Номер справи 220/1902/20
Номер провадження № 2/220/78/21
21 січня 2021 року смт.Велика Новосілка Донецької області
Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:
головуючої-судді Дурач О.А.
за участю секретаря Сербіної І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Реєстраційна служба Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
20.11.2020 р. позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Провадження у справі відкрито 26.11.2020 р. у порядку загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду 06.01.2021 р.
Короткий зміст вимог позовної заяви
Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним.
Він є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та підтверджується витягом з державного реєстру правочинів та витягом про державну реєстрацію прав від 29.03.2012 р. Відповідач зареєстрована у вказаному будинку, проте з 2004 року не проживає у ньому, добровільно перереєструватися відмовляється. Оскільки реєстрація позивачки не дає можливості реалізувати позивачу свої права власника, просить позов задовольнити. Визнати відповідача такою, що втратила право користування зазначеним приміщенням, зобов'язавши її провести перереєстрацію свого помешкання, а в разі невиконання нею цього обов'язку з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача визначити у рішенні спосіб зняття відповідача із реєстрації за адресою розташування домоволодіння позивача Реєстраційною службою Великоновосілківської селищної ради; стягнути на користь позивача з відповідача судові витрати, які складаються з витрат на правову допомогу в сумі 750 грн., витрати за поштові відправлення в сумі 35 грн., судовий збір та послуги банку - 685 грн. 80 коп.
Позиція відповідача
Відповідач надала відзив, просила поновити строк його надання у зв'язку із захворюванням та карантином. Суд вважає таку причину пропуску строку надання відзиву, як введення карантину, поважною, а тому ухвалено поновити строк для прийняття відзиву на позов. У відзиві відповідач зазначила, що позивач є її сином. Вона дійсно була зареєстрована за вказаною в позові адресою. Будь-яких вимог від сина про зняття її з реєстрації, у тому числі лист від 14.02.2020 року, не отримувала. Коли дізналась про існування позову, 30.11.2020 р. знялася з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною довідкою. Просить в задоволенні позову відмовити, оскільки позов безпідставний та не підтверджений належними доказами.
Процедура судового розгляду
Сторони, повідомлені в установленому порядку про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, направили до суду заяви, у яких просили справу розглядати у їх відсутність, позивач вказав, що на заявлених позовних вимогах наполягає, відповідач просила відмовити у задоволенні таких. Представник третьої особи також не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, заяв про проведення саме судового засідання без його участі або про відкладення розгляду справи не надав, докази поважності причин неявки відсутні. Суд вважає можливим розглянути справу без участі сторін відповідно до поданих ними заяв та без участі представника третьої особи, визнаючи причину його неявки до суду неповажною та беручи до уваги, що у справі достатньо доказів про права та взаємовідносини її учасників, що робить можливим прийняття повного, законного та обґрунтованого рішення по вказаному провадженню.
Фактичні обставини, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено наступне.
Як вбачається з паспортних даних, позивач, ОСОБА_1 на підставі договору дарування жилого будинку від 22.03.2012 р. є єдиним власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5). Вказане також підтверджується відповідним витягом про державну реєстрацію прав (а.с. 7). З 19.05.1987 р. відповідач, ОСОБА_2 , яка є матір'ю позивача, що вказане нею у відзиві та позивачем не спростовано, дійсно була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортними даними відповідача, відповіддю Великоновосілківської селищної ради від 25.11.2020 р. № 01-25-991 (а.с. 8-9, 19).
Позивачем надано лист від 14.02.2020 р. про те, що він звертався до відповідача з вимогою про зняття з реєстрації (а.с. 13), квитанція про його відправлення від 14.02.2020 р. (а.с. 12) та повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 10), у якому вказано, що відправлення вручено 14.02.2020 р.
Також позивачем надано акт встановлення фактичного проживання (не проживання) ОСОБА_2 , складений 23.10.2020 р. секретарем виконавчого комітету Смірновою Т.О., спеціалістом Колбасіним М.М., інспектором з питань градобудівництва ОСОБА_3 та підписаний, крім зазначених осіб, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . При цьому, суд звертає увагу, що не зазначено ані місця проживання ані посади вказаних останніх трьох осіб, що дало би можливість встановити їх повноваження щодо підпису у вказаному акті. Виходячи за змісту акта від 23.10.2020 р., на момент перевірки ОСОБА_2 була відсутня, особисті речі не виявлені, сусіди підтвердили, що фактичне проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_2 , з вересня 2004 року (а.с. 14). зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 22.06.1981 р. (а.с. 6-7).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 13.01.2021 р. № 07-07/2469, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з 30.11.2020 р. по теперішній час. Тобто, відповідач 30.11.2020 р. дійсно знялася з реєстрації у будинку АДРЕСА_1 , який належить позивачу.
Мотиви, з яких виходить суд і застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Оскільки сторони по справі є родичами - матір'ю та сином, до вказаних правовідносин застосовуються вимоги Житлового кодексу Української РСР та положення ЦК України.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано лист від 14.02.2020 р. про те, що він звертався до відповідача з вимогою про зняття з реєстрації (а.с. 13), квитанція про його відправлення від 14.02.2020 р. (а.с. 12) та повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 10), у якому вказано, що відправлення вручено 14.02.2020 р. Проте, суд не вважає вказаний лист належним доказом повідомлення відповідача про необхідність її зняття з реєстрації у будинку АДРЕСА_1 , оскільки як лист так і квитанція та повідомлення про вручення поштового відправлення датовані 14.02.2020 р., поштове повідомлення не містить зазначення прізвища відповідача та його підпису у його отриманні, при цьому поштова кореспонденція надсилається до смт Велика Новосілка через м. Краматорськ, як вбачається з поштового повідомлення. Вказане у сукупності з відсутністю опису вкладання або будь-якого іншого документа, який би підтверджував, що відповідачці 14.02.2020 р. було направлене саме вказаний лист та саме з таким змістом, викликає обґрунтовані сумніви суду у надсиланні позивачем доданого до матеріалів справи листа відповідачу та повідомлення відповідача про необхідність знятися з реєстраційного обліку у належному позивачу житловому будинку.
Щодо наданого позивачем акта встановлення фактичного проживання (не проживання) ОСОБА_2 , складеного 23.10.2020 р. (а.с. 14), суд зазначає, що вказаний акт дійсно встановлює відсутність відповідача за місцем реєстрації 23.10.2020 р., проте зазначення в акті про відсутність відповідача у вказаному місці з 2004 року не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Оскільки позивач звернувся до суду зі вказаним позовом 20.11.2020 р., то з часу складання акта від 23.10.2020 р. на час звернення його до суду пройшов лише місяць, чого недостатньо для визнання особи втратившею право користування житлом в розумінні вимог ЖК Української РСР, зазначених вище.
Отже, оцінюючи надані суду докази, як окремо, так у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вони не є достатніми для встановлення факту відсутності відповідача за місцем реєстрації понад один рік, не доводять втрату інтересу відповідача житлового приміщення позивача (на момент пред'явлення позову).
При цьому, суд зазначає, що відповідач через чотири дні після відкриття вказаного провадження, отримавши ухвалу суду 27.11.2020 р., добровільно знялася з обліку реєстрації у житловому будинку, належному позивачу по АДРЕСА_1 - 30.11.2020 р.
Висновки суду за результатами розгляду позову
Таким чином, в судовому засіданні не знайшли своє підтвердження вимоги позивача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами відсутність відповідача за місцем реєстрації у будинку АДРЕСА_1 понад один рік без поважних причин, як не доведено й протиправності дій відповідача та його відмови у знятті з реєстрації у вказаному будинку, а також втрату інтересу відповідача житлового приміщення позивача на час подання позовної заяви. Визнання відповідача втратившею право користування вказаним житловим приміщенням за наведених у позові обставин та з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів, наданих позивачем на обґрунтування позовних вимог, порушуватиме право відповідача на користування вказаним будинком яке захищається на законодавчому рівні ст.ст. 41, 47 Конституції України, не відповідатиме принципам, встановленим Конвенціє про захист прав людини і основоположних свобод, зміст яких розкрито у відповідних рішеннях ЄСПЛ, вказаних у мотивувальній частині даного судового рішення. Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу - ОСОБА_1 . Суд зазначає, що 30.11.2020 р. відповідач знялася з реєстрації у будинку АДРЕСА_1 .
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 174, 235, 247, 258-259, 263 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Реєстраційна служба Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду безпосередньо або через Великоновосілківський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: О.А. Дурач