Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 748/509/19
провадження № 51-5680км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270270001538 від 29 грудня 2016 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Карши Республіки Узбекистан, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 грудня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Чернігівським апеляційним судом 02 жовтня 2020 року частково задоволено апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_6 , скасовано вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 грудня 2019 року й ухвалено свій, яким визнано ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено обвинуваченого від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Також апеляційним судом стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 44 627,01 грн та 70 000 грн відповідно у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, а на користь комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна лікарня» - 18 160,98 грн витрат на лікування потерпілого. Крім того, апеляційним судом вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з цим вироком, 09 грудня 2016 року близько 18:10 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Чернігів - Пакуль - КПП Славутич зі сторони м. Чернігова в напрямку м. Славутича, біля домогосподарства № 16 поблизу перехрестя вул. Чернігівська - вул. Урожайна в с. Пакуль Чернігівського району Чернігівської області порушив вимоги пп. «б» п. 2.3., п.п. 12.2., 12.3., 12.4. Правил дорожнього руху(далі - ПДР), перевищив встановлену швидкість руху в населеному пункті, в умовах недостатньої видимості не встежив за дорожньою обстановкою, при виявленні перешкоди не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , котрий рухався в попутному напрямку в межах зазначеного перехрестя, у результаті чого останній отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у виді закритого перелому правої стегнової кістки, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, ран та гематом.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Як зазначає захисник, апеляційний суд необґрунтовано скасував виправдувальний вирок суду першої інстанціїта ухвалив свій, який обґрунтував суперечливими доказами та не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Зокрема, апеляційний суд поклав в основу вироку суперечливі показання потерпілого, який в момент дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) перебував у стані алкогольного сп'яніння, показання слідчого, який не був очевидцем ДТП, безпідставно визнав неспроможними показання обвинуваченого та трьох свідків, які знаходились в його автомобілі, пославшись на висновок експерта, який побудований на невірних вихідних даних, а саме на даних з протоколу слідчого експерименту, проведеного в умовах, які не відповідали обстановці на момент скоєння ДТП. При цьому апеляційний суд не взяв до уваги інші висновки експертів, не повністю дослідив матеріали кримінального провадження, не допитав свідків, не дослідив обставин проведення слідчого експерименту, тобто всупереч статтям 22, 23 КПК України не дотримав засад змагальності і безпосередності дослідження доказів, надавши іншу оцінку доказам ні ж та, яку дав суд першої інстанції, та не вмотивував своїх висновків відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Також апеляційний суд не обґрунтував факт порушення ОСОБА_7 вимог п. 12.4. ПДР. За таких обставин, на думку захисника, вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 420 КПК України.
У запереченні на касаційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_6 зазначає про її необґрунтованість та просить залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни. Стверджує, що висновки апеляційного суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованими і вмотивованими, вони підтверджені сукупністю досліджених доказів, яким суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Представник потерпілого ОСОБА_6 вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без зміни.
Прокурор ОСОБА_5 просив касаційну скаргу захисникачастково задовольнити, виключивши з вироку посилання на порушення ОСОБА_7 вимог п. 12.4. ПДР.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.
За вказаними нормами процесуального права та закріпленими у ст. 7 КПК України загальними засадами кримінального провадження вирок повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, але й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. При цьому, як передбачено ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Раніше суди найвищої інстанції неодноразово висловлювали позицію про те, що у випадках, коли під час апеляційного розгляду певний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, апеляційний суд зобов'язаний забезпечити повноту й безпосередність дослідження доказів щодо цього факту.
Так, Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15 наголосив на тому, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису та відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2017 року у справі № 5-465кс15(16).
Підтримала зазначену правову позицію й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 301/2178/13-к.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду дотримується усталеної практики щодо зазначеної позиції, зокрема у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 431/394/17, від 01 листопада 2018 року у справі № 415/4648/16-к, від 08 листопада 2018 року у справі № 446/394/15к, від 12 листопада 2019 року у справі № 758/3591/15-к.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, проаналізувавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, експертів й письмові докази виправдав ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Не погодившись із таким рішенням суду, прокурор та представник потерпілого ОСОБА_6 подали апеляційні скарги. У них вони, наводячи відповідні аргументи, не погодилися з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_7 . Зокрема, прокурор наполягав на скасуванні вироку та ухваленні нового, яким слід визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, інкримінованих йому органом досудового розслідування та призначити відповідне покарання. У зв'язку із цим прокурором до апеляційного суду також було подано клопотання про повторне дослідження доказів.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, задовольнив зазначене клопотання прокурора, частково дослідив докази у кримінальному провадженні, скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, яким визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Разом із тим апеляційний суд не врахував того, що в ситуації, коли під час процедури перегляду наявні підстави для ретельної перевірки аргументів сторони обвинувачення про неправильну оцінку доказів та про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, така перевірка здійснюється з додержанням вимог ст. 404 КПК України і включає в себе безпосереднє дослідження всіх фактичних даних, які переоцінюються та стосуються обставин, що належать до предмета доказування.
Водночас, у силу приписів статей 23 та 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Так, на виконання цих вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного розгляду було допитано обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , експертів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , показанням яких апеляційний суд надав оцінку у вироку.
Проте, безпосередньо не допитавши свідків ОСОБА_14 (показання якого суд першої інстанції поклав в основу вироку), ОСОБА_15 (показання якого суд першої інстанції поставив під сумнів), мотивуючи іншу позицію в ухваленому вироку, апеляційний суд послався на показання, надані ними в суді першої інстанції. При цьому, показання першого свідка апеляційний суд поставив під сумнів, а показаннями другого обґрунтував свій вирок, чим фактично встановив інші, ніж суд першої інстанції, обставини кримінального провадження.
Таким чином апеляційний суд, ухвалюючи обвинувальний вирок дав іншу, ніж суд першої інстанції оцінку показанням свідків, яких безпосередньо не допитав під час перевірки оскарженого рішення, а отже і не забезпечив можливості реалізації права засудженого на захист, що є несумісним із гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене порушення засади безпосередності судового розгляду істотно вплинуло на результат вирішення питання про кримінальну відповідальність ОСОБА_7 .
Крім того, як убачається із оскаржуваного вироку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 допустив порушення вимог пп. «б» п. 2.3., п.п. 12.2., 12.3., 12.4. ПДР, що стало причиною та умовою виникнення і настання ДТП, та знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які настали.
Обґрунтовуючи таке своє рішення, апеляційний суд послався на висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 23 січня 2019 року № 41, згідно якого встановлено наявність причинного зв'язку між діями водія автомобіля Ford в умовах місця події, з яких вбачається невідповідність технічним вимогам п. 12.3. ПДР, та подією виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди (т. 2 а.п. 3-6).
При цьому апеляційний суд не вмотивував своїх висновків, чому невідповідність дій ОСОБА_7 вимогам пп. «б» п. 2.3., п.п. 12.2., 12.4. ПДР перебуває у причинному зв'язку із виникненням ДТП, та якими доказами це підтверджується.
Більше того, п. 12.4. ПДР (в редакції, яка діяла на час вчинення злочину)передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 надали показання, що автомобіль під керуванням ОСОБА_7 в с. Пакуль рухався зі швидкістю близько 60 км/год, проте у вироку апеляційний суд зазначив, що не бере до уваги показання зазначених свідків, оскільки вони спростовуються сукупністю інших доказів. В той же час судом не зазначено, якими ж іншими доказами підтверджується факт порушення ОСОБА_7 п. 12.4. ПДР, а саме те, що останній керував автомобілем з перевищенням встановленої швидкістю руху у населеному пункті.
Отже, вищезазначені обставини не були належним чином враховані та перевірені під час апеляційного провадження, а отже вирок апеляційного суду не відповідає критеріям обґрунтованості й вмотивованості, та як наслідок приписам статті 420 КПК України. Допущені апеляційним судом порушення, з огляду на приписи ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотними, а висновок цього суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -передчасним.
Враховуючи викладене, оскаржений вирок на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого, і прийняти законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам ст. 370 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3