ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2021Справа № 910/14224/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалугргів, буд. 310; ідентифікаційний код 00186520)
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570)
про визнання зобов'язань припиненими
Представники сторін:
від позивача: Кобеляцький Д.М., Сімонова Є.О.
від відповідача: Кулинич В.П., Монастирський Д.О.
До Господарського суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", в якому позивач просить суд визнати припиненими усі зобов'язання Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" перед Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 позовну заяву Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів надсилання (опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек) копії позовної заяви № 3-7578/406 від 19.09.2020 з доданими до неї додатками на адресу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".
08.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази надсилання копії позовної заяви № 3-7578/406 від 19.09.2020 з доданими до неї додатками на адресу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено 25.11.2020.
20.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
23.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 оголошено про відкладення підготовчого засідання на 13.01.2021.
07.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду.
29.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи, в якому позивач просить суд поновити строк для подання додаткових доказів та долучити до матеріалів справи додаткові документи.
04.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про повернення заяви позивача про залишення позову без розгляду.
04.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи, в якому позивач просить суд поновити строк для подання додаткових доказів та долучити до матеріалів справи додаткові документи.
12.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про прискорення розгляду справи та недопущення порушення строків розгляду справи.
У підготовчому засіданні 13.01.2021 суд, розглянувши клопотання позивача про повернення заяви позивача про залишення позову без розгляду та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку не розглядати заяву позивача про залишення позову без розгляду. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 13.01.2021.
У підготовчому засіданні 13.01.2021 суд, розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку відмовити у його задоволенні. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 13.01.2021.
Також у підготовчому засіданні 13.01.2021 суд, розглянувши клопотання позивача про долучення додаткових доказів дійшов висновку поновити процесуальний строк на їх подання та долучити останні до матеріалів справи. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 13.01.2021.
У підготовчому засіданні 13.01.2021 судом було оголошено перерву до 20.01.2021.
20.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення відповідача щодо долучених до матеріалів справи додаткових доказів позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.01.2021.
У судовому засіданні 22.01.2021 судом оголошено перерву до 15:00 год.
Після оголошеної перерви, судом продовжено судове засідання.
У даному судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, та просили суд про їх задоволення.
Представники відповідача заперечили щодо заявлених позовних вимог, просили суд відмовити в задоволенні позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, у судовому засіданні 22.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
02.02.2009 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі - позичальник) був укладений кредитний договір № 4Н09129Д, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії.
Відновлювальна кредитна лінія - кредит, який надається позичальнику частинами або повністю до дати, вказаної у кредитному договорі, в межах ліміту вказаного договору, у тому числі після часткового чи повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.
Ліміт кредитного договору було встановлено у розмір 14 000 000 (чотирнадцять) мільйонів доларів США, за цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності".
Строк повернення кредиту: 01 лютого 2010 року.
Кредитним договором були визначені обов'язки позичальника, серед таких обов'язків передбачено, зокрема, і обов'язок щодо необхідності повернення кредиту у встановлений договором строк, а також обов'язки зі сплати процентів за користування кредитом та винагороди Банку.
Як про це вказує позивач, на виконання умов кредитного договору, з урахуванням всіх змін та доповнень, які були внесені за взаємною згодою і є невід'ємною частиною кредитного договору, Банком було надано кредитні кошти, а саме:
- 10.07.2009 - 10 000 000, 00 (десять мільйонів) доларів США
- 28.09.2009 - 4 000 000, 00 (чотири мільйони) доларів США
- 28.09.2009 - 10 000 000, 00 (десять мільйонів) доларів США
- 15.10.2009 - 726 000, 00 (сімсот двадцять шість тисяч) доларів США
- 16.10.2009 - 578 000, 00 (п'ятсот сімдесят вісім тисяч) доларів США
- 22.10.2009 - 540 000, 00 (п'ятсот сорок тисяч) доларів США
- 27.10.2009 - 10 300 000, 00 (десять мільйонів триста тисяч) доларів США.
Всього було отримано за кредитним договором № 4Н09129Д - 36 144 000, 00 (тридцять шість мільйонів сто сорок чотири тисячі) доларів США.
Позивач відзначає, що після отримання кредитних коштів АТ "Нікопольський завод феросплавів" на виконання положень кредитного договору та з метою належного виконання договірних зобов'язань здійснювало їх повернення (погашення кредиту) з наступною черговістю:
- 13.07.2009 - 10 000 000, 00 (десять мільйонів) доларів США
- 06.10.2009 - 1 450 000, 00 (один мільйон чотириста п'ятдесят тисяч) доларів США
- 08.10.2009 - 740 000, 00 (сімсот сорок тисяч) доларів США
- 09.10.2009 - 7 809 253, 12 (сім мільйонів вісімсот дев'ять тисяч двісті п'ятдесят три) долати США 12 центів
- 13.10.2009 - 599 405, 25 (п'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч чотириста п'ять) доларів США 25 центів
- 15.10.2009 - 726 000, 00 (сімсот двадцять шість тисяч) доларів США
- 16.10.22009 - 578 000, 00 (п'ятсот сімдесят вісім тисяч) доларів США
- 21.10.2009 - 114 916, 00 (сто чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістнадцять) доларів США
- 22.10.2009 - 539 299, 09 (п'ятсот тридцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) доларів США
- 23.10.2009 - 2 310 217, 89 (два мільйони триста десять тисяч двісті сімнадцять) доларів США 89 центів
- 04.11.2009 - 11 276 908, 65 (одинадцять мільйонів двісті сімдесят шість тисяч дев'ятсот вісім) доларів США 65 центів.
Позивач вказує, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" 04.11.2009 в повному обсязі та своєчасно було погашено заборгованість за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009. Крім того, позивач стверджує, що ним було в повному обсязі та належним чином сплачено АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші оплати, що передбачалися умовами означеного кредитного договору.
Втім, як стало відомо позивачу з оприлюднених у засобах масової інформації відомостей, АТ КБ "Приватбанк" подано позовну заяву (VERIFIED COMPLAINT) (далі за текстом "позов, поданий до Суду Штату Делавер", "позов Банку", "позов, який розглядається за законодавством США") до Суду Штату Делавер (THE DELAWARE COURT OF CHANCERY) (далі за текстом "Суд Штату Делавер").
В якості підстави для звернення до Суду Штату Делавер Банком було, зокрема, вказано, що судова справа виникла (case arises out) з нібито серії грубих (нахабних) шахрайських схем (series оf brazen fraudulent schemes), які начебто були організовані українськими олігархами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їхніми агентами у Сполучених Штатах Америки та закордоном для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які видавались Приватбанком у якості корпоративних позик (to acquire hundreds of millions of dollars-worth of U.S. assets through the laundering and misappropriation of corporate loan proceeds issued by PrivatBank).
Зокрема, у пунктах 140-141 поданого до Суду Штату Делавер позову Приватбанк вказує на те, що НЗФ ВАТ (АТ "Нікопольський завод феросплавів"), правонаступником якого є позивач, 28.09.2009 отримало від Приватбанку у якості кредиту 30 мільйонів доларів США, які в подальшому, як вбачається зі змісту поданого до Суду Штату Делавер позову, не були повернуті назад до Приватбанку.
Фактично, у поданому до Суду Штату Делавер позові Приватбанк, здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", не виконало свої договірні зобов'язання за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 (надалі за текстом також - "кредитний договір"), оскільки не погасило заборгованість за вказаним кредитним договором перед Приватбанком та використовувало кредитні кошти, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках означеного кредитного договору, на цілі, що суперечили умовам кредитного договору, тобто не використовувало їх для фінансування поточної діяльності підприємства, а також те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" причетне до відмивання коштів та протиправної рециркуляції кредитів, що передбачало, зокрема, погашення заборгованості за кредитним договором №4Н09129Д від 02.02.2009 за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за іншими кредитними договорами.
Відтак, позивач, звертаючись до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання припиненими усіх зобов'язань АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, в обґрунтування позовних вимов вказує, що, оскільки будь-які зобов'язання між ним та відповідачем, виникнення та існування яких було обумовлено кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, були припинені шляхом виконання, проведеним належним чином, та яке, у свою чергу, було прийняте АТ КБ "Приватбанк", що є управленою стороною у розумінні положень ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України, то за таких обставин у відповідача відсутні будь-які підстави для невизнання права позивача на припинення зобов'язання.
У поданому відповідачем відзиві останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи:
- про відсутність невизнаного права, що підлягало б захисту у судовому порядку;
- що звернення АТ КБ "Приватбанк" до Суду Штату Делавер (США) із Американським позовом не призвело до невизнання (а тим більше до порушення або оспорювання) жодних прав АТ "Нікопольський завод феросплавів" та відповідно, в останнього відсутні будь-які передумови та підстави звертатися із позовною заявою до АТ КБ "Приватбанк" про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009;
- про відсутність у позивача суб'єктивного права на припинення зобов'язання, яке підлягає захисту у судовому порядку, і як наслідок між сторонами відсутній спір про право.
- що подання АТ КБ "Приватбанк" Американського позову жодним чином не несе негативного впливу (порушення, невизнання або оспорення) на будь-які права та обов'язки АТ "Нікопольський завод феросплавів" за кредитним договором та не свідчить про те, що АТ КБ "Приватбанк" не визнає будь-якого права АТ "Нікопольський завод феросплавів" за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009;
- що АТ КБ "Приватбанк" не заперечує факту перерахування АТ "Нікопольський завод феросплавів" сум заборгованості за тілом кредиту відповідно до кредитного договору, на які вказує позивач у своїй позовній заяві. Разом з тим, відповідач посилається на те, що у Американському позові згадується про те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" мало б "використати кредитні кошти на "фінансування поточної підприємницької діяльності юридичної особи". Кредитним договором встановлено обов'язок АТ "Нікопольський завод феросплавів" використовувати кредит на цілі, передбачені у п. 1.1 цього договору (п. А.2., 1.1., 2.2.1. кредитного договору). Однак, виходячи з вищезазначеного, питання фактичного цільового використання коштів за конкретним кредитним договором не підлягають встановленню при ухваленні рішення у цій справі, оскільки, не належать до предмета доказування. Крім того, не є предметом доказування у цій справі обставини використання ПриватБанк певної інформації, що захищається банківською таємницею, під час звернення із Американським позовом до Суду Штату Делавер, оскільки, ці обставини не підтверджують позовні вимоги позивача про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором, та не можуть мати значення для вирішення цієї справи (навіть сам позивач не надає пояснень з цього питання, тільки стверджує про начебто існування порушень з боку ПриватБанку, без прив'язки до предмета та підстав позову). Використання ПриватБанк певної інформації, що захищається банківською таємницею, під час подання Американського позову відбувалося із дотриманням вимог законодавства та з метою реалізації гарантованого Конституцією України права на звернення до суду для захисту прав, свобод та законних інтересів.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільного права або інтересу може бути визнання права.
Суд відзначає, що позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається іншою особою. Тобто, метою звернення до суду з позовом про визнання права є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права і запобігання дій з боку третіх осіб, які можуть перешкоджати його здійсненню. До прав, які підлягають судовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Положеннями ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Нормами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1-2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При тому, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що 02.02.2009 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 4Н09129Д, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 36 144 000, 00 (тридцять шість мільйонів сто сорок чотири тисячі) доларів США із строком повернення кредиту: 01 лютого 2010 року.
Означеного факту сторонами не заперечується та не оспорюється.
Із наданої позивачем до суду первинної документації, судом встановлено, що погашення кредиту у загальній сумі 36 144 000,00 доларів США, АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009, здійснювалося як позивачем, так і в інтересах позивача за рахунок наступних грошових коштів:
- сума у розмірі 10 000 000,00 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 76 200 000,00 гривень, отримана 27.08.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя у якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3676 від 03.08.2009;
- сума у розмірі 1 250 599,41 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" у якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900244;
- сума у розмірі 34 645,59 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" а якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900244;
- сума у розмірі 163 002,81 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900246;
- сума у розмірі 1 752,19 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф;
- сума у розмірі 345 000,00 доларів США отримана 08.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ТОВ "Ферросплав" в якості попередньої оплати за феросплави в рамках виконання договору № 806346;
- сума у розмірі 395 000,00 доларів США отримана 08.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ТОВ "Ферросплав" в якості попередньої оплати за феросплави в рамках виконання договору № 900529;
- сума у розмірі 7 809 253,12 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 63 528 274,00 гривень, отримана 14.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя в якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3761 від 15.09.2009;
- сума у розмірі 599 405,25 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 4 921 115,00 гривень, отримана 26.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя в якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3777 від 05.10.2009;
- сума у розмірі 564 354,00 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/806296;
- сума у розмірі 30 908,00 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/806296;
- сума у розмірі 127 372,55 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901129;
- сума у розмірі 3 365,45 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901129;
- сума у розмірі 563 326,68 доларів США отримана 16.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900862;
- сума у розмірі 14 673,32 доларів США отримана 16.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900862;
- сума у розмірі 40 240,00 доларів США отримана 21.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф від 21.05.2009;
- сума у розмірі 47 809,19 доларів США отримана 21.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф від 21.05.2009;
- сума у розмірі 26 866,81 доларів США отримана 21.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф від 21.05.2009;
- сума у розмірі 31 600,13 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900214;
- сума у розмірі 74 314,75 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900215;
- сума у розмірі 3 297,71 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900215;
- сума у розмірі 418 633,64 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901069;
- сума у розмірі 11 452,86 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901069;
- сума у розмірі 2 310 217,89 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 18 851 379,00 гривень, отримана 26.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя в якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3778 від 05.10.2009;
- сума у розмірі 11 276 908,65 доларів США, яка була 04.11.2009 сплачена поручителем.
При тому, суд звертає увагу, що в умовах кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009 АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів" не визначали види джерел походження грошових коштів, за рахунок яких позивачем проводитиметься погашення кредиту або сплата на користь Банку усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювалися умовами кредитного договору.
Означеного факту відповідачем не спростовано, доказів протилежного суду не надано.
Натомість, дослідивши усі надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що погашення кредиту та сплата усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009, відбулося за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності, за рахунок поручителя та не за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за іншими кредитними договорами.
Разом з тим, суд вказує, що факту погашення АТ "Нікопольський завод феросплавів" кредиту у загальній сумі 36 144 000,00 доларів США, в рамках кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009 відповідачем не заперечується.
Крім того, із наявної в матеріалах справи довідки про стан позикової заборгованості, виданої позивачу АТ КБ "Приватбанк", вбачається, що станом на 30.07.2020 в АТ "Нікопольський завод феросплавів" відсутня заборгованість по кредитах та процентах перед АТ КБ "Приватбанк".
Так, із наданих позивачем доказів, зокрема, банківських виписок та інших офіційних документів, які підтверджують факти надходження і списання грошових коштів на та з банківських рахунків позивача у відповідні календарні дати, судом встановлено, що грошові кошти, які отримувалися позивачем за кредитним договором, були своєчасно та в повному обсязі повернуті у строки та в порядку, передбаченим кредитним договором, на користь Банку з урахуванням сплати всіх передбачених кредитним договором процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009.
Суд акцентує увагу на тому, що як на стадії підготовчого, так і судового засідання, з метою встановлення об'єктивної істини у справі, суд з'ясовував у представника відповідача обставини щодо виконання позивачем всіх зобов'язань за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, зокрема, наявності/відсутності заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагород, виплат Банку.
Втім, представник відповідача вказав, що встановлення таких обставин не входить до предмету доказування у даній справі.
У свою чергу, судом було роз'ясненої представнику відповідача, що встановлення саме цих обставин входять до предмету доказування у даній справі.
Однак, представник відповідача відповіді на поставлені судом питання не надав.
При тому, відповідних доказів щодо наявності/відсутності заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагород, виплат Банку, відповідачем суду також надано не було.
Згідно ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Тотожні за змістом положення містяться і у Господарському кодексі України. Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1-2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 203 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.
Відтак, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується погашення позивачем заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагород та виплат Банку, які проводилися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності, за рахунок поручителя та не за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за іншими кредитними договорами, при тому, зважаючи на відсутність будь-яких доказів, що вказували на протилежне, то за таких підстав суд приходить до висновку про те, що зобов'язання за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 є виконаними.
Водночас, як про це вказує позивач та що, у свою чергу, встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, АТ КБ "Приватбанк" звернулось з позовною заявою до Суду Штату Делавер (Сполучені Штати Америки).
До позовної заяви АТ "Нікопольський завод феросплавів" було додано переклади поданих АТ КБ "Приватбанк" до Суду Штату Делавер позовних заяв, вірність яких з англійської мови на українську мову посвідчено нотаріально.
Як встановлено із наданих позивачем нотаріально засвідчених перекладів, АТ КБ "Приватбанк" в якості відповідачів у вказаному позові вказало ряд фізичних та юридичних осіб, зокрема, ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ), Чемстар Продактс ЛЛСі (CHEMSTAR PRODUCTS LLC), Джорджіан Амерікан Алойс Інк. (GEORGIAN AMERICAN ALLOYS INC.), Оптіма Асквізішинз ЛЛСі (OPTIMA ACQUISITIONS, LLC), Стіл Роллінг Холдінгз Інк. (STEEL ROLLING HOLDINGS, INC.), Оптіма Груп ЛЛСі (OPTIMA GROUP LLC), Оптіма Венчурез ЛЛСі (OPTIMA VENTURES LLC), Оптіма 55 Паблік Сквеар ЛЛСі (OPTIMA 55 PUBLIC SQUARE, LLC), Оптіма Ван Клівленд Центр ЛЛСі (OPTIMA ONE CLEVELAND CENTER, LLC), Оптіма 1375 ЛЛСі (OPTIMA 1375, LLC), Оптіма 1375 ІІ ЛЛСі (OPTIMA 1375 II, LLC), Опітма 1300 ЛЛСі (OPTIMA 1300, LLC), Оптіма 777 ЛЛСі (OPTIMA 777, LLC), Оптіма Стеммонз ЛЛСі (OPTIMA STEMMONS, LLC), Оптіма 7171 ЛЛСі (OPTIMA 7171, LLC), Оптіма 500 ЛЛСі (OPTIMA 500, LLC), Оптіма 925 ЛЛС (OPTIMA 925, LLC), Варрен Стіл Холдінгз ЛЛСі (WARREN STEEL HOLDINGS, LLC), Оптіма Інтернешнал оф Маямі Інк. (OPTIMA INTERNATIONAL OF MIAMI, INC.), Фелман Трейдінг Інк. (FELMAN TRADING, INC.) та Вероні Алойс ЛЛСі (VERONI ALLOYS, LLC), Деметер Діверсіфайд ЛЛСі (DEMETER DIVERSIFIED LLC), Емпаєр Кемікал ЛЛСі (EMPIRE CHEMICAL, LLC), Телбон Альянс ЛЛСі (ALLIANCE, LLC).
Підставами звернення до Суду Штату Делавер Банком було вказано, що судова справа виникла з шахрайських схем для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США, через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які видавались АТ КБ "Приватбанк".
У примітках вказаного позову, який був поданий АТ КБ "Приватбанк" до Суду Штату Делавер, міститься посилання на те, що у разі використання у тексті позову скорочення «NZF VAT» мається на увазі АТ «Нікопольський завод феросплавів» («Joint Stock Company Nikopol Ferroalloy Plant»).
Позивачем в якості підстави для звернення до суду з позовом було визначено окремі пункти поданого відповідачем до Суду Штату Делавер позову, зокрема, пункти 140-141 позову, в яких зазначається наступне:
"28 вересня 2009 року НЗФ ВАТ, українська компанія, що належить або контрольована КБВ і/або пов'язана з ними, залучила 30 мільйонів доларів кредитних надходжень від ПриватБанку Україна. Згідно з кредитною документацією, виручені кошти повинні були піти на «фінансування поточної діяльності позичальника». Однак, позикові кошти не були використані для фінансування поточної діяльності ВАТ НЗФ.
Швидше за все, протягом трохи більше години виручка була відмита через три рахунки з відмивання грошей, в тому числі через Chemstar Products відповідача Боголюбова і Divot Enterprises відповідача Коломойського. Через 6 хвилин після того, як виручені кошти були переведені на рахунок фірми Ravenscroft Holdings Ltd., КБВ і їх спільники незаконно привласнили щонайменше 12,5 мільйона доларів США з цих кредитних надходжень, перевівши їх з Ravenscroft Holdings Ltd на американський банківський рахунок Optima International.
Також, у редакції позову АТ КБ «Приватбанк» поданому до Суду Штату Делавер 21.07.2020 в пункті 3 зазначено:
«За допомогою схем Optima КБВ скористалось своєю владою і довірою в Приватбанку, щоб змусити Приватбанк видати незаконні, недостатньо забезпечені кредити на сотні мільйонів доларів корпоративним організаціям, які також належать і/або контролються КБВ і/або їх афілійованими особами ( кредити за схемами Optima) без будь якого наміру коли-небудь повернути ці кредити…»
У результаті дослідження наданих позивачем доказів, зокрема, завірених копій банківських виписок з рахунків АТ "Нікопольський завод феросплавів", судом встановлено, що в позові АТ КБ «Приватбанк», поданому до Суду Штату Делавер, зокрема, в пунктах 148-149 (сторінка 80) позову, зміст яких наведений вище, з-поміж інших кредитних договорів міститься посилання в тому числі на кредитний договір № 4Н09129Д від 02.02.2009, оскільки в рамках означеного кредитного договору 28.09.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" було отримано від АТ КБ «Приватбанк» кредитні кошти, які наведені у зазначених вище пунктах позову АТ КБ «Приватбанк», поданого до Суду Штату Делавер.
Відтак, АТ КБ «Приватбанк» у поданому до Суду Штату Делавер позові вказує на те, що позивач використовував кредитні кошти на цілі, що суперечили умовам Кредитного договору, та не використовував їх для фінансування поточної діяльності підприємства, а також не мав намір їх повернути.
Як було зазначено у позовній заяві Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", використання отриманих ним кредитних коштів здійснювалось у відповідності до мети та цілей діяльності, положень установчих документів та рішень органів управління юридичної особи. На підтвердження належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором №4Н09129Д від 02.02.2009 року та для підтвердження відсутності у відповідача підстав не визнавати право на припинення зобов'язань за кредитним договором позивачем було подано до суду детальну первинну документацію щодо того, на які саме цілі здійснювалось використання отриманих кредитних коштів.
Як вбачається зі змісту первинної документації, наданої Позивачем до суду, кредитні кошти у загальній сумі 36 144 000,00 доларів США, які були отримані Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору №4Н09129Д від 02.02.2009 року, були використані Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" наступним чином:
- сума у розмірі 10 000 000,00 доларів США була сплачена 10.07.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №100709N/1;
- сума у розмірі 4 000 000,00 доларів США була сплачена 28.09.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №250909N;
- сума у розмірі 10 000 000,00 доларів США була сплачена 28.09.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №230909N;
- сума у розмірі 726 000,00 доларів США була сплачена 15.10.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №220709N;
- сума у розмірі 578 000,00 доларів США була сплачена 16.10.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №280909N;
- сума у розмірі 540 000,00 доларів США була сплачена 22.10.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №280909N;
- сума у розмірі 8 000 000,00 доларів США була сплачена 27.10.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №261009N;
- сума у розмірі 2 300 000,00 доларів США була сплачена 27.10.2009 року на користь компанії «CHEMSTAR PRODUCTS LLC» у якості оплати за руду в рамках виконання договору №191009N.
Дослідивши зміст документів, наданих позивачем до суду, вбачається, що проведення зазначених вище платежів, які здійснювалися Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" внаслідок використання кредитних коштів в рамках виконання кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009, підтверджується відповідною первинною документацією, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, з огляду на викладене, оцінивши усі докази, надані сторонами у даній справі, суд приходить до висновку, що кредитні кошти, які отримувались позивачем в рамках кредитного договору, використовувалися АТ «Нікопольський завод феросплавів» в порядку та умовах, передбачених кредитним договором, і на ціль, передбачену умовами кредитного договору, якою є фінансування поточної діяльності АТ «Нікопольський завод феросплавів», а також АТ «Нікопольський завод феросплавів» повернуто на користь АТ КБ «Приватбанк» кредитні кошти та сплачено на користь АТ КБ «Приватбанк» усі проценти, винагороди та інші виплати, які встановлювались умовами кредитного договору, у строки та в порядку, передбачені кредитним договором, та за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності, за рахунок поручителя та не за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за іншими кредитними договорами.
Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, вказував на те, що у позивача відсутнє невизнане право, що підлягало б захисту у судовому порядку.
Також, відповідач вказував на те, що звернення АТ КБ «Приватбанк» до Суду Штату Делавер (США) із Американським позовом не призвело до невизнання (а тим більше до порушення або оспорювання) жодних прав позивача і, відповідно, в останнього відсутні будь-які передумови та підстави звертатись із позовною заявою до Банку про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором.
Зокрема, відповідач стверджує про те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" помилково вважає, що на підставі ст. 599 ЦК України у нього наявне суб'єктивне право на припинення зобов'язань, які виникли з кредитного договору, та стверджує про помилковість тверджень позивача про те, що таке його право не визнається/заперечується АТ КБ "Приватбанк" шляхом звернення з Американським позовом до Суду Штату Делавер. Зазначає про те, що ані самим кредитним договором, ані законами України не встановлюється окреме/самостійне право на припинення зобов'язань, які виникають з кредитного договору.
Відповідач вказує на те, що ст. 599 ЦК України та ст. 203 ГК України передбачають, що припинення виконаного зобов'язання відбувається автоматично в силу закону України і для того, щоб виконане зобов'язання припинилось, не потребується жодної вольової дії з боку зобов'язаної сторони.
Також відповідач відзначає, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" не є відповідачем у Американському позові і АТ КБ "Приватбанк" не заявив до нього жодних позовних вимог будь-якого характеру.
Втім, відповідач не заперечує факту, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" перерахувало АТ КБ "Приватбанк" грошові кошти за кредитним договором і позивач викривлює зміст перекладу цитат та окремих пунктів Американського позову, оскільки в жодному з них АТ КБ "Приватбанк" не стверджує про те, що Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" не було здійснено перерахування кредитних коштів за кредитним договором. Відповідач вказує на те, що внаслідок подання ним Американського позову права Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" не зазнають будь-якого негативного впливу і просить відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" за кредитним договором №4Н09129Д від 02 лютого 2009 року, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.
Отже, суд зазначає, що з поданої позивачем позовної заяви та наявних у матеріалах справи доказів, вбачається, що підставою для звернення до суду став не сам по собі факт виконання АТ "Нікопольський завод феросплавів" своїх зобов'язань за кредитним договором шляхом повного погашення кредитів та сплати всіх передбачених кредитним договором процентів, винагород та інших платежів, а факт невизнання АТ КБ "Приватбанк" належного припинення таких зобов'язань.
Тобто, виникнення свого права на припинення зобов'язань за кредитним договором позивач обґрунтовує не самим фактом укладення такого кредитного договору чи фактом належного виконання своїх обов'язків за таким кредитним договором, а саме фактом невизнання припинення таких договірних зобов'язань зі сторони відповідача, який мав місце при зверненні останнім з позовом до Суду Штату Делавер.
Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ГПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається.
Відтак, суд погоджується з викладеними у позовній заяві обґрунтуваннях та доводах позивача щодо того, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" при обґрунтуванні фактичних обставин поданого до Суду Штату Делавер позову фактично не визнає факту припинення зобов'язань, які існували між Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором №4Н09129Д від 02 лютого 2009 року.
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що законодавство України не передбачає існування права на припинення зобов'язання. До прав, які підлягають судовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права. Загальні засади цивільного законодавства і засади здійснення судочинства закріплюють право особи на захист у суді будь-яких порушених або невизнаних прав.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 Цивільного кодексу України, на припинення зобов'язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
Припинення договірного зобов'язання шляхом його виконання, проведеного належним чином, є юридичним фактом, наслідком якого є втрата сторонами такого зобов'язання статусу кредитора і боржника у зобов'язанні і, відповідно, права будь-яких взаємних вимог один щодо одного.
Позивачем доведено суду належними та допустимими доказами наявність обставин та ознак того, що Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" не визнається право Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на припинення зобов'язань за Кредитним договором №4Н09129Д від 02.02.2009 року, що свідчать про обґрунтованість та правомірність заявленої позивачем позовної вимоги.
Щодо посилання відповідача на висновки, викладені в пункті 32,41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та в пункті 62 постанови від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, як на такі, що зроблені в подібних правовідносинах за кредитними та позиковими зобов'язаннями та які повинні бути враховані при розгляді даної справи, суд зазначає наступне.
В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14144/17 зроблено висновки, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за такими договорами.
Отже, вимоги позивача та обраний спосіб захисту по даній справі не є тотожнім до вимог та способу у справі № 910/14144/17.
Також, в пунктах 61-63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц встановлено:
« 61. Як зазначено вище, у цій справі позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Таким чином, питання існування основного зобов'язання, за яким, за твердженням позивача, було передбачене забезпечувальне зобов'язання, може бути вирішене з використанням належних засобів доказування у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства.
62. Тому позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим договором у повному обсязі не підлягає задоволенню, оскільки позовна вимога не відповідає належному способу захисту прав позивача.
63. Задоволення такої вимоги, з одного боку, саме по собі не призведе до захисту прав позивача, оскільки не вирішить питання про повернення частки у статутному капіталі позивачу, а з іншого боку - спричинить штучне передрішення спору про застосування належного способу захисту, який має розглядатися за правилами іншого судочинства. Отже, у позові в цій частині слід відмовити.»
Суд констатує, що правовідносини та обставини даної господарської справи та справи № 522/14890/16-ц не є подібними, оскільки, у справі № 522/14890/16-ц позивач вважав порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором шляхом визнання припиненим договору позики.
А в даному випадку, АТ "Нікопольський завод Феросплавів" посилається на невизнання АТ КБ «Приватбанк» виконання позивачем зобов'язань по договору № 4Н09129Д від 02.02.2009, та просить визнати такі зобов'язання припиненими виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов'язків сторін, слід дійти висновку про те, що у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 Цивільного кодексу України, на припинення зобов'язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
Висновок суду про можливість захисту прав особи у такий спосіб як визнання права боржника на припинення зобов'язання за договором підтверджується висновками суду, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі 911/169/16, від 19.06.2018 р. у справі №916/993/17, від 03.04.2019 р. у справі 913/317/18.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіхапроти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36,від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя(див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі№910/13407/17.
Отже, оцінивши усі докази, надані сторонами у даній справі, суд приходить до висновку, що кредитні кошти, які отримувались позивачем в рамках кредитного договору, використовувалися АТ «Нікопольський завод феросплавів» в порядку та умовах, передбачених кредитним договором, і на ціль, передбачену умовами кредитного договору, якою є фінансування поточної діяльності АТ «Нікопольський завод феросплавів», а також АТ «Нікопольський завод феросплавів» повернуто на користь АТ КБ «Приватбанк» кредитні кошти та сплачено на користь АТ КБ «Приватбанк» усі проценти, винагороди та інші виплати, які встановлювались умовами кредитного договору, у строки та в порядку, передбачені кредитним договором, та за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності, за рахунок поручителя та не за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за іншими кредитними договорами.
За таких обставин, враховуючи, що кредитний договір № 4Н09129Д від 02.02.2009 є припиненим виконанням та відповідно усі зобов'язання АТ «Нікопольський завод феросплавів» перед АТ КБ «Приватбанк», які були передбачені, обумовлені та пов'язані з кредитним договором, припинились виконанням, проведеним належним чином, яке було прийняте АТ КБ «Приватбанк» як управненою стороною таких зобов'язань, суд дійшов висновку, що в АТ КБ «Приватбанк» відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов'язань АТ «Нікопольський завод феросплавів» перед Банком за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 або про їх неналежне виконання зі сторони АТ «Нікопольський завод феросплавів», а права АТ «Нікопольський завод феросплавів» підлягають захисту шляхом визнання припиненими усіх зобов'язань позивача перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як в матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"- задовольнити.
2. Визнати припиненими усі зобов'язання Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалугргів, буд. 310; ідентифікаційний код 00186520) перед Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) за кредитним договором №4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалугргів, буд. 310; ідентифікаційний код 00186520), у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.
3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалугргів, буд. 310; ідентифікаційний код 00186520) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 22.01.2021
Суддя Д.О. Баранов