Ухвала
Іменем України
18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 357/9855/19
провадження № 61-108ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Недотопи Миколи Миколайовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення,
ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні належним їй будинком по АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача із вказаного будинку.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2020 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2020 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Скасовано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2020 року. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження на 21 вересня 2020 року об 11 год. 00 хв.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року, що внесена в протокол судового засідання, відповідачу повернуто відзив на позовну заяву.
Не погодившись з указаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Недотопа М. М. подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Недотопи М. М. повернуто особі, яка її подала.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що чинне цивільно-процесуальне законодавство не передбачає можливості оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали про повернення відповідачу відзиву на позовну заяву, тому апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Недотопи М. М. підлягає поверненню особі, яка її подала.
30 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Недотопа М. М. подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відзив на позовну заяву ОСОБА_2 було подано особою, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 , так як в позовній заяві відповідачем було зазначено ОСОБА_4 , тобто саме останньому суд встановив строк для подання відзиву. Оскільки ОСОБА_1 не брав участі у справі, то він не пропустив строк для подання відзиву.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Недотопи М. М. в частині оскарження ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з тим, що вказане судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Касаційне провадження в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року не підлягає відкриттю з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 5 частини першої статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Тобто в частині першій статті 353 ЦПК України передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Системне тлумачення статті 353 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Як встановлено в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції, предметом апеляційного оскарження була ухвала місцевого суду про повернення відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 .
Положеннями пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України щодо окремого від рішення суду апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові), не встановлено права на апеляційне оскарження судового рішення місцевого суду, внесеного в протокол судового засідання, про повернення відзиву на позовну заяву, а системний аналіз вказаної процесуальної норми дозволяє дійти висновку, що на її підставі в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові) виключно за умови, якщо така ухвала має «завершальне» значення щодо можливості судового розгляду та перешкоджає провадженню у справі.
Разом з тим ухвала місцевого суду, внесена в протокол судового засідання, про повернення відзиву на позовну заяву, направлена на вирішення окремого процесуального питання і не перешкоджає провадженню у справі.
Наведене тлумачення частини першої статті 353 ЦПК України узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 2-5151/09 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 вересня 2020 року у справі № 910/404/20.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року вказано, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Європейський суд з прав людини зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 зроблено висновок про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їх процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Встановивши, що оскаржувана ухвала місцевого суду, внесена в протокол судового засідання, якою відповідачу було повернуто відзив на позовну заяву, не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції по суті спору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про повернення апеляційної скарги на вказане судове рішення особі, яка її подала.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду, які узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, і не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Недотопи Миколи Миколайовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко