Справа № 654/674/19
Провадження №2/654/136/2020
23 грудня 2020 року Голопристанський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - судді Данилевського М.А.
за участю секретаря Діденко В.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу №654/674/19 в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності на житловий будинок, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Голопристанська державна нотаріальна контора Херсонської області, -
26.02.2019 ОСОБА_2 звернувся до Голопристанського районного суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, яке було видано 11.01.2019 Голопристанською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 (відповідачу) на житловий будинок АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 (позивачем) право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2019 справа розподілена до розгляду судді Францішко Ю.В. 11.03.2019 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до розгляду.
Ухвалою суду 12.03.2019 у заяву позивача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 .
Розпорядженням керівника апарату Голопристанського районного суду від 01.11.2019 №215 здійснено повторний авторозподіл судової справи, справа призначена до розгляду судді Данилевському М.А., суддею призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані наступним.
Позивач на законних підставах набув право власності на спірний будинок і вже фактично 35 років проживає в ньому разом зі своєю сім'єю. Позивач у 2005 році придбав цей будинок у свого батька, при цьому у нотаріуса 18.03.2005 був посвідчений договір купівлі - продажу, а також цей договір був зареєстрований в Державному реєстрі правочинів вказаною датою. Відповідно до пункту 3 цього договору, продаж вчинено за 34 029 грн., які Продавець (батько позивача) отримав від Покупця (позивача) до підписання цього договору в повному обсязі.
Згідно пункту 7 договору, право власності на предмет договору у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору у порядку передбаченому статтями 182, 210, 334, 640, 657 ЦК України. Частиною 1 статті 210 ЦК України (в редакції яка діяла на час вчинення договору), передбачено, що договір (правочин) підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту вчинення такої реєстрації.
Згідно частини 3 статті 334 ЦК України (в редакції яка діяла на час вчинення договору), право власності у набувача майна за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту такого посвідчення. Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України (в редакції яка діяла на час вчинення договору) , якщо договір при відчуженні майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Після оформлення договору позивач намагався зареєструвати свій будинок в органах БТІ, але необхідно було перед цим узаконити самовільно збудовані ними господарські споруди, на що не було коштів, тому право власності не зареєстрували в БТІ. Але незважаючи на відсутність реєстрації в БТІ, у позивача право власності на будинок вже виникло, і відсутність цієї реєстрації ніяк не могло вплинути на правовий статус цього будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та відповідача - ОСОБА_4 . Згідно його заповіту, все належне йому майно, яке буде належати йому на момент смерті, він заповідав рідному братові позивача - відповідачу по справі ОСОБА_3 .
В лютому 2019 року позивач дізнався в нотаріальній конторі, що відповідач в порядку спадкування за заповітом оформив у свою власність спірний житловий будинок. Відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на будинок від 11.01.2019, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2019.
Оскільки на момент складання заповіту батько позивача та відповідача вже не був власником спірного будинку, він не міг заповідати його відповідачу, а отже свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, яке було видано 11.01.2019 року Голопристанською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 на спірний житловий будинок, є недійсним. Оскільки право власності позивача на будинок оспорюється та не визнається, позивач просить визнати за ним право власності на спірний будинок.
25.07.2019 від відповідача до суду надійшов відзив, згідно якого позовні вимоги відповідач не визнає та просить в їх задоволенні відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що у позивача не виникло право власності на спірний будинок, оскільки це право не було зареєстровано ні в БТІ, ні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. А отже, батько позивача та відповідача залишався власником спірного будинку на момент смерті, заповідав його відповідачу, тому відповідач на законних підставах в порядку спадкування набув право власності на будинок АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав на підставах викладених в позовній заяві та наполягав на повному їхньому задоволенні.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - завідуючий Голопристанською Державною нотаріальною конторою Негра О.А. в судове засідання не з'явився, в попередньому засіданні просив справу розглядати без його участі.
Представник відповідача в останнє судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю в іншому процесі. Суд вважає причини неявки представника відповідача в останнє судове засідання неповажними, оскільки представником відповідача ОСОБА_5 не надано доказів участі в іншому процесі, та розцінює такі дії представника як намагання затягнути судовий розгляд, оскільки судові засідання неодноразово відкладалися та дати судових засідань завчасно узгоджувалися з представниками сторін.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв'язку та проаналізувавши доводи сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Так, судом встановлено, що 18 березня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - позивачем по справі укладено договір купівлі продажу житлового будинку з господарчо-побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Голопристанського нотаріального округу Херсонської області Виходцевою Л.А. (зареєстровано в реєстрі за №647) (а.с. 12).
Згідно витягу з Державного реєстру правочинів №793992 зазначений договір купівлі-продажу зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 18.03.2005 о 16-12 год. (а.с. 13).
Згідно свідоцтва про смерть, виданого 04.05.2005 Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис №12) (а.с. 77).
28 квітня 2005 року ОСОБА_4 складено заповіт, який посвідчено секретарем Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області Лахтадир О.В., згідно якого ОСОБА_4 заповідав все своє майно, де б воно не було із чого б воно не складалося і взагалі все, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_3 (а.с. 79).
Згідно наданих документів із спадкової справи Голопристанської районної Державної нотаріальної контори Херсонської області, (а.с. 80 - 107) ОСОБА_3 отримав у власність в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 майно, в тому числі житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами до нього в АДРЕСА_1 (Свідоцтво серія та номер 31 про право власності на спадщину за заповітом, видане 11 січня 2019 року державним нотаріусом Голопристанської державної нотаріальної контори Негрою О.А. на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 ) (а.с. 104).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно житловий будинок загальною площею 98,1 кв. м. (житлова площа 79,6 кв. м.), розташований у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1726823865103) належав на праві власності ОСОБА_4 (а.с. 98).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності на зазначений будинок за ОСОБА_3 . (а.с 106).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
За загальним правилом, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.334 ЦК).
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ч.3 ст.334 ЦК).
Нотаріальне посвідчення правочинів, що вчиняються у письмовій формі, є обов'язковим лише у випадках, передбачених законом (ч.1 ст.209 ЦК).
Згідно з ч.4 ст.334 ЦК (в редакції закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 №1878-VІ) права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають з дати такої реєстрації відповідно до закону. Державна ж реєстрація правочинів щодо нерухомості з 1 січня 2013 року зазначеним законом скасована.
У період до 31.12.2012 діяла редакція ст. 657 ЦК, відповідно до якої договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладався у письмовій формі і підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, при цьому за змістом ч. 3 ст. 640 ЦК договір, який підлягав нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, вважався укладеним з моменту його державної реєстрації. 01.01.2013 у повному обсязі набрав чинності Закон України №1878-VI від 11 лютого 2010 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», яким була реформована система державної реєстрації прав на нерухомість. Відповідно до ст. 657 ЦК у редакції, чинній з 01.01.2013, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає лише нотаріальному посвідченню, а згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК у редакції, чинній з 01.01.2013, такий договір є укладеним з дня його нотаріального посвідчення. Таким чином, законодавець відмовився від державної реєстрації зобов'язальних договорів, які обумовлюють перехід речових прав на нерухомість. 01.01.2013 набули також чинності зміни до ст. 334 ЦК, якою врегульовано момент набуття права власності за договором. Якщо до 31.12.2012 відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК право власності за договором про відчуження майна виникало у набувача з моменту реєстрації договору у Державному реєстрі правочинів, то з 01.01.2013 таке право виникає з моменту реєстрації права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі N 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі N 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі N 916/675/15.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вирішенні питань, пов'язаних з правом власності на майно, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 у справі N 917/553/17, від 03.04.2018 у справі N 922/1645/18.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У наведеній нормі закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Презумпція може бути спростована у двох випадках: якщо правочини за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються недійсними законом з моменту їх вчинення (нікчемні правочини) або недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).
Згідно з частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договорів купівлі-продажу між позивачем та його батьком ОСОБА_4 ) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ВС вказав, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Особливість режиму нерухомого майна визначається тим, що права на нього та правочини щодо нього підлягають державній реєстрації.
При цьому, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Державна реєстрація правочинів проводиться нотаріусами відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Важливість визначення моменту переходу права власності на нерухомі речі, пояснюється тим, що саме з цим моментом пов'язаний перехід до набувача відповідного об'єкта правомочностей, що складають зміст суб'єктивного права власності, - права володіння, права користування та права розпорядження.
Таким чином, не зважаючи на те, що право власності на зазначений будинок позивачем не було зареєстровано в органах БТІ, позивач за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 18.03.2005, який був зареєстрований у Державному реєстрі правочинів належним чином, набув право власності на зазначений будинок.
А отже, ОСОБА_4 28.05.2005 зробивши у заповіті, який посвідчено секретарем Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області Лахтадир О.В., розпорядження на випадок своєї смерті, заповідавши все своє майно ОСОБА_3 , не міг передати останньому правомочності щодо права власності на спірний будинок, оскільки на момент складання заповіту не був власником цього будинку.
Право на захист права власності на певне нерухоме майно в особи виникає на підставі статей 15, 16, 392 ЦК України (далі - ЦК). Позивачем за таким позовом є власник нерухомого майна, у володінні якого воно знаходиться та права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних або інших відносинах з приводу спірного майна. Відповідачем може бути будь-яка особа, яка не визнає або оспорює право власності позивача на це майно.
Тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання права власності на нерухоме майно підлягають задоволенню, оскільки таке право не визнається відповідачем, та є належним способом захисту прав позивача.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені позивачем за сплату судового збору у розмірі 2000 гривень.
Керуючись статтями 12, 18, 258, 259, 263, 264, 265, 266, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво (серія та номер 31) про право власності на спадщину за заповітом, видане 11 січня 2019 року державним нотаріусом Голопристанської державної нотаріальної контори Негрою О.А. на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1726823865103).
Визнати право власності на житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 (три), за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі продажу від 18 березня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Виходцевою Л.А. (зареєстрованому в Державному реєстрі правочинів №506095).
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 ), витрати на оплату судового збору в розмірі 2000 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Голопристанський районний суд Херсонської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 11 січня 2021 року.
Суддя М. А. Данилевський