Іменем України
21 січня 2021 року
Київ
справа №9901/407/19
адміністративне провадження №П/9901/407/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
головуючого - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Мартинюк Н.М., Соколова В.М., Уханенка С.А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Волощука В.В.,
представника позивачки: Коляди С.М.,
представника відповідача: не з'явився,
представника третьої особи-1: Александрука Р.А.,
представника третьої особи-2: Педенка Є.М.,
представника третьої особи-3: не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ОСОБА_2 , Вищого адміністративного суду України - про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Суть спору
02 серпня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений ВРУ з прав людини, третя особа-1) з вимогами:
- визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов'язків голови ВККС України від 10 липня 2019 року №316-к/тр «Про відрахування ОСОБА_1 із штату ВККС України»;
- поновити ОСОБА_1 в штаті ВККС України на посаді члена ВККС України.
ІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2019 року відкрито провадження у справі №9901/407/19 та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
15 серпня 2019 року від позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивачка, разом з первісно заявленими позовними вимогами, просить стягнути з ВККС України середній заробіток за час вимушеного прогулу.
20 серпня 2019 року до Верховного Суду від третьої особи-1 надійшли клопотання про залучення до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 ; про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справах №640/6439/19, №640/12153/19.
Протокольною ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року заяву позивачки про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа-2).
28 жовтня 2019 року до Верховного Суду від третьої особи-1 надійшло клопотання про передачу адміністративної справи №9901/407/19 на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
18 листопада 2019 року аналогічне за змістом клопотання надійшло від третьої особи-2.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотань третіх осіб про передачу адміністративної справи №9901/407/19 на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року задоволено клопотання третьої особи-1 про зупинення провадження у справі №9901/407/19 до набрання законної сили рішенням суду у справах №640/6439/19, №640/12153/19.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року поновлено провадження у справі №9901/407/19.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Вищий адміністративний суд України.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи-3 про передачу адміністративної справи №9901/407/19 на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
ІІІ. Аргументи сторін
На обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що оскаржуваним наказом її повноваження як члена ВККС України були припинені у зв'язку із закінченням строку, на який її було обрано. При цьому строк її повноважень відповідач обчислював із застосуванням положень підпункту 5 пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, відповідно до якого строк повноважень члена ВККС України становить чотири роки з дня обрання (призначення).
Позивачка доводить, що строк її повноважень має обчислюватися у порядку та спосіб, що визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, який був чинний на момент її призначення.
Відповідно до статті 92 вказаного Закону строк повноважень члена ВККС України становив шість років і починав свій перебіг з дня набуття відповідних повноважень.
Позивачка зазначає, що членом ВККС України її було призначено 19 грудня 2014 року, у зв'язку з чим закінчувалися такі повноваження лише 19 грудня 2020 року.
З урахуванням викладеного позивачка вважає, що відповідач не мав правових підстав для припинення її повноважень та відрахування зі складу ВККС України.
27 серпня 2019 року до Верховного Суду від ВККС України надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що повноваження позивачки як члена ВККС України були припинені наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04 квітня 2019 року №191/к (зі змінами, унесеними до нього наказом від 05 червня 2019 року №425/к), за квотою якого вона була обрана до ВККС України.
Водночас оскаржуваним наказом лише оголошено зміст наказу Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04 квітня 2019 року №191/к (зі змінами, унесеними до нього наказом від 05 червня 2019 року №425/к).
Таким чином, відповідач уважає, що права позивачки, на захист яких вона подала цей позов, порушуються наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04 квітня 2019 року №191/к (зі змінами, унесеними до нього наказом від 05 червня 2019 року №425/к), а не похідним від нього наказом ВККС України від 10 липня 2019 року №316-к/тр.
19 серпня 2019 року до Верховного Суду від третьої особи-1 надійшли пояснення щодо позову.
У своїх поясненнях третя особа-1 зазначила, що позивачка була обрана членом ВККС за квотою Уповноваженого ВРУ з прав людини відповідно до статей 92 і 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 2453-VI строком на шість років.
Проте 30 вересня 2016 року положення вказаних статей втратили чинність у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
Водночас підпунктом 5 пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII визначено, що члени ВККС, призначені Уповноваженим ВРУ з прав людини до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня їх призначення.
З урахуванням викладеного третя особа-1 уважає, що строк повноважень позивачки як члена ВККС закінчився 19 грудня 2018 року, у зв'язку з чим на цю посаду було обрано ОСОБА_2 .
IV. Установлені судом фактичні обставини справи
Розпорядженням Уповноваженого ВРУ з прав людини від 19 грудня 2014 року №01/35-14 ОСОБА_1 призначено членом ВККС України.
Наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 14 квітня 2019 року №191/к, у зв'язку з припиненням повноважень члена ВККС України ОСОБА_1 , за результатами проведеного публічного конкурсу від 28 березня 2019 року, вирішено призначити ОСОБА_2 членом ВККС України.
Наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 05 червня 2019 року №425/к вирішено внести зміни до наказу від 04 квітня 2019 року №191к, виклавши його вступну частину у такій редакції: «Відповідно до пункту 4 частини другої та частини восьмої статті 94, частини двадцять третьої статті 96, пункту 1 частини першої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ураховуючи підпункт 5 пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», за результатами проведення публічного конкурсу від 28 березня 2019 року та проходження спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», а його резолютивну частину у такій редакції: « 1. Призначити ОСОБА_2 членом ВККС строком на чотири роки з дня призначення. 2. Припинити ОСОБА_1 виконання повноважень члена ВККС України за квотою Уповноваженого ВРУ з прав людини».
Цим же наказом на Службі управління персоналом (на правах самостійного відділу) Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини доручено надіслати копію цього наказу до ВККС для включення (зарахування) ОСОБА_2 до складу ВККС України, а також до Вищого адміністративного суду України для припинення відрядження ОСОБА_1 до ВККС України.
Наказом ВККС України від 10 липня 2019 року №316-к/тр оголошено пункт 2 наказу Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04 квітня 2019 року №191/к, яким припинено виконання повноважень члена ВККС України ОСОБА_1 за квотою Уповноваженого ВРУ з прав людини та відраховано ОСОБА_1 зі штату ВККС України 10 липня 2019 року у зв'язку з припиненням повноважень члена ВККС України.
Не погоджуючись з наказом ВККС від 10 липня 2019 року №316-к/тр, позивачка звернулася до суду.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 90 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI) ВККС України є постійно діючим органом у системі судоустрою України.
Згідно з частиною першою статті 92 Закону № 2453-VI ВККС України діє у складі одинадцяти членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше двадцяти років. До складу Комісії входять: 1) шість суддів, які призначаються з'їздом суддів України; 2) дві особи, які призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ; 3) одна особа, яка призначається Міністром юстиції України; 4) одна особа, яка призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; 5) одна особа, яка призначається Головою Державної судової адміністрації України.
Частиною другою статті 92 Закону № 2453-VI передбачено, що строк повноважень члена ВККС України становить шість років з дня набуття повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 93-1 Закону № 2453-VI повноваження члена ВККС України припиняються у разі закінчення строку, на який його призначено.
Згідно з частиною другою статті 93-1 Закону № 2453-VI рішення про припинення повноважень члена ВККС України приймає ВККС України.
27 лютого 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII), яким викладено у новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.
Відповідно до частини третьої статті 102 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) строк повноважень члена ВККС України становить чотири роки з дня обрання (призначення).
Підпунктом 5 пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №192-VIII визначено, що після набрання чинності цим Законом члени ВККС України, призначені Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня їх призначення.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), яким визнано таким, що втратив чинність Закон №2453-VI (крім окремих положень).
У статті 94 Закону №1402-VIII передбачено, що строк повноважень члена ВККС України становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження два строки поспіль.
Пунктом 26 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII установлено, що члени ВККС України, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 97 Закону №1402-VIII повноваження члена ВККС України припиняються у разі закінчення строку, на який його обрано (призначено).
Згідно з частиною другою статті 97 Закону №1402-VIII повноваження члена ВККС України з підстав, визначених частиною першою цієї статті, припиняються з настанням відповідної події.
VI. Оцінка Суду
З аналізу викладених положень Закону №1402-VIII, що був чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення, випливає, що повноваження члена ВККС України припиняються з настанням однієї з подій, передбачених частиною першою статті 97 Закону №1402-VIII, зокрема у зв'язку із закінченням строку, на який його обрано.
Спір у цій справі виник у зв'язку з різним підходом учасників справи до обчислення строку повноважень позивачки як члена ВККС України за квотою Уповноваженого ВРУ з прав людини, що обумовлено змінами у законодавстві, яке визначало як загальний строк повноважень членів ВККС України, так і особливості виконання повноважень членами ВККС України, яких було обрано до набрання чинності відповідними змінами.
На момент обрання позивачки членом ВККС України (19 грудня 2014 року) був чинним Закон №2453-VI, яким строк повноважень члена ВККС України встановлювався тривалістю в шість років з дня набуття повноважень.
З урахуванням вимог Закону №2453-VI строк повноважень позивачки як члена ВККС України закінчувався 19 грудня 2020 року.
Проте 27 лютого 2015 року набрав чинності Закон №192-VIII, яким Закон №2453-VI викладався у новій редакції.
Законом №192-VIII строк повноважень членів ВККС України, у тому числі тих, що були обрані до 27 лютого 2015 року, скорочувався до чотирьох років.
Отже, з урахуванням указаних законодавчих новел, повноваження позивачки як члена ВККС України мали б закінчитися 19 грудня 2018 року.
Проте до закінчення зазначеного терміну (30 вересня 2016 року) набрав чинності Закон №1402-VIII, яким строк повноважень членів ВККС України визначено тривалістю в чотири роки із застереженням, що члени ВККС України, обрані до набрання чинності Законом №1402-VIII, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано.
Отож відповідно до Закону №1402-VIII строк повноважень членів ВККС України, обраних до 30 вересня 2016 року, обчислювався за правилами, що були чинними на момент їхнього обрання.
Водночас Законом №1402-VIII не скасовувалися положення Закону №192-VIII, відповідно до яких строк повноважень членів ВККС України, обраних за квотою Міністра юстиції України, Уповноваженого ВРУ з прав людини та голови Державної судової адміністрації, закінчуються через чотири роки з дня їхнього обрання.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 жовтня 1997 року №4/зп у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Таким чином, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
Отже, строк повноважень позивачки мав визначатися з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 26 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.
Конструкція пункту 26 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII побудована таким чином, що для обчислення строку повноважень членів ВККС України, обраних до 30 вересня 2016 року, необхідно встановити на який строк їх було обрано (призначено).
Аналогічні висновки щодо способу подолання колізії між Законами №192-VIII та №1402-VIII і щодо особливостей обчислення строку повноважень членів ВККС України, призначених відповідно до Закону №2453-VI, були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 9901/66/19, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №9901/127/19, від 23 жовтня 2019 року у справі №9901/261/19, від 11 грудня 2019 року у справі №9901/186/19.
Позивачку призначено членом ВККС України розпорядженням Уповноваженого ВРУ з прав людини від 19 грудня 2014 року №01/35-14 відповідно до статей 92, 93 Закону №2453-VI строком на шість років.
Отже, повноваження позивачки як члена ВККС України з урахуванням вимог Законів №2453-VI та №1402-VIII мали б закінчуватися лише 19 грудня 2020 року.
З урахуванням викладеного Суд погоджується з доводами позивачки про те, що в спірних правовідносинах передбачена пунктом 1 частини першої статті 97 Закону №1402-VIII обставина не настала, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для відрахування ОСОБА_1 із штату ВККС України.
Аргументи відповідача про те, що позивачку зі штату ВККС України було відраховано на виконання (і як наслідок оголошення) наказу Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04 квітня 2019 року (зі змінами, унесеними наказом від 05 червня 2019 року №425/к) Суд відхиляє.
Аналіз положень статей 96, 97 Закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що з підстав, передбачених частиною першою статті 96 Закону №1402-VIII, повноваження члена ВККС України припиняються з настанням відповідної події, зокрема у зв'язку із закінченням строку повноважень.
Таким чином, національний законодавець не пов'язує припинення повноважень члена ВККС України з виданням суб'єктом призначення відповідного наказу.
Отже, наказ Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04 квітня 2019 року (зі змінами, унесеними наказом від 05 червня 2019 року №425/к) не міг бути самостійною підставою для відрахування ОСОБА_1 із штату ВККС України.
З урахуванням викладеного наказ ВККС України від 10 липня 2019 року є протиправним і має бути скасованим.
Вирішуючи вимоги позовної заяви про поновлення ОСОБА_1 у штаті ВККС України на посаді члена ВККС України, Суд виходить з такого.
Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Проте 07 листопада 2019 року набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів ВККС України припиняються, а керівник Секретаріату ВККС України призначається за результатами конкурсу з урахуванням вимог закону.
Таким чином, з 07 листопада 2019 року повноваження усіх членів ВККС України припинилися, що унеможливлює прийняття Судом рішення про поновлення ОСОБА_1 в штаті ВККС України на посаді члена ВККС України.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України. Одночасно суд визначає працівника звільненим за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.
Беручи до уваги, що права позивачки не можуть бути захищені шляхом поновлення її на посаді, з якої її було незаконно звільнено, Суд, керуючись положеннями пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року, уважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у цій частині шляхом визнання позивачки відрахованою зі штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 07 листопада 2019 року відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».
Щодо вимог позивачки про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Суд керується таким.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 <…> середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом «е» пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Виходячи з положень пунктів 2, 8 Порядку №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Водночас середньоденна заробітна плата для цілей визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням і кількості робочих днів у такому періоді.
Місяцями, що передують звільненню позивачки, є травень і червень 2019 року, за які позивачці було нараховано 346544,51 грн. Кількість відпрацьованих днів за травень-червень 2019 року складало 26 днів.
Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивачки складає 13328,63 грн (346544,51/26).
Період вимушеного прогулу обчислюється з наступного дня після звільнення, яким є 11 липня 2019 року, по день припинення її повноважень відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 16 жовтня 2019 року №193-IX, яким є 07 листопада 2019 року, і складає 84 дні.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який має бути стягнутий на користь позивачки з відповідача, становить 1119604,92 грн (13328,63х84).
Пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, це рішення Суду про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць у розмірі 259908,28 грн підлягає негайному виконанню.
VІІ. Судові витрати
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачка, з огляду на предмет спору, звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення нею інших витрат, пов'язаних із розглядом справи, не подано.
Отже, розподіл судових витрат Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 262, 266 КАС України, Суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов'язків голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 липня 2019 року №316/к/тр.
Визнати ОСОБА_1 відрахованою зі штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 07 листопада 2019 року відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» у зв'язку з припиненням її повноважень.
Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ідентифікаційний код 37316378; місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1119604 (один мільйон сто дев'ятнадцять тисяч шістсот чотири гривні) 92 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Звернути до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 259908 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісім) грн 28 коп.
Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення Верховного Суду подається безпосередньо до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 січня 2021 року.
Головуючий суддя: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
Н.М. Мартинюк
В.М. Соколов
С.А. Уханенко