Постанова
Іменем України
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 682/1233/18
провадження № 61-6725св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Улашанівська сільська рада Славутського району Хмельницької області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року в складі судді Шевчука В. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,
Зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Іванівська сільська рада Славутського району Хмельницької області, в якому просив визнати заповіт від 15 серпня 2017 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат - ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилася спадщина на житловий будинок і земельну ділянку. На час смерті ОСОБА_3 проживав у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів у селі Старий Кривин Славутського району Хмельницької області, хворів і не міг пересуватися самостійно. 15 серпня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Іванівської сільської ради Славутського району Хмельницької області Одухою Н. В., яким належну йому земельну ділянку площею 1,0486 га, розташовану на території Ногачівської сільської ради Славутського району Хмельницької області, заповів ОСОБА_2 . Цей заповіт складений посадовою особою органу місцевого самоврядування не за місцем проживання або перебування заповідача та не підписаний ОСОБА_3 . Тому, на думку позивача, на час складання заповіту волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2019 року залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Улашанівську сільську раду Славутського району Хмельницької області як правонаступника Іванівської сільської ради Славутського району Хмельницької області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний заповіт за своїми формою та порядком посвідчення відповідає вимогам закону, а факт непідписання ОСОБА_3 заповіту та відсутності вільного волевиявлення заповідача на його складання не доведено.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня2020 року у справі № 311/2414/16-ц; від 26 вересня 2019 року у справі № 556/1419/16-ц; від 19 червня 2019 року у справі № 136/576/16-ц; від 05 грудня 2018 року у справі № 460/58/15-ц; від 14 серпня 2019 року у справі №388/983/16-ц; від 23 жовтня 2019 року у справі № 299/2546/15-ц; від 27 листопада 2019 року у справі № 553/330/17; від 30 вересня 2019 року у справі № 372/1022/16-ц; від 07 листопада 2019 року у справі № 125/606/15-ц; від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14; від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17; від 30 травня 2019 року у справі №527/2381/17 та в ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі № 6-15249св09.
Висновки суду апеляційної інстанції є неправильними та не відповідають нормам статті 1251, 1257 ЦК України, статті першої, пункту третього статті 49 Закону України «Про нотаріат» та висновкам Верховного Суду щодо застосування цих норм.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження є посилання в касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року виправлено описку в ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року та в ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року закрито касаційне провадження в частині підстав касаційного оскарження щодо неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 372/1022/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 299/2546/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17, від 30 травня 2019 року у справі № 527/2381/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 553/330/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 125/606/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №199/10949/14, а також в ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі № 6-15249св09.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення її без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок і земельну ділянку.
На час смерті ОСОБА_3 проживав у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів у селі Старий Кривин Славутського району Хмельницької області. ОСОБА_3 хворів і не міг пересуватися самостійно.
15 серпня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Іванівської сільської ради Славутського району Хмельницької області Одухою Н. В., яким належну йому земельну ділянку площею 1,0486 га, розташовану на території Ногачівської сільської ради Славутського району Хмельницької області, заповів ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_4 пояснила, що нею була встановлена особа ОСОБА_3 за паспортом громадянина України та перевірена його дієздатність, а при складанні заповіту волевиявлення ОСОБА_3 було вільним і відповідало його волі.
Зі змісту заповіту ОСОБА_3 слідує, що його текст виконаний на окремому аркуші за допомогою комп'ютерного набору. У ньому зазначено час і місце його складання, дата та місце народження заповідача. У заповіті чітко та зрозуміло викладено заповідальне розпорядження ОСОБА_3 . Після складання заповіту його було прочитано вголос та підписано особисто ОСОБА_3 .
Згідно з висновком експерта від 31 липня 2019 року №1.1-0084:19 підпис від імені ОСОБА_3 у заповіті, посвідченому секретарем Іванівської сільської ради Славутського району 15 серпня 2017 року, та підпис від імені ОСОБА_3 у відомості на виплату грошей № 646 за листопад 2016 виконані ймовірно однією особою. Дати відповідь на запитання в частині «Чи виконано рукописний текст від імені ОСОБА_3 у заповіті, посвідченому секретарем Іванівської сільської ради Славутського району 15 серпня 2017 року, та підписи у відомостях на виплату пенсій за січень-грудень 2015 року, лютий-грудень 2016 року одною особою?» не представляється можливим у зв'язку з невстановленням комплексу ознак, достатніх для позитивного чи негативного висновку про виконавця через обмежену кількість співставного графічного матеріалу.
Питання «Чи виконано рукописний текст в заповіті, посвідченому секретарем Іванівської сільської ради Славутського району 15 серпня 2017 року самим ОСОБА_3 чи іншою особою?» не вирішувалось у зв'язку з ненаданням порівняльного матеріалу, а саме зразків почерку ОСОБА_3 .
Підпис від імені ОСОБА_3 у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Іванівської сільської ради Славутського району та підпис від імені ОСОБА_3 у відомості про виплату грошей № 646 за листопад 2016 року виконані ймовірно однією особою. Дати відповідь на питання в частині «Чи виконано рукописний текст від імені ОСОБА_3 у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Іванівської сільської ради Славутського району та підписи у відомостях на виплату пенсій за січень-грудень 2015 року, лютий-грудень 2016 року одною особою?» не представляється можливим у зв'язку з невстановленням комплексу ознак, достатнього для позитивного чи негативного висновку про виконавця через обмежену кількість співставного графічного матеріалу.
Позивач вважав, що спірний заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог закону щодо форми заповіту та його посвідчення.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до положень частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (частина перша статті 1251 ЦК України).
Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.
Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (пункти 2.1., 2.3. розділу II Порядку).
У пункті 1.4. розділу III цього Порядку зазначено, що посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
Суди, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі доказів, поданих сторонами, дійшли висновку про те, що оспорюваний заповіт за формою, порядком посвідчення та відображенням дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 рокуу справі № 311/2414/16-ц викладено висновок, що «[…] за змістом пункту 2.8 Порядку відповідно до статті 9 Закону України «Про нотаріат» посадова особа органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, не має права вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їхніх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників даного органу місцевого самоврядування. Посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені даного органу місцевого самоврядування. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються нотаріусом чи у будь-якому іншому органі місцевого самоврядування. З урахуванням встановлених конкретних обставин про те, що, як зазначала у своїх поясненнях як свідок секретар Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області ОСОБА_5., вона відмовилась посвідчувати вказаний заповіт, оскільки він стосувався близьких родичів працівника вказаної сільської ради, а тому наявний конфлікт інтересів. Враховуючи зазначені обставини справи про те, що секретар сільської ради за місцем знаходження майна та заповідача не могла засвідчити заповіт у зв'язку з наявністю конфлікту інтересів і їй було відмовлено нотаріусом посвідчувати заповіт за місцем проживання та секретарем сільської ради за місцем знаходження майна, з урахуванням зазначених конкретних обставин та положень статті 9 Закону України «Про нотаріат», пункту 2.8 Порядку, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що секретар Скельківської сільської ради Василівського району Запорізької області мала право посвідчувати заповіт ОСОБА_4 за місцем її проживання, яка за станом здоров'я не мала можливості прибути до нотаріальної контори чи відповідної сільської ради. При цьому колегія суддів Верховного Суду вважає, що таке посвідчення заповіту може мати місце лише у виключних випадках, за наявності підтвердженої відмови вчинення нотаріальних дій у зв'язку з конфліктом інтересів та такого стану здоров'я особи, який позбавляє її фізичної можливості прибути до нотаріальної контори чи приміщення відповідної сільської ради[…]».
Встановивши, що оспорюваний заповіт, складений на ім'я ОСОБА_2 , якийна той час обіймав посаду голови Ногачівської сільської ради, на території якої був зареєстрований і проживав заповідач ОСОБА_3 , через конфлікт інтересів не міг бути посвідчений у цьому органі місцевого самоврядування, суди дійшли обґрунтованого висновку, що посвідчення цього заповіту секретарем Іванівської сільської ради Славутського району Хмельницької області відповідає вимогам наведених норм права. Такі висновки судів не суперечать висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 311/2414/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 556/1419/16-ц зазначено, що «[…] заповідач за місцем реєстрації був жителем АДРЕСА_2), тимчасово (до жовтня 2012 року) проживав у ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, та не входив до територіальної громади с. Райполе Межівського району Дніпропетровської області, у зв'язку з чим секретар виконавчого комітету Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області є неуповноваженою на посвідчення складеного ОСОБА_6 заповіту особою, що підтверджує правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо нікчемності заповіту та спростовує доводи касаційної скарги про те, що законодавець не встановлює вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем реєстрації або проживання заповідача. У населених пунктах Володимирець Рівненської області та Межова Дніпропетровської області утворено нотаріальні округи та діють як державні, так і приватні нотаріуси, що свідчить про відсутність у заповідача перешкод звернутися за вчиненням нотаріальної дії щодо посвідчення заповіту за місцем реєстрації, постійного або тимчасового проживання, і відсутність підстав для посвідчення цього заповіту секретарем виконавчого комітету Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, до членів територіальної громади якої заповідач не входив. Крім того, судами установлено, що у заповіті ОСОБА_6 не зазначено дату, місце його складання, а в посвідчувальному написі не вказано час його посвідчення, що свідчить про невідповідність його формі, визначеній статтею 1247 ЦК України».
У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 136/576/16-ц викладено висновок, що «[…] орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти (крім секретних) осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування. Разом з тим, заповідач ОСОБА_4 був жителем АДРЕСА_1 та не входив до територіальної громади с. Попівки Липовецького району Вінницької області, у зв'язку з чим секретар виконавчого комітету Попівської сільської ради Липовецького району Вінницької області є неуповноваженою на посвідчення складеного ОСОБА_4 заповіту особою, що підтверджує правильність висновків апеляційного суду щодо недійсності заповіту та спростовує доводи касаційної скарги про те, що законодавець не встановлює вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем реєстрації заповідача».
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 388/983/16-ц вказано, що«[…] обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, оскільки секретар сільської ради ОСОБА_5 діяла в межах наданих їй повноважень, особи свідків було встановлено за їх паспортами, справжність їх підписів та дієздатність перевірено секретарем сільської ради. Крім того, заповіт складений 23 січня 2015 року з дотриманням форми та відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки, крім іншого, ОСОБА_4 не мав фізичних вад, які б перешкоджали йому самому прочитати текст заповіту. Заповіт було прочитано йому вголос та в присутності свідків, на його прохання у зв'язку з тим, що він виявив саме таке бажання, не побажав читати текст заповіту особисто».
У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 460/58/15-ц вказано, що «[…]відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Стаття 1251 ЦК України передбачає, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Такого ж змісту положення міститься у статті 37 Закону України «Про нотаріат». Відповідно до пункту 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої Наказом Міністра юстиції України 25 серпня 1994 року за №22/5 (чинної на день посвідчення заповіту), посадова особа виконавчого комітету відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо дія підлягає вчиненню нотаріусом або посадовою особою іншого виконавчого комітету. Як вбачається з листів Головного управління юстиції у Львівській області від 09 листопада 2011 року та 15 грудня 2014 року, станом на 02 лютого 2010 року, ОСОБА_6 здійснював нотаріальну діяльність по Яворівському районному нотаріальному округу Львівської області і його робоче місце знаходилося за адресою: АДРЕСА_2. Враховуючи вищенаведене, станом на 02 лютого 2010 року посадова особа Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області не мала права вчиняти нотаріальної дії та зобов'язана була відмовити ОСОБА_8 у посвідченні заповіту. Частиною першою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Нікчемність заповіту, встановлена в рішенні суду, має наслідком позбавлення права спадкування за заповітом осіб, визначених розпорядженням заповідача в якості спадкоємців за заповітом, незалежно від того, чи пред'являлися позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності заповіту. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності правових підстав для визнання спірного заповіту нікчемним, встановивши при цьому, що ОСОБА_6 здійснював нотаріальну діяльність по Яворівському районному нотаріальному округу на час посвідчення цього заповіту посадовою особою Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області».
Оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у цих постановах Верховного Суду, оскільки у цих справах не існувало перешкоди (у вигляді конфлікту інтересів у секретаря місцевої ради чи нотаріуса) для посвідчення заповіту органом місцевого самоврядування чи нотаріусом за місцем проживання заповідача.
Встановивши, що оспорюваний заповіт посвідчений уповноваженою посадовою особою, а позивач не довів, що цей заповіт підписаний не заповідачем і зафіксована в ньому волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суди обґрунтовано відмовили в позові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх, з урахуванням меж касаційного перегляду, належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук