Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Харків
Справа № 635/8486/19
Провадження № 22-ц/818/625/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Маміної О.В., Кругової С.С.,
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ «Просто-страхування» про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 серпня 2020 року, ухвалене суддею Назаренко О.В., -
У листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ «Просто-страхування» про стягнення боргу.
В обгрунтування позову зазначає, що 05 березня 2019 року в м. Мерефа Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участі транспортного засобу DAEWOO, державний реєстраційний знак № НОМЕР_1 , під його керуванням, та транспортного засобу DAEWOO, державний реєстраційний знак № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Зазначає, що його цивільна правова-відповідальність була застрахована в АТ «Просто-страхування», згідно полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності серія АМ №6742412. Після ДТП, згідно ст.33.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних заходів, між учасниками ДТП було складено повідомлення страховику про ДТП (т/з євро протокол). Вказує, що оскільки оформлення страхового випадку і надалі отримання страхового відшкодування може скласти дуже багато часу, а своє авто потерпіла ОСОБА_2 бажала найскоріше відремонтувати, остання звернулася до нього з проханням в разі обопільного складання ними євро протоколу, відшкодування їй матеріальний збиток за її пошкоджене авто DAEWOO, державний реєстраційний знак № НОМЕР_2 . Умова за якою він мав надати відповідачці кошти на ремонт її авто була наступна. Після отримання відповідачкою страхового відшкодування вона зобов'язана була повернути надані ним грошові кошти, а саме суму 650 доларів США. ОСОБА_2 добровільно, без будь-якого примусу, особисто склала розписку від 05 березня 2019 року, в якій зазначила, що отримала від нього суму в еквіваленті 650 доларів США як залогову суму за пошкодження авто DAEWOO, державний реєстраційний знак № НОМЕР_2 . Вказані коши відповідачка повинна була повернути йому за обопільною умовою після отримання нею страхового відшкодування. Через деякий час відповідачка отримала страхове відшкодування від страхової компанії, в якій було застраховано його цивільно-правову відповідальність - АТ «Просто-страхування», в розмірі 7 639,94грн. Разом з тим, після отримання страхового відшкодування відповідачка відмовляється повертати йому грошові кошти за вищевказаною розпискою. Вважає, що такі дії суперечать їх домовленостям і призводять до моральних страждань та матеріальних збитків.
З урахуванням останніх уточнень просить суд стягнути з відповідачки на його користь суму боргу в розмірі 16 525,83грн., пеню в розмірі 3 786,26грн., моральну шкоду в розмірі 30 000грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2 500грн., а також судовий збір в розмірі 768,40грн.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове про задоволення позову, або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в тексті рішення суду містяться описки та помилки.
Що стосується суті спору зазначив, що страховик сплатив відповідачу кошти в повному обсязі і будь-яких претензій до цієї суми вона не мала. Але він також сплатив відповідачці грошові кошти за розпискою. Ці кошти не є додатковими на відновлення авто, не є сумою морального збиту. Не повернення йому цих коштів дає підстави його страховику стягнути виплачену суму страхового відшкодування відповідачці в порядку регресу.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог; посилання позивача на отримання страхового відшкодування відповідачем згідно страхового полісу серія АМ №6742412 від 07 листопада 2018 року не заслуговують на увагу в частині обгрунтування боргових зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 05 березня 2019 року в м. Мерефа Харківської області сталося ДТП за участі транспортного засобу DAEWOO, державний реєстраційний знак № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу DAEWOO, державний реєстраційний знак № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Цього ж дня - 05 березня 2019 року ОСОБА_2 складено розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_3 отримала грошові кошти за пошкодження автомобіля у ОСОБА_1 в сумі 650 доларів США; ВВВ 080751 - водійське посвідчення. Претензій не має. Дата та підпис».
Матеріали справи також свідчать, що цивільно-правова відповідальність позивача ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована в АТ «Просто-страхування», згідно полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності серія АМ №6742412.
Як вбачається з відповіді страхової компанії від 25 липня 2019 року вих.№04-2045 та не заперечується учасниками справи, на підставі заяви потерпілої ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування страховою компанією було виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 7 639,94грн.
У позовні заяві ОСОБА_1 зазначає, що оскільки його страховиком було виплачено відповідачці суму страхового відшкодування у повному обсязі, остання повинна повернути йому грошові кошти за розпискою від 05 березня 2019 року, посилаючись при цьому на вимоги ст.ст.1049, 1050 ЦК України, які регулюють договірні зобов'язання з приводу укладання договору позику.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Даний висновок викладений узгоджується з правовою позицією викладеної у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, та у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.
Дослідивши складену відповідачкою розписку встановлено, що зі її змісту не вбачається отримання відповідачкою від позивача грошових коштів у сумі 650 доларів США саме у борг та не встановлено обов'язку відповідача повернути грошові кошти позивачу. В свою чергу відповідачка не заперечувала факту написання нею розписки, проте заперечувала отримання у борг будь-яких коштів та зобов'язання повернути їх, та зазначила, що розписка була написана з метою вирішення питання щодо відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП, яка сталася з вини позивача 05 березня 2019 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що в даному випадку між сторонами виникли правовідносини, які склалися не з договору позики, умови якого відповідачка не виконала, а з позадоговірних (деліктних) зобов'язань.
Матеріали справи свідчать, що позивачем було добровільно сплачені грошові кошти в розмірі 650 доларів США в рахунок відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП, яке сталося 05 березня 2019 року.
Посилання позивача на те, що страховою компанією було виплачену відповідачці суму страхового відшкодування, що є підставою для подання страховою компанією позову до відповідача в порядку регресу, колегією суддів не приймаються, оскільки вони не стосуються предмету доказування. Наразі позов пред'явлено саме ОСОБА_1 , а не страховою компанією.
Позовних вимог з приводу повернення безпідставно набутого майна до відповідачки, позивачем також не заявлялось.
За таких обставин, колегія суддів не вбачається підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за розпискою складеною 05 березня 2019 року.
Оскільки інші позовні вимоги є похідними, підстав для їх задоволення також не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
С.С. Кругова