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ст. 81 КК України
18 січня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 9 листопада 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, -
Як вбачається з матеріалів провадження, 21 серпня 2020 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_8 про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Своє рішення про відмову у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання суд першої інстанції мотивував тим, що засуджений за період відбування покарання стягнень і заохочень не має, на виробництві установи не працевлаштований, до праці ставиться незадовільно, до виконання робіт з благоустрою території відноситься байдуже, що свідчить про відсутність стабільної позитивної та активної поведінки протягом всього часу відбування покарання, у зв'язку з чим, ОСОБА_8 своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення та перевиховання.
В апеляційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та застосувати до ОСОБА_8 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд допустив формальний підхід та належним чином не з'ясував усі обставини, на яких ґрунтувалось клопотання.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 , подану нею апеляційну скарг підтримала без доповнень та просила її задовольнити.
Засуджений ОСОБА_8 , який відбуває покарання у ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)», будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги його захисника, заяв про забезпечення його участі під час судового розгляду провадження в апеляційному суді не подавав.
Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції вважав законним, обґрунтованим та просив залишити його без зміню. В обґрунтування заперечень зазначив, що суд врахував всі обставини, які закон пов'язує із вирішенням питання про умовно-дострокове звільнення.
Заслухавши доповідь судді по справі, захисника засудженого, прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційний скарзі та провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Бердянська Запорізької області, громадянин України, маючий середню освіту, не одружений, не працюючий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , відбуває покарання в Державній установі «Софіївська виправна колонія (№ 55)» за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року, яким він визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та засуджений до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, приєднано невідбуте покарання за вироком Апеляційного суду Запорізької області від 10 січня 2018 року та призначено остаточне покарання у вигляді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
Крім того, ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 9 липня 2020 року ОСОБА_8 було зараховано у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 8 грудня 2017 року по 23 січня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Таким чином, на час звернення з клопотанням до суду першої інстанції, відбута частина строку призначеного ОСОБА_8 покарання становила більше 2/3 строку, призначеного судом за вчинення кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії умисних тяжких злочинів.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
При цьому, сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.
При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання повинні враховуватися поведінка засудженого за весь період відбування ним покарання, а також дані про його попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків.
Умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання повинно сприяти досягненню мети, передбаченої ст. 50 КК України - виправленню засудженого і запобіганню вчиненню нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким», рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого та доведеності того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. При цьому, суд має ретельно з'ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи, а також його наміри щодо залучення до суспільно корисної праці.
Висновок суду про виправлення засудженого повинен базуватися на врахуванні даних про його поведінку в цілому та відношенню до праці за весь період знаходження у виправних установах, а не за час, що безпосередньо передує розгляду подання.
Суд не може не врахувати, що примірна поведінка - це не тільки пасивна форма поводження засудженого, що полягає в утриманні від порушення режиму відбування покарання, а й активна форма поведінки, котра за своєю суттю є намаганням своєю діяльністю виправити вину за скоєне кримінальне правопорушення.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 в місцях позбавлення волі знаходиться з 8 грудня 2017 року (а.с. 16).
Під час тримання в ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» з 18 грудня 2017 року по 6 березня 2019 року характеризувався посередньо, не допускав порушень вимог режиму тримання, стягнень та заохочень не мав.
В ДУ «Софіївська виправна колонія (№ 55)» відбуває покарання з 6 березня 2019 року, за період відбування покарання не допускав порушень вимог режиму відбування покарання, стягнень та заохочень не має.
При апеляційному розгляді встановлено, що під час відбування покарання в ДУ «Софіївська виправна колонія (№ 55)», засуджений в цілому характеризується посередньо.
Так, згідно наявної в матеріалах провадження характеристики від 9 жовтня 2020 року, засуджений ОСОБА_8 на виробництві установи не працевлаштований, до праці ставиться незадовільно. У взаємовідносинах з іншими засудженими неконфліктний, підтримує стосунки з засудженими позитивної та негативної спрямованості. Намагається дотримуватись правомірних взаємовідносин з персоналом установи. Намагається утримувати в чистоті та порядку спальне місце та приліжкову тумбочку, не завжди має охайний зовнішній вигляд. До виконання передбачених законом вимог персоналу ставиться не завжди сумлінно, але виконує їх. Намагається самостійно виконувати роботи з самообслуговування, достатніх навичок для самостійного їх виконання не має. До виконання робіт з благоустрою установи ставиться байдуже. Намагається дотримуватись вимог пожежної безпеки і безпеки праці. Не приймає участь в організації виховних заходів, які проводяться в установі. Не приймає участі у реалізації програм диференційованого виховного впливу засуджених. Не прагне до підвищення загальноосвітнього рівня та вдосконалення професійно-технічних навичок. Не приймає участі у роботі самодіяльних організацій, не проявляє соціально-корисну активність в організації їх роботи. Підтримує зв'язки з рідними шляхом телефонних розмов. На профілактичному обліку установи не перебуває (а.с. 16-17).
Разом з тим, як вбачається з цієї ж характеристики, засудженому ОСОБА_8 28 серпня 2019 року комісією установи було відмовлено у застосуванні заохочувальної норми, передбаченої ст. 101 КВК України; 2 липня 2020 року відмовлено у застосуванні заохочувальної норми, передбаченої ст. 82 КК України (а.с. 17).
Крім того, згідно довідки начальника відділення СПС від 9 жовтня 2020 року, під час відбування покарання ОСОБА_8 не отримував жодного заохочення (а.с. 19).
Відсутність будь-яких заохочень за більш ніж 3 роки перебування в місцях позбавлення волі з 8 грудня 2017 року свідчить про відсутність стабільно позитивної сумлінної поведінки засудженого протягом всього часу відбування покарання.
Колегія суддів зазначає, що під сумлінним ставленням до праці засудженого слід розуміти участь у суспільно-корисній роботі, добросовісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів (сплата податків, обов'язкових платежів, тощо), підвищення кількісних і якісних показників у роботі, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, додержання правил охорони праці та техніки безпеки.
Так, з довідки про працевлаштування засудженого вбачається, що ОСОБА_8 за період з 1 квітня 2019 року по 31 серпня 2020 року взагалі не працював, що не може свідчити про його сумлінне ставлення до праці (а.с. 25).
Також з наявної в матеріалах провадження довідки вбачається, що засуджений ОСОБА_8 не залучався до роботи з благоустрою колонії та до поліпшення житлово-побутових умов засуджених (а.с. 21).
Враховуючи поведінку засудженого за весь період відбування покарання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що засуджений ОСОБА_8 не довів свого виправлення.
Даний висновок суду ґрунтується на досліджених в процесі судового розгляду матеріалах особової справи засудженого.
Доводи апеляційної скарги захисника засудженого висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом першої інстанції було враховано всі обставини при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_8 умовно-достроково.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини по справі та надавши їм належну оцінку, прийшов до обґрунтованого висновку, що засуджений ОСОБА_8 не довів свого виправлення та перевиховання і не підлягає умовно-достроковому звільненню від відбування покарання, тому судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, ст. 81 КК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 9 листопада 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4