22 січня 2021 року
м. Київ
справа № 420/4262/19
адміністративне провадження № К/9901/7363/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/4262/19
за позовом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Нотаріальна Палата України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство «Національні інформаційні системи»,
про визнання протиправними і скасування наказів,
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Андрухіва В.В.)
і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Кравченка К.В., судді Вербицької Н.В., Джабурія О.В.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 3 січня 2019 року №14/7 «Про проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині включення до переліку приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 21 травня 2019 року №1820/7 «Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що наказом Міністерства юстиції України від 3 січня 2019 року №14/7 «Про проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» був затверджений перелік державних реєстраторів і суб'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також перелік державних реєстраторів та суб'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 була включена до обох вказаних переліків державних реєстраторів. За результатами моніторингу реєстраційних дій приватного нотаріуса-державного реєстратора ОСОБА_1 7 травня 2019 року посадовою особою Міністерства юстиції був складений акт.
21 травня 2019 року Міністерство юстиції України видало наказ №1820/7 «Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ». Відповідно до вказаного наказу проведено камеральну перевірку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 .
За результатами проведеної камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 4 червня 2019 року комісією була складена довідка. У цій довідці комісією Міністерства юстиції України було запропоновано тимчасово заблокувати доступ державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на З (три) місяці.
14 червня 2019 року Міністерство юстиції України видало наказ №1813/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», яким було наказано: тимчасово заблокувати доступ позивачки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці; виконання пункту 1 наказу покласти на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".
Як вказала позивачка, оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 3 січня 2019 року №14/7 «Про проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не містить посилання на конкретну підставу (критерій, за яким буде проводитись моніторинг) здійснення контролю реєстраційних дій державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 шляхом проведення моніторингу. Натомість, в оскаржуваному наказі міститься лише посилання на Порядок (без деталізації пункту, абзацу) і на статтю 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
На думку позивачки, реєстраційні дії державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 не підпадають під жоден із критеріїв, які передбачені пунктом 4 Порядку. Відтак, підстави для проведення контролю шляхом моніторингу щодо неї були відсутні, а тому оскаржуваний наказ №14/7 від 3 січня 2019 року є протиправним.
Позивачка вказала, що єдиною можливою підставою проведення камеральної перевірки державного реєстратора є виявлення порушень під час проведення моніторингу і відображення їх в акті за результатами моніторингу.
Разом з тим, акт, складений за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України не надіслало позивачці.
У зв'язку з протиправністю наказу №14/7 від 3 січня 2019 року, на думку позивачки, протиправним є наказ №1820/7 від 21 травня 2019 року, який є похідним від першого наказу.
Отже, на думку позивачки, у відповідача були відсутні правові підстави для проведення моніторингу її реєстраційних дій, а також висновки відповідача стосовно допущених нею порушень при вчиненні реєстраційних дій є помилковими, що виключає підстави для блокування їй доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
А тому оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" був прийнятий за відсутності передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстав, є протиправним і його належить скасувати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, адміністративний позов приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що моніторинг реєстраційних дій проводиться за шістьма критеріями, визначеними в абзаці першому пункту 4 Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №990.
Шостим критерієм є: державні реєстратори та/або суб'єкти державної реєстрації, визначені Мін'юстом.
Абзац другий пункту 4 Порядку №990 визначає, що періодичність моніторингу реєстраційних дій за окремими зазначеними критеріями, перелік державних реєстраторів та/або об'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг за критерієм, визначеним у підпункті 6 цього пункту, а також строк, протягом якого проводиться такий моніторинг, визначаються (затверджуються) Мін'юстом.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, включивши позивачку до переліку державних реєстраторів, щодо яких проводиться моніторинг, та затвердивши цей перелік наказом №14/7 від 3 січня 2019 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені пунктом 4 Порядку №990.
Крім того, оскільки актом від 7 травня 2019 року за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було встановлено певні порушення, що підлягали перевірці, відповідач обґрунтовано видав наказ від 21 травня 2019 року №1820/7 «Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ».
Отже враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані накази від 3 січня 2019 року №14/7 та від 21 травня 2019 року №1820/7 відповідають критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України щодо рішень суб'єктів владних повноважень. Тому у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними і скасування зазначених наказів відмовлено.
Задовольняючи позовну вимогу про визнання протиправним і скасування наказу від 14 червня 2019 року №1813/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
Проведення камеральної перевірки спрямовано, передусім, на всебічне дослідження порушень порядку державної реєстрації, які виявлені під час проведення моніторингу, з наданням з цією метою Комісії розширених повноважень.
Однак, відповідно до змісту довідки за результатами проведення камеральної перевірки від 4 червня 2019 року, у ній лише продубльовано висновки акту за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 7 травня 2019 року, яким зафіксовано порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 вимог статей 3, 10, 18, 24, 33 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 10-1 Порядку №1127, оскільки за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, реєстраційні дії проведено за наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень.
Водночас під час проведення перевірки будь-яких заходів, які б були спрямовані на перевірку виявлених порушень не проводилося. Також, при проведенні камеральної перевірки, не забезпечено участі позивачки у процесі прийняття рішення шляхом можливості надати пояснення.
Крім того, в оскаржуваному наказі від 14 червня 2019 року №1813/5 відсутні будь-які мотиви, за яких державному реєстратору тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме на три місяці, і за які порушення застосовано саме цей вид стягнення, що суперечить загальним принципам обґрунтованості, законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності.
Адже визначаючи вид стягнення і встановлюючи строк обмеження у доступі до Державного реєстру відповідачу в оскаржуваному наказі від 14 червня 2019 року №1813/5 слід було зазначити: підстави прийняття такого рішення; належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу; обґрунтування строків його застосування.
Також, судом першої інстанції встановлено, що в діях позивачки відсутнє порушення, яке вказане у довідці від 4 червня 2019 року і за яке позивачку притягнуто до відповідальності.
Разом з тим, за те саме порушення, яке було виявлено відповідачем під час камеральної перевірки, позивач вже понесла покарання у вигляді зупинення нотаріальної діяльності з 30 жовтня 2018 року до 12 листопада 2018 року включно.
Отже, оскаржуваним наказом від 14 червня 2019 року №1813/5 позивачка була вдруге притягнута до відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність наказу відповідача від 14 червня 2019 року №1813/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу відповідача від 14 червня 2019 року №1813/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» і ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.
Зокрема, скаржник зазначає, що суди першої й апеляційної інстанцій при вирішенні справи неправильно застосували норми матеріального права, не дали вірну правову оцінку обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення вказаного питання. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішення посилались на статтю 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Водночас судами попередніх інстанцій лише констатовано факт понесення позивачкою подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, однак жодним чином не кваліфіковано вид відповідальності, не встановлено мету відповідальності та нівельовано роль суб'єкта, який притягає до відповідальності.
Нотаріальна Палата України подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 3 січня 2019 року Міністерство юстиції України прийняло наказ №14/7 «Про проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Відповідно до цього наказу затверджено перелік державних реєстраторів і суб'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; затверджено перелік державних реєстраторів і суб'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; проведено моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з дати набрання чинності цим наказом у термін до 8 травня 2019 року. В доданих до наказу Переліках наявне прізвище позивачки.
За результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу контролю у сферах державної реєстрації Управління акредитації, контролю та моніторингу суб'єктів державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату складено Акт від 7 травня 2019 року. Відповідно вказаного акту встановлено порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 вимог статей 3, 10, 18, 24, 33 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 101 Порядку №1127, оскільки за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, реєстраційні дії проведено за наявності суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень.
21 травня 2019 року відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №990, і на підставі вказаного акта від 7 травня 2019 року, заступник Міністра юстиції України з питань державної реєстрації прийняв наказ №1820/7 «Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 », яким наказано, зокрема, провести камеральну перевірку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 з дати реєстрації цього наказу.
За результатами проведення камеральної перевірки Комісією складено довідку від 4 червня 2019 року, в якій вказано, що позивачка порушила вимоги статей 3, 10, 18, 24, 33 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 101 Порядку №1127, оскільки за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав реєстраційні дії проведено за наявності суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. У цій довідці Комісією запропоновано тимчасово заблокувати доступ позивачці до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.
14 червня 2019 року відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку №990 заступник Міністра юстиції України з питань державної реєстрації прийняв наказ №1813/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», яким наказано: тимчасово заблокувати доступ державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці; виконання пункту 1 наказу покласти на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Підставою для прийняття оскаржуваного наказу відповідача від 14 червня 2019 року №1813/5 стала довідка від 4 червня 2019 року за результатами проведення камеральної перевірки діяльності позивачки.
Відповідно до вказаної довідки 5 вересня 2018 року у Державному реєстрі прав зареєстровано заяву про державну реєстрацію права власності №29958940 (далі - «заява №29958940»), подану ОСОБА_2 . Разом із заявою №29958940 для державної реєстрації прав заявником подано такі документи (електронні копії розміщені у Державному реєстрі прав): договір купівлі-продажу, посвідчений 5 вересня 2018 року позивачкою за реєстровим №3222; сформовано відомості Державного земельного кадастру за №4127673.
5 вересня 2018 року позивачка за результатом розгляду заяви №29958940 прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №42850838 у Державному реєстрі прав відкрито розділ №1636678051237 і зареєстровано право власності №27775430 за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5123781300:03:001:0029, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із вказаним договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продає земельну ділянку за кадастровим номером 5123781300:03:001:0029, яка належить їй на підставі держаного акта на право власності від 6 жовтня 2003 року серії ОД №026761, натомість згідно з відомостями Державного земельного кадастру ця земельна ділянка належить ОСОБА_4 , право власності якого зареєстровано на цю земельну ділянку на підставі держаного акта на право власності від 6 жовтня 2003 року серії ОД №026761.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_3 надала позивачці примірник договору дарування земельної ділянки від 7 липня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Панченко О.О. і зареєстровано в реєстрі за №1043, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар, серед іншого, земельну ділянку площею 0,2260 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто, саме ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору була власником земельної ділянки, яку вона 5 вересня 2018 року продала ОСОБА_5 .
Факт наявності технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру підтверджується листом Міськрайонного управління в Овідіопольському районі та місті Чорноморську Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 3 жовтня 2018 року за вих. №5358/123-18, з якого вбачається, що згідно наявних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку станом на 21 грудня 2012 року право власності на земельну ділянку площею 0,2260 га за кадастровим номером 5123781300:03:001:0029, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності від 6 жовтня 2003 року серії ОД №026761, реєстраційний номер №567-04.
Крім того, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що на підставі наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 вересня 2018 року №390/03-06, з 26 вересня 2018 року до 28 вересня 2018 року була проведена комплексна перевірка організації нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій і виконання правил нотаріального діловодства приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 .
Результати якої були оформлені довідкою від 5 жовтня 2018 року. Відповідно до вказаної довідки комісією Головного територіального управління юстиції в Одеській області у діяльності позивачки були виявлені декілька порушень серед яких, наявність технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру щодо цієї ж земельної ділянки, яку ОСОБА_3 передала ОСОБА_5 .
За вказану помилку наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області №484/03-05 від 9 жовтня 2018 року нотаріальну діяльність позивачки було тимчасово зупинено з 30 жовтня 2018 року до закінчення строку проходження нею підвищення кваліфікації, але не більше 2 тижнів.
На виконання вказаного наказу позивачка пройшла семінар з підвищення кваліфікації й успішно склала залік в Інституті права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом від 9 листопада 2018 року №434.
Згідно наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 12 листопада 2018 року №577/03-05 нотаріальну діяльність позивачки було поновлено з 13 листопада 2018 року.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.
За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав.
Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.
Рішення, передбачені пунктами 3-5 частини другої цієї статті, виконуються Міністерством юстиції України протягом п'яти робочих днів з дня їх прийняття.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб'єкта державної реєстрації прав.
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення Міністерством юстиції України відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - «державна реєстрація») визначає Порядок здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №990 (далі - «Порядок №990»).
Відповідно до пункту 1 Порядку №990, моніторинг реєстраційних дій - комплекс організаційних та технічних (з використанням програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - «реєстри») заходів, які забезпечують систематичну, вибіркову перевірку дотримання державними реєстраторами прав на нерухоме майно, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - «державні реєстратори»), уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації законодавства під час проведення реєстраційних дій за критеріями, визначеними цим Порядком.
Згідно пунктів 4-7 Порядку №990, моніторинг реєстраційних дій проводиться на підставі відомостей реєстрів за допомогою програмних засобів їх ведення за такими критеріями: 1) порушення строків, визначених Законами; 2) проведення реєстраційних дій в неробочий час; 3) відсутність у реєстрах електронних копій документів, поданих для державної реєстрації, виготовлених шляхом їх сканування; 4) проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень; 5) скасування (видалення) записів з реєстрів; 6) державні реєстратори та/або суб'єкти державної реєстрації, визначені Мін'юстом.
Періодичність моніторингу реєстраційних дій за окремими зазначеними критеріями, перелік державних реєстраторів та/або суб'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг за критерієм, визначеним у підпункті 6 цього пункту, а також строк, протягом якого проводиться такий моніторинг, визначаються (затверджуються) Мін'юстом з розміщенням відповідної інформації на офіційному веб-сайті (пункт 4 Порядку №990).
За результатами моніторингу реєстраційних дій складається відповідний акт в письмовій формі, який засвідчується підписом посадової особи Мін'юсту, що проводила такий моніторинг.
У разі виявлення на підставі акта моніторингу реєстраційних дій порушень порядку державної реєстрації проводиться камеральна перевірка державних реєстраторів та/або суб'єктів державної реєстрації.
У разі виявлення за результатами моніторингу реєстраційних дій фактів неподання юридичною особою державному реєстратору визначеної Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи посадова особа Мін'юсту в обов'язковому порядку зазначає про такі факти в акті моніторингу реєстраційних дій та складає відповідно до законодавства протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною шостою статті 166-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункт 5 Порядку №990).
Камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін'юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін'юсту.
Камеральна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів.
Наказ Мін'юсту про проведення камеральної перевірки в обов'язковому порядку розміщується на офіційному веб-сайті (пункт 6 Порядку №990).
Копія наказу Мін'юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації (пункт 7 Порядку №990).
Відповідно до пунктів 9, 10 Порядку №990, результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії.
У довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються: дата проведення камеральної перевірки (число, місяць, рік); прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку; підстава проведення камеральної перевірки; опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні акти законодавства) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів; пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки.
За результатами проведеної камеральної перевірки Мін'юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу.
Згідно пункту 101 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - «Порядок №1127»), під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку, у тому числі з метою перевірки її кадастрового номера щодо його наявності та автентичності, а також з метою встановлення наявності відомостей про власників, користувачів такої земельної ділянки, перенесених з державного реєстру земель, що містяться в Державному земельному кадастрі, та відповідності таким відомостям про власників, користувачів відомостей, зазначених заявником у заяві.
Під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об'єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - «Єдиний реєстр документів») про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.
Відомості, отримані відповідно до абзаців першого та другого цього пункту, обов'язково зберігаються в електронній формі в Державному реєстрі прав та додаються до відповідної заяви для подальшого використання державним реєстратором.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Зі змісту ухвали Верховного Суду від 23 квітня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 61 Конституції України у подібних правовідносинах.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій лише констатовано факт понесення позивачкою подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, однак жодним чином не кваліфіковано вид відповідальності, не встановлено мету відповідальності та нівельовано роль суб'єкта, який притягає до відповідальності.
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням в межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваним наказом відповідача від 14 червня 2019 року №1813/5 позивачці, яка є приватним нотаріусом, тимчасово (строком на три місяці) обмежили доступ до Державного реєстру прав з огляду на виявлені під час камеральної перевірки порушення при вчиненні реєстраційних дій.
Вказаний наказ прийнято відповідачем внаслідок встановлення розбіжностей між посвідченим позивачкою договором купівлі-продажу земельної ділянки і відомостями у Державному земельному кадастрі щодо власника земельної ділянки.
А саме згідно із вказаним договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продає земельну ділянку за кадастровим номером 5123781300:03:001:0029, яка належить їй на підставі держаного акта на право власності від 6 жовтня 2003 року серії ОД №026761, натомість згідно з відомостями Державного земельного кадастру ця земельна ділянка належить ОСОБА_4 , право власності якого зареєстровано на цю земельну ділянку на підставі держаного акта на право власності від 6 жовтня 2003 року серії ОД №026761.
Одночасно, судами попередніх інстанцій встановлено факт наявності технічної помилки у Державному земельному кадастрі на підставі листа Міськрайонного управління в Овідіопольському районі та місті Чорноморську Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 3 жовтня 2018 року за вих. №5358/123-18, відповідно до якого згідно наявних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку станом на 21 грудня 2012 року право власності на земельну ділянку площею 0,2260 га за кадастровим номером 5123781300:03:001:0029, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності від 6 жовтня 2003 року серії ОД №026761, реєстраційний номер №567-04.
Разом з тим, як вже зазначалося, на підставі наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 вересня 2018 року №390/03-06, з 26 вересня 2018 року до 28 вересня 2018 року була проведена комплексна перевірка організації нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій і виконання правил нотаріального діловодства приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 .
За результатами проведеної перевірки комісією Головного територіального управління юстиції в Одеській області у діяльності позивачки були виявлені декілька порушень серед яких, наявність технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру щодо цієї ж земельної ділянки, яку ОСОБА_3 передала ОСОБА_5 .
За вказану помилку наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області №484/03-05 від 9 жовтня 2018 року нотаріальну діяльність позивачки було тимчасово зупинено з 30 жовтня 2018 року до закінчення строку проходження нею підвищення кваліфікації, але не більше 2 тижнів.
На виконання вказаного наказу позивачка пройшла семінар з підвищення кваліфікації й успішно склала залік в Інституті права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом від 9 листопада 2018 року №434.
Згідно наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 12 листопада 2018 року №577/03-05 нотаріальну діяльність позивачки було поновлено з 13 листопада 2018 року.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що за те саме порушення, яке було виявлено відповідачем під час камеральної перевірки, позивачка вже понесла покарання у вигляді зупинення нотаріальної діяльності з 30 жовтня 2018 року до 12 листопада 2018 року включно.
Отже, оскаржуваним наказом від 14 червня 2019 року №1813/5 позивачка була вдруге притягнута до відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить положенням статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідальність нотаріуса, за своєю суттю, - це форма впливу держави на допущені порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи. Нотаріус відповідає за правомірність своїх дій не тільки перед особами, що звернулись за нотаріальною допомогою, але й перед суспільством в цілому.
Юридична відповідальність включає чотири основних види: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову. Кожний із наведених видів може бути застосований до приватного нотаріуса у випадку порушення, недотримання чи невиконання ним своїх професійних обов'язків, правил і зобов'язань, передбачених законами України, іншими нормативно-правовими актами. У кожному випадку відповідальність нотаріуса обумовлена його правовим статусом.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про нотаріат» шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі.
Зміст наведеної статті відображає тільки один з видів юридичної відповідальності, а саме цивільно-правову, що настає за фактом завдання нотаріусом шкоди. У той же час не вказується на можливість притягнення нотаріуса до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
У положеннях Закону України «Про нотаріат» встановлено можливість анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, зупинення нотаріальної діяльності, а також її припинення. Підставами застосування кожної з наведених процесуальних дій може серед іншого бути вчинення нотаріусом певних порушень під час здійснення нотаріальної діяльності.
Необхідно зазначити, що сутність анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, зупинення і припинення нотаріальної діяльності, при застосуванні їх у разі виявлення відповідних порушень з боку нотаріуса, пов'язана з обмеженням права нотаріуса займатися нотаріальною діяльністю на певний строк або без визначення строку (у разі зупинення чи припинення діяльності), а також на позбавлення такого права (у разі анулювання свідоцтва). Отже, нотаріус, який вчинив певне порушення, зазнає відповідних втрат, а саме - обмежується у можливості здійснювати нотаріальну діяльність або позбавляється такої можливості взагалі. Це дозволяє зробити висновок, що зазначені положення закону є санкціями за правопорушення, а їх застосування означає несення нотаріусом юридичної відповідальності.
Такий захід відповідальності, як позбавлення певного права, передбачений у кримінальній, адміністративній і дисциплінарній відповідальності.
Враховуючи, що зазначені заходи (анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, зупинення і припинення нотаріальної діяльності) не належать до заходів кримінальної або адміністративної відповідальності, оскільки не передбачені відповідними законами, тому всі перелічені заходи належать до дисциплінарних стягнень.
Однак, враховуючи сутність дисциплінарної відповідальності, можна дійти висновку, що обов'язковою умовою для її застосування є наявність трудової підлеглості в рамках трудових відносин. Разом з тим, нотаріус не перебуває у відносинах трудової підлеглості з Міністерством юстиції України і не є працівником міністерства, не входить до його штату, а також до штату управління юстиції тощо. Приватний нотаріус здійснює незалежну професійну діяльність.
Водночас відповідно до статті 2-1 Закону України «Про нотаріат» державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів.
Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами.
З наведеного випливає, що взаємовідносини Міністерства юстиції України і нотаріуса не є трудовими відносинами, хоча певний правовий зв'язок між ними все ж існує (зокрема, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю видається Міністерством юстиції України). І хоча нотаріус не перебуває у трудових відносинах безпосередньо з Міністерством юстиції України, останнє є органом, уповноваженим накладати на нотаріуса дисциплінарні стягнення.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що анулювання свідоцтва, зупинення і припинення нотаріальної діяльності є видами саме дисциплінарного стягнення і відносяться до заходів дисциплінарної відповідальності нотаріуса.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять, зокрема, державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - «державні реєстратори»).
Пунктом 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що Державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.
З аналізу норм статей 6 та 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державними реєстраторами являються, зокрема, нотаріуси, на яких покладено обов'язок щодо державної реєстрації.
Приписами пункту 1 частини другої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.
Питання відповідальності у сфері державної реєстрації прав та бізнесу регулюється статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державні реєстратори, суб'єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав, у тому числі за розголошення відомостей, одержаних ними в результаті проведення реєстраційних дій, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.
Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов'язків, підлягає відшкодуванню на підставі судового рішення, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.
У статті 166-11 КУпАП визначено підстави притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, а саме:
1) за порушення строків для проведення державної реєстрації юридичної особи, фізичної особи - підприємця або громадського формування;
2) за вимагання не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації;
3) за порушення порядку пересилання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців поштовими відправленнями;
4) за порушення порядку зберігання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Комісія складає протокол про адміністративне правопорушення та направляє його до суду. Якщо судом під час розгляду справи встановлено вчинення адміністративного правопорушення, то за результатами розгляду справи виноситься постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Враховуючи наведене, а також проаналізувавши зазначені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що такий захід відповідальності як тимчасове блокування доступу державного реєстратора-приватного нотаріуса до Державного реєстру прав є видом дисциплінарного стягнення і також відносяться до заходів дисциплінарної відповідальності нотаріуса.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що оскаржуваним наказом від 14 червня 2019 року №1813/5 позивачку було вдруге притягнуто до відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої й апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої й апеляційної інстанцій відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду