22 січня 2021 року
м. Київ
справа № 500/1038/20
адміністративне провадження № К/9901/191/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 липня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі №500/1038/20 за адміністративним позовом громадянина Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Тернопільського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області, Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Громадянин Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення УДМС України в Тернопільській області (Тернопільський районний відділ) без номера і дати про скасування дозволу на імміграцію від 25 січня 2018 року та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 6 лютого 2018 року.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, залучено до участі в справі в якості співвідповідача Тернопільський районний відділ УДМС України в Тернопільській області.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області (Тернопільський районний відділ) від 11 лютого 2020 року №2 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
У поданій касаційній скарзі Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, із посиланням на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, на підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №500/1038/20 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм законодавства.
За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що оскільки пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї правової норми, проте відповідачем таких винятків не зазначено, а аргументи касаційної скарги зводяться до тлумачення матеріальних і процесуальних норм, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, то у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Водночас, Суд наголошує, що посилання на відповідний підпункт пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України має обов'язково наводитись у поєднанні із зазначенням підстави передбаченої частиною четвертою статті 328 КАС України.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та відсутнє посилання на відповідний пункт вказаної статті.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 липня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі №500/1038/20 за адміністративним позовом громадянина Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Тернопільського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області, Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду