Постанова
Іменем України
18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 202/6121/15-ц
провадження № 61-9161 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватне акціонерне товариства «Дніпрометиз», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2020 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П.,
Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до відкритого акціонерного товариства «Дніпрометиз» (далі - ВАТ «Дніпрометиз»), назву якого змінено на приватне акціонерне товариство «Дніпрометиз» (далі - ПрАТ «Дніпрометиз»), попередня назва - публічне акціонерне товариство «Дніпрометиз» (далі - ПАТ «Дніпрометиз»), третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України
в м. Дніпропетровську Дніпропетровської області (далі - відділення виконавчої дирекції Фонду), про визнання права на встановлення середньомісячного заробітку.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 квітня 1995 року вінотримав виробничу травму, внаслідок якої втратив працездатність, йому було призначено компенсацію втраченого заробітку. Наказом
ВАТ «Дніпрометиз» від 18 жовтня 1995 року № 220 було визначено середній заробіток у розмірі 133,56 грн для обчислення розміру страхових виплат, який вважав невірним. Рішенням Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 28 травня 2004 року у справі № 2-1499/04р
з ВАТ «Дніпрометиз» було стягнуто на його користь 23 377,42 грн
і здійснено розрахунок середньомісячної заробітної плати, встановлено її розмір - 456,02 грн. Вказував, що встановлений розмір середньомісячної заробітної плати повинен бути базовим для подальшого проведення виплат.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати його право на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою працездатності та установити йому середньомісячний заробіток у розмірі 456,02 грн, визначений у рішенні Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 28 травня 2004 року, для обчислення розміру відшкодування потерпілому втраченого заробітку по травмі, отриманій 07 квітня 1995 року.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 30 вересня 2015 року провадження в указаній справі закрито.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 30 вересня 2015 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року вказані судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-3143св18).
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву
до ПАТ «Дніпрометиз», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - Управління виконавчої дирекції Фонду) про визнання права на встановлення середньомісячного заробітку, в якій просив суд: визнати його право
на забезпечення у повному обсязі у разі часткової втрати працездатності
та відновити його право на середньомісячний заробіток, зроблений експертом ОСОБА_2 , який було застосовано у рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2004 року у справі
№ 2-1499/04 та який необхідний для одержання допомоги
по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню по травмі 07 квітня 1995 року і по травмі 09 грудня 1997 року у розмірі 456,02 грн; встановити для Управління виконавчої дирекції Фонду зобов'язання здійснити перерахування сум щомісячних виплат у разі зростання
у попередньому календарному році середньої заробітної плати на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, на коефіцієнт зростання середньої заробітної плати за рік у галузях національної економіки України з 01 березня відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з липня
2001 року знаходиться на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду,
де йому систематично сплачуються страхові виплати. Право позивача
на отримання страхових виплат у зв'язку з частковою втратою працездатності визнано судовими рішеннями в інших цивільних справах
за його позовами, які є преюдиційними при вирішенні цієї справи в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, а тому позовні вимоги
у відповідній частині задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог про визнання права на середньомісячний заробіток, який було застосовано у рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2004 року у справі № 2-1499/04 у розмірі 456,02 грн, суд першої інстанції вказав, що доводи позивача у відповідній частині ґрунтуються на припущеннях, належних доказів на підтвердження необхідності застосування вказаної суми середньомісячного заробітку останній не надав. Крім того, ОСОБА_1 не спростував правильність нарахування соціальних виплат, які здійснюються Управлінням виконавчої дирекції Фонду, а доказів неправильного розрахунку базового розміру середньої заробітної плати матеріали справи не містять.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції також надав оцінку судовим рішенням, ухваленим
в інших цивільних справах за позовами ОСОБА_1 , та врахував встановлені ними преюдиційні обставини. Апеляційний суд зазначив,
що Управління виконавчої дирекції Фонду дотримується вимог
частини другої статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо перерахування щомісячних страхових виплат. При цьому органи виконавчої дирекції Фонду керувалися Методичними рекомендаціями щодо проведення перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2007 року, вказаними у додатку до листа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України від 06 березня
2007 року № 44-08-4, та здійснювали страхові виплати з урахуванням коефіцієнтів підвищення страхових виплат коригувань середньої заробітної плати для щорічних перерахунків із 01 березня 2002 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з урахуванням її уточнень, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 23 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків,
а саме: запропоновано уточнити касаційну скаргу, зазначивши конкретні норми права щодо яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, обґрунтувати (мотивувати) дану підставу касаційного оскарження та подати до суду касаційної інстанції уточнену редакцію касаційної скарги, а також копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 202/6121/15-ц із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справа передана судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили положення частини п'ятої статті 411, частини першої статті 417 ЦПК України, оскільки під час нового розгляду справи не врахували вказівки постанови Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у цій справі (провадження
№ 61-3143св18). Вказує, що рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 28 травня 2004 року у справі № 2-1499/04р набрало законної сили і є остаточним, а розрахунок всіх виплат, здійснених на його користь за вказаним судовим рішенням, проводився із експертного базового розміру середньої заробітної плати у розмірі 456,02 грн, який
не було спростовано, що є преюдиційною обставиною у цій справі.
Крім того, посилається на пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України
та вважає, що суди невмотивовано відмовили у задоволенні його клопотання про допит як свідка експерта ОСОБА_2 і не дали належну оцінку діям ПАТ «Дніпрометиз» по зобов'язанню надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті, поставлене в порядку письмового опитування учасників справи як свідків (стаття 93
ЦПК України).
Вважає, що апеляційним судом неправомірно прийнято відзив
на апеляційну скаргу, який підписаний представником Управління виконавчої дирекції Фонду - Анастасіаді С. Г., оскільки в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують повноваження на представництво відповідача.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13
ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ВАТ «Дніпрометиз». 07 квітня 1995 року позивач при виконанні трудових обов'язків на підприємстві отримав травму, пов'язану з виробництвом,
що встановлено актом за формою Н-1 від 11 квітня 1995 року.
Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК)
від 07 серпня 1995 року позивачу було встановлено 25 % стійкої втрати професійної працездатності до 01 вересня 1996 року.
Актом приймання-передачі від 19 липня 2001 року № 11358 відділення виконавчої дирекції Фонду прийняло від ВАТ «Дніпрометиз» особову справу ОСОБА_1 та з того часу проводить страхові виплати позивачу.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом
(частина четверта статті 82 ЦПК України).
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду,
що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи,
які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто
ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені в резолютивній частині рішення.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
При новому розгляді справи судами попередніх інстанцій надано оцінку судовим рішенням у цивільних справах за позовами ОСОБА_1
та враховано наступне.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2004 року у справі № 2-1499/04р, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2004 року, позов ОСОБА_1 до ВАТ «Дніпрометиз», Дніпропетровського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України про відшкодування збитків задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «Дніпрометиз» на користь позивача заборгованість по одноразовій допомозі у розмірі 9 244,50 грн, заборгованість по щомісячним платежам
з 01 квітня 1995 року по 01 червня 2001 року у розмірі 9 917,67 грн,
з 11 січня 1998 року по 01 червня 2004 року у розмірі 4 215,25 грн, а всього - 23 377,42 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 12 вересня 2008 року у справі № 2-163/08 за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Дніпрометиз», третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду загальнодержавного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України в місті Дніпропетровську,
про встановлення розміру втраченого заробітку та зобов'язання відповідача передати до Відділеннявиконавчої дирекції Фонду довідку про розмір втраченого заробітку для розрахунку страхових виплат, позов
ОСОБА_1 задоволено та встановлено розмір втраченого базового заробітку з 07 серпня 1995 року по отриманій 07 квітня 1995 року травмі
у розмірі 456,02 грн. Встановлено розмір втраченого заробітку з 01 квітня 2001 року у розмірі 242,15 грн із розрахунку середньомісячної заробітної плати у розмірі 1 614,30 грн для розрахунку страхових виплат
по соціальному страхуванню відповідно до Закону України
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійному захворюванні, що спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV, у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення. Зобов'язано відповідача
ВАТ «Дніпрометиз» передати до відділення виконавчої дирекції Фонду довідку про розмір втраченого заробітку з 01 червня 2001 року у розмірі 242,15 грн із розрахунку середньомісячної заробітної плати для розрахунку страхових виплат у розмірі 1 614,30 грн.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2009 року вказане рішення районного суду скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 30 квітня 2009 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в указаній справі.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 22 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2009 року (справа
№ 22ц-5504/2009), відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1
до відділеннявиконавчої дирекції Фонду про відшкодування шкоди, завданої трудовим каліцтвом.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 20 березня 2012 року у справі № 2/0417/2361/2012 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпрометиз» про скасування наказу
та встановлення середнього заробітку відмовлено.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2015 року у справі № 202/971/14-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду
про встановлення факту каліцтва та стягнення середньомісячного заробітку відмовлено.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , обґрунтовано виходив із преюдиційності обставин,
які встановлені вказаними судовими рішеннями, та якими фактично визнано право позивача на отримання страхових виплат у зв'язку
з частковою втратою працездатності. При цьому матеріалами справи підтверджується, що позивач знаходиться на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду з 16 липня 2001 року, де йому систематично сплачуються страхові виплати.
Судами також встановлено, що Управління виконавчої дирекції Фонду дотримується вимог частини другої статті 37Закону України
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати проводиться перерахування щомісячних страхових виплат. Таке перерахування провадиться з 01 березня наступного року. Позивач
не спростував правильність нарахування соціальних виплат,
які здійснюються Управлінням виконавчої дирекції Фонду, належні
та допустимі докази щодо помилковості базового розміру середньої заробітної плати, які застосовуються відповідачем, у матеріалах справи відсутні.
Крім того, органи виконавчої дирекції Фонду керувалися Методичними рекомендаціями щодо проведення перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2007 року, вказаними у додатку до листа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України від 06 березня
2007 року № 44-08-4, а страхові виплати здійснювалися з урахуванням коефіцієнтів підвищення страхових виплат коригувань середньої заробітної плати для щорічних перерахунків із 01 березня 2002 року.
Отже, доводи позивача про невірне нарахування йому соціальних виплат
є безпідставними. При цьому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що необхідність призначення страхових виплат за іншим порядком розрахунку позивачем не обґрунтована.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій в силу положень частини п'ятої статті 411 ЦПК України врахували висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано у цій справі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року,
а вказану справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-3143св18). Цим самим судами виконано вимогу
частини п'ятої статті 411 ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення,
є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Посилання касаційної скарги про необґрунтованість відмови у задоволенні клопотання позивача про допит як свідка експерта ОСОБА_2
є безпідставними, оскільки доводи позивача щодо необхідності задоволення вказаного клопотання були належним чином оцінені судом першої інстанції, підстав необхідності задоволення такого клопотання позивачем не наведено, а судом таких не встановлено (а. с. 104, т. 2).
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не дали належну оцінку діям ПрАТ «Дніпрометиз» по зобов'язанню сторони у справі надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті, поставлене
в порядку письмового опитування учасників справи як свідків (стаття 93
ЦПК України), так як вказане не призвело до неправильного вирішення справи, а судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення
та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня
2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць