Постанова
Іменем України
18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 205/3332/18
провадження № 61-6512св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визначити йому час побачення з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом особистих побачень щотижня з 18:00 суботи до 18:00 неділі за місцем його проживання або перебування та з 17:00 середи до 18:00 четверга за умови забезпечення ним безперешкодного доступу сина до учбового процесу; шляхом особистого спілкування за допомогою мобільного телефону, з використанням інтернет-технологій (скайп, електронна пошта) у будь-який день без обмежень; шляхом особистого спілкування у осінні, зимові, весняні канікули у кількості половини часу дитини протягом канікул безперервно, відповідно до графіку навчального процесу, у літні шкільні канікули - з 15 липня до 15 серпня за його місцем проживання або перебування.
В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього з ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 .
З матір'ю дитини він у зареєстрованому шлюбі не перебував, після припинення стосунків син проживав разом з ОСОБА_2 .
З вересня 2014 року по 2018 рік відповідач не дозволяє йому повноцінно спілкуватися з сином, не відпускає сина до нього на вихідні чи на ніч, надає змогу бачитись з ним лише зрідка та по кілька годин.
У нього з сином склалися гарні стосунки, він має бажання приймати особисту повноцінну участь у його вихованні, постійно та добровільно допомагає йому матеріально.
З метою вирішення питання щодо участі у вихованні дитини він звертався до Управління-служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради та йому відповідним рішенням були встановлені дні побачень з сином, однак ОСОБА_2 вказане рішення не виконає та порушує його право на виховання та спілкування з дитиною.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 побачення з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом особистих побачень щотижня з 18:00 суботи до 18:00 неділі за місцем проживання або перебування ОСОБА_1 , а також з 17:00 середи до 18:00 четверга з дотриманням режиму дня дитини.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спосіб особистого спілкування за допомогою мобільного телефону, а також з використанням інтернет-технологій (скайп, електронна пошта) у будь-який день тижня без обмежень, з дотриманням режиму дня дитини.
Зобов'язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 побачення з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом його особистого спілкування в осінні, весняні, зимові шкільні канікули у кількості половини часу дитини протягом канікул безперервно відповідно до графіка навчального процесу, у літні шкільні канікули - з 15 липня до 15 серпня за місцем проживання або перебування ОСОБА_1 .
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконує рішення виконавчого комітету Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, яким ОСОБА_1 встановлено дні побачень з його малолітнім сином ОСОБА_3 . Оскільки під час розгляду справи не встановлено будь-які підстави для обмеження ОСОБА_1 в його правах та обов'язках щодо спілкування та виховання сина, наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року в частині встановлення ОСОБА_1 особистих побачень з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щотижня з 18:00 суботи до 18:00 неділі за місцем проживання або перебування ОСОБА_1 , а також з 17:00 середи до 18:00 четверга з дотриманням режиму дня дитини змінено шляхом встановлення наступного графіка особистих побачень: кожну першу та третю суботу кожного місяця з 18:00 суботи до 18:00 неділі, кожну другу та четверту середу кожного місяця з 17:00 середи до 18:00 четверга за місцем проживання або перебування ОСОБА_1 з дотриманням режиму дня дитини.
В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при встановленні графіка спілкування ОСОБА_1 з сином необхідно брати до уваги в першу чергу інтереси дитини та враховувати ту обставину, що кожен з батьків має право на спілкування з дитиною у вихідні.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року доповнено постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року абзацом наступного змісту: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 528, 60 грн».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року частково і постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким змінити заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року в частині встановлення графіка особистих побачень ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 , а саме: щосуботи з 15:00 до 18:00 за місцем проживання або перебування ОСОБА_1 за наявності добровільної згоди ОСОБА_3 в присутності матері ОСОБА_2 або третіх осіб за домовленістю з матір'ю, а також щопонеділка з 16:00 до 18:00 з дотриманням режиму дня дитини та за наявності добровільної згоди ОСОБА_3 . Встановити графік спілкування ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 шляхом його особистого спілкування в осінні, весняні, зимові канікули у кількості третини часу дитини протягом канікул безперервно, за погодженням матері ОСОБА_2 та добровільної згоди ОСОБА_3 .
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 просила відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18.
Крім того ОСОБА_2 зазначала про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема вказувала, що суд першої інстанції не здійснив належну перевірку обставин, на які посилався позивач, та не дав можливість відповідачі надати свої докази по суті спору.
Апеляційний суд не обґрунтував свою позицію щодо графіка зустрічей під час літніх канікул та спілкування за допомогою мобільного телефону та через мережу інтернет. При визначенні графіка побачень батька з дитиною суд не врахував бажання дитини або можливість матері брати участь у встановленні такого графіка.
Оскаржувані рішення ухвалені на підставі неналежних та незавірених належним чином доказів. Також апеляційний суд визнав та врахував при розгляді справи недопустимі докази, а саме акти обстеження, довіреність та документи на нерухоме майно.
Суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на ту обставину, що вона чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, не виконує рішення виконавчого комітету Новокодацької районної у м. Дніпрі ради № 163 від 24 квітня 2018 року, яким встановлені дні побачень позивача з сином, що нібито підтверджується актами виходу у сім'ю дитини від 29 квітня 2018 року, 06 травня 2018 року та 13 травня 2018 року.
Однак у ці дні до неї не приходили представники служби у справах дітей, в актах виходу у сім'ю дитини не зазначено час їх складання, тому вони не можуть свідчити про те, що вона чинила перешкоди у спілкуванні батька з дитиною.
Також ОСОБА_2 зазначала, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є неправильне застосування судами норм права за умови, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
21 травня 2020 року справа № 205/3332/18 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що сторони по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина постійно проживає з матір'ю ОСОБА_2 .
Після припинення стосунків відповідач перешкоджає позивачу у спілкуванні з сином, хоча ОСОБА_1 бажає брати участь у його вихованні.
Рішенням виконавчого комітету Новокодацької районної у м. Дніпрі ради № 163 від 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 встановлено дні побачень з його малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09:00 неділі до 08:30 вівторка щотижня; зобов'язано матір ОСОБА_2 не чинити перешкоди батькові у спілкуванні з сином.
Відповідно до актів виходу у сім'ю дитини від 29 квітня 2018 року, 06 травня 2018 року та 13 травня 2018 року, ОСОБА_2 не виконує рішення виконавчого комітету Новокодацької районної у м. Дніпрі ради № 163 від 24 квітня 2018 року, не відчиняє двері, на телефонні дзвінки не відповідає.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання
з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право
на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо
від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися
з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування
не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків ц вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо
це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право
на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі 753/15487/18, від 09 грудня 2020 року у справі 642/5952/18, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм права за умови, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору враховані передусім інтереси дитини зважаючи на конкретні обставини справи.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд апеляційної інстанції правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною, який відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведеній справі зроблені за встановлення інших фактичних обставин.
Інші доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков