Справа № 127/15976/20
Провадження № 22-ц/801/158/2021
Категорія: 76
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Береговий О. Ю.
21 січня 2021 рокуСправа № 127/15976/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради»,
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року, ухвалене в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Сичука М.М., дата складення повного тексту рішення невідома,
встановив:
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він працював водієм автотранспортних засобів Барського відділення екстреної медичної допомоги філії КНП «ВОЦЕМДМК ВОР» «Жмеринська станція екстреної медичної допомоги».
Відповідно до поданої ним 01 квітня 2020 року заяви, 02 квітня 2020 року відповідач видав наказ 340/Ж-ОС про його звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України з 15 квітня 2020 року.
Позивач вважає, що наказ видано з порушенням норм трудового законодавства, оскільки керівник Жмеринської станції екстреної медичної допомоги ОСОБА_2 при усній розмові відмовила йому в наданні щорічної відпустки або відпустки без збереження заробітної плати і під психологічним тиском умовою надання відпустки поставила написання заяви про звільнення.
Вважаючи, що він написав заяву про звільнення за власним бажанням і просив звільнити його через 2 тижні від дати написання такої заяви, 06 квітня 2020 року ним було подано заяву директору комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» Пірникозі А.В. про відкликання його заяви про звільнення, яка зареєстрована відповідачем 06 квітня 2020 року за № 40/01 та заяву про надання щорічної відпустки, однак останні залишилися без виконання.
У зв'язку з вищенаведеним ОСОБА_1 просив поновити йому строку для подачі позову, поновити його на роботі на посаді водія автотранспортних засобів Барського відділення екстреної медичної допомоги, стягнути з КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 41785,74 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач подав заяву про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін, але згоди про це роботодавцем дано не було, тому між сторонами не було досягнуто взаємної згоди на анулювання домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін. Також судом не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не звернув уваги на те, що заява про його звільнення від 01 квітня 2020 року була написана під тиском керівника філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_2 , оскільки остання відмовилась надати чергову відпустку з 01 квітня 2020 року. Враховуючи викладене, а також те, що 06 квітня 2020 року ним була подана заява про відкликання заяви про звільнення, вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про його дійсне волевиявлення на звільнення за спільною згодою з відповідачем. Крім того, на переконання заявника, відповідач в особі керівника комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» Пірникози Л.В. не надавав згоди на його звільнення, оскільки заяву про звільнення відбирала керівник філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_2
21 грудня 2020 року від комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому підприємство заперечило аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що при написанні заяви про його звільнення на останнього здійснювався тиск з боку керівника філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_2 . Крім того, вказує, що одностороння заява позивача від 06 квітня 2020 року про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не передбачена чинними нормами КЗпП України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР», а саме працював водієм автотранспортних засобів Барського відділення екстреної медичної допомоги філії КНП «ТМО «ВОЦЕМДМК ВОР».
Наказом КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» № 331/Ж-ОС від 01 квітня 2020 року «Про надання відпустки без збереження заробітної плати» (а.с. 47), надано ОСОБА_1 водію автотранспортних засобів Барського відділення екстреної медичної допомоги «Жмеринська станція екстреної медичної допомоги» відпустку без збереження заробітної плати на 14 календарних днів з 01 квітня 2020 року по 14 квітня 2020 року по сімейним обставинам. Підстава: особиста заява ОСОБА_1 від 01 квітня 2020 року (а.с. 9).
Наказом КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» № 340/Ж-ОС від 02 квітня 2020 року (а.с. 54) ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів Барського відділення екстреної медичної допомоги філії КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» «Жмеринська станція екстреної медичної допомоги» за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України з 15 квітня 2020 року. Підстава: особиста заява ОСОБА_1 від 01 квітня 2020 року (а.с. 8).
06 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відкликання заяви про звільнення його з 15 квітня 2020 року (а.с. 10) та заяву про надання останньому щорічної оплачуваної відпустки 15 квітня 2020 року, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 11).
Відповідно до листа КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» від 14 квітня 2020 року № 01/549 ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідно до його заяви від 01 квітня 2020 року, яка надійшла на адресу підприємства, про звільнення з роботи за угодою сторін з 15 квітня 2020 року видано відповідний наказ від 02 квітня 2020 року № 340/Ж-ОС. Підстав для його скасування немає. Заяви від ОСОБА_1 про звільнення з інших підстав в т.ч. за власним бажанням не надходили. Також зазначено, що ОСОБА_1 не вправі в односторонньому порядку відмінити дію угоди та відкликати свою заяву про звільнення з роботи за угодою сторін, а з 15 квітня 2020 року з ним припиняються трудові відносини. Крім того, ОСОБА_1 запропоновано відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України у день звільнення отримати трудову книжку та ознайомитися із відповідним наказом (а.с. 20).
Згідно з листом КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» №01/507 ОСОБА_1 повідомлено, що підстав для задоволення його заяви від 06 квітня 2020 року про надання відпустки немає, оскільки відповідно до його заяви від 01 квітня 2020 року було видано відповідний наказ від 02 квітня 2020 року № 340/Ж-ОС, у зв'язку з яким з останнім припиняються трудові правовідносини (а.с. 12).
З акту від 15 квітня 2020 року, складений комісією у складі головного фельдшера філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_3 , провідного бухгалтера ОСОБА_4 , інспектора з кадрів філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_5 , вбачається, що 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 не з'явився для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом № 340/Ж-ОС від 02 квітня 2020 року «Про звільнення» (а.с. 42).
Листом КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» від 16 квітня 2020 року № 01/559 ОСОБА_1 було повторно повідомлено, що відповідно до ст. 47 КЗпП України йому необхідно отримати трудову книжку та ознайомитись із наказом від 02 квітня 2020 року № 340/Ж-ОС про звільнення за угодою сторін (а.с. 55).
Відповідно до акту від 21 квітня 2020 року, складеного комісією у складі головного фельдшера філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_3 , провідного бухгалтера ОСОБА_4 , інспектора з кадрів філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_5 , вбачається, що 21 квітня 2020 року водій автотранспортних засобів Барського відділення ЕМД філії «Жмеринська СЕМД» ОСОБА_1 з'явився до даної філії та відмовився від ознайомлення з наказами № 331/Ж-ОС від 01 квітня 2020 року «Про надання відпустки без збереження заробітної плати», № 340/Ж-ОС від 02 квітня 2020 року «Про звільнення та отримання трудової книжки» (а.с. 41).
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У разі коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).
Отже, законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 15 квітня 2020 року.
Розглядаючи позовні вимоги щодо припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Так, нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов'язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Про необхідність взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19).
Враховуючи викладене, суд попередньої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що оскільки між ОСОБА_1 та КНП «Територіальне медичне об'єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР» не було досягнуто взаємної згоди щодо анулювання домовленості про звільнення з роботи за угодою сторін, тому одностороння заява ОСОБА_1 про відкликання заяви на звільнення, жодним чином не впливає на правомірність оскаржуваного наказу № 340/Ж-ОС від 02 квітня 2020 року.
Крім того, заява позивача про бажання відкликати заяву про звільнення та намір продовжувати працювати подана відповідачем 06 квітня 2020 року, тоді як наказ про його звільнення відповідачем видано 02 квітня 2020 року.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки останній не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його звільнення за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відбулось із порушенням норм трудового законодавства України.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що жодних доказів вчинення відповідачем щодо позивача тиску, погроз, примушування до написання заяви про його звільнення ОСОБА_1 до суду попередньої та апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.В. Ковальчук
Т.М. Шемета