Рішення від 15.01.2021 по справі 910/12966/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2021Справа № 910/12966/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АФІНАЖ"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про припинення протиправних дій та визнання припиненим договору поруки

представники сторін:

від позивача: Ананійчук О.А.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Дранчук І.Я.

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

від третьої особи-3: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АФІНАЖ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" у якому просить суд:

припинити протиправні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АФІНАЖ" щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальною кредитної лінії від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водосточні системи";

припинити протиправні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальною кредитної лінії від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водосточні системи";

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на закінченням строку для пред'явлення вимог до поручителя за договором поруки згідно із частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 дану позовну заяву залишено без руху.

07.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.10.2020, залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, залучено до участі у справі третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ".

02.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.10.2020 залучив до участі у справі третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відклав підготовче засідання у справі №910/12966/20 на 22.10.2020.

Судове засідання у справі №910/12966/20, призначене на 22.10.2020, знято з розгляду.

22.10.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

27.10.2020 через канцелярію суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення по справі, в яких Фондом наведено зазначено, що ПАТ "Укрінком", а в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", не є правонаступником ПАТ "Укрінбанк". На підтвердження своєї позиції Фонд гарантування вкладів фізичних осіб посилається на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 10.12.2019 у справі №925/698/16, від 03.08.2018 у справі №910/8117/17, від 14.02.2018 у справі №7828/17.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.11.2020 продовжив підготовче провадження у справі №910/12966/20 на 30 днів, підготовче засідання у справі №910/12966/20 призначив на 17.11.2020.

09.11.2020 через канцелярію суду від ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" (відповідач-2) надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що договір відступлення права вимоги №13/01/17-1 від 13.01.2017 є чинним, не визнаний недійсним, неукладеним та не розірваний сторонами. Вказаний договір не може бути визнаний нікчемним в силу закону та на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду.

У підготовчому засіданні 17.11.2020, суд розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову, встановив наступне, позивач просить:

визнати припиненим договір поруки №1 від 14.08.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" та визнати поруку Приватного акціонерного товариства"ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" за договором поруки №1 від 14.08.2013 припиненою.

У відповідності до ч.3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Розглянувши заяву позивача від 17.11.2020 про зміну предмету позову, судом встановлено, що вказана заява відповідає приписам ч.3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України. Судом прийнято заяву позивача про зміну предмету позову та подальший розгляд справи здійснюється у редакції вказаної заяви.

Також у підготовчому засіданні суд, керуючись ст.119 ГПК України з власної ініціативи продовжив строк для подачі відзиву відповідачу-2 та прийняв відзив відповідача до розгляду.

Протокольною ухвалою від 17.11.2020 відкладено підготовче засідання на 26.11.2020.

26.11.2020 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" зазначає, що позовні вимоги викладені у позовній заяві фактично були предметом судового розгляду у справі №910/11970/19 та у справі №910/21943/17.

Протокольною ухвалою від 26.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2020.

08.12.2020 на електронну пошту суду та через канцелярію суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" стверджує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 не може бути застосована під час вирішення даної справи, оскільки вона не є преюдиційною у даному спорі.

Протокольною ухвалою від 10.12.2020 відкладено судове засідання на 24.12.2020.

Протокольною ухвалою від 24.12.2020 відкладено судове засідання по суті на 15.01.2021.

Представник відповідача-1 у судове засідання 15.01.2021 не з'явився. Про розгляд справи по суті відповідач був повідомлений ухвалами суду від 26.11.2020, від 10.12.2020 та від 24.12.2020.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи по суті ухвали суду від 19.11.2020, від 10.12.2020 направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду від 26.11.2020, від 10.12.2020 повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв'язку з посиланням на відсутність адресата за адресою.

Відповідно до інформації розміщеної на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення № 010547123224, з направлення відповідачу ухвали суду від 24.12.2020, остання відповідачу не вручено.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку Суд застосовує як джерело права, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява № 3236/03).

Судом встановлено, що відповідач-1 в розумні інтервали часу не вживав заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження.

Окрім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

З урахуванням наведеного, з огляду на положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та суд вважає за можливе здійснити розгляд справи по суті без участі представника відповідача-1.

Представники третіх осіб у судове засідання 15.01.2021 також не з'явилися. Про розгляд справи по суті треті особи були повідомлені ухвалою від 24.12.2020.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 15.01.2021 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача-2 надав пояснення по суті заперечень на позов,

У судовому засіданні 15.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.08.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (банк, третя особа-3) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" (позичальник, третя особа-2) укладено кредитний договір №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 3350000,00 доларів США на термін по 13.08.2017.

У подальшому між банком та позичальником укладалися додаткові угоди до кредитного договору № 4976 від 14.08.2013, якими змінювалися умови кредитного договору.

Так, додатковою угодою № 7 від 12.10.2015 до кредитного договору п. 3.1 кредитного договору викладено в наступній редакції, згідно із яким, відповідно до положень та умов цього договору банк надає позичальнику кредит на умовах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом у розмірі 3137211,64 доларів США або еквівалент в грн, по курсу Національного банку України на дату видачі кредитних коштів, на термін по 10.12.2017 року, з наступним графіком погашення: - до 12.10.2015 погашення в сумі не менше 2000000,00 грн; - до 25.10.2015 погашення в сумі не менше 3000000,00 грн.; щомісячно до 10 числа кожного місяця, починаючи з травень-грудень 2016 року погашення в сумі, не менше, ніж 100000,00 доларів США еквівалент по курсу НБУ на дату погашення; - січень 2017 року-травень 2017 року погашення в сумі не менше, ніж 150000,00 доларів США еквівалент по курсу НБУ на дату погашення; - червень-листопад 2017 року погашення в сумі, не менше 170000,00 доларів США еквівалент по курсу НБУ на дату погашення; - та до 10.12.2017 повне погашення.

14.08.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (кредитор, третя особа-3) та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" (поручитель, позивач) укладений договір поруки №1 (далі - договір поруки), відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" в повному обсязі зобов'язань по кредитному договору № 4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 та всіх додаткових угод до нього, що будуть укладені в майбутньому протягом строку його дії між кредитором та ТОВ "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ".

У подальшому між ПАТ "Український інноваційний банк" та позивачем укладалися додаткові угоди до договору поруки № 1 від 14.08.2013, а саме: додаткові угоди №1 від 26.03.2014, №2 від 17.06.2014, №3 від 08.10.2014, №4 від 16.12.2014, №5 від 15.07.2015, №6 від 12.10.2015.

Відповідно до п.1.1. договору поруки №1 від 14.08.2013, у редакції додаткової угоди №6 від 12.10.2015, поручитель поручається перед кредитором за виконання ТОВ "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" в повному обсязі зобов'язань по кредитному договору №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013, додатковій угоді №1 від 26.03.2014, №2 від 16.06.2014, №3 від 08.10.2014, №4 від 16.12.2014, №5 від 23.06.2015, №6 від 28.09.2015, №7 від 12.10.2015 та всіх додаткових угод до нього, що будуть укладені в майбутньому протягом строку його дії між кредитором та позичальником. Відповідно до кредитної угоди позичальнику надається кредит на умовах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом у розмірі 3137211,64 доларів США або еквівалент в гривні по курсу Національного банку України на дату видачі кредитних коштів, на термін по 10 грудня 2017 року, зі сплатою процентів в розмірі 26% річних у гривні, 13% річних в доларах США, з 01.03.2016 процентна ставка у доларах США встановлюється на рівні 14% річних, інших платежів та відшкодування збитків кредитора, пов'язаних з невиконанням (несвоєчасним виконанням) позичальником зобов'язань за кредитною угодою. У разі невиконання вимог пунктів 5.3.14, 5.3.18, 5.3.19 кредитної угоди, процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 31% річних у гривні, 18 % річних у дол.США, 3 01.03.2016 - 19 % річних у дол.США.

Згідно із пунктом 2.2. договору поруки, у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди: непогашення позичальником кредиту, процентів за користування кредитом, пені та інших платежів в сумі та в строки, передбачені кредитною угодою, поручитель зобов'язаний зробити це за позичальника протягом п'яти робочих днів з порушення (невиконання, неповного виконання, неналежного виконання) позичальником відповідних умов кредитної угоди.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань (п.4.1. договору поруки).

На підставі постанови правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

22.03.2016 правлінням НБУ на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК". На підставі вказаної постанови НБУ виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

У подальшому, ПАТ "УКРІНБАНК" перейменовано в ПАТ "УКРІНКОМ".

13.01.2017 між Публічним акціонерним товариством "УКРІНКОМ" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" (новий кредитор, відповідач-1) укладено договір про відступлення права вимоги №13/01/17-1 (далі - договір відступлення), відповідно до умов якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 року зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до них, договорами забезпечення тощо, що є його невід'ємною частиною, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Укрінбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" (боржник).

Відповідно до п.1.2. договору відступлення право вимоги за кредитним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи право вимоги основної суми заборгованості за кредитним договором, право вимоги суми нарахованих процентів за кредитним договором, строк платежу яких настав на дату укладення договору, процентів, неустойки, штрафів, пені, тощо.

Згідно із п.1.3. договору відступлення сторони погодили суму заборгованості боржника (позивача) за кредитним договором станом на дату укладення договору.

Новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за кредитним договором та одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх без виключення зобов'язань за кредитним договором, які існували та існують на момент укладення цього договору (п.1.4. договору відступлення).

Відповідно до п.10.1. договору відступлення останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

13.01.2017 між Публічним акціонерним товариством "Укрінком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" підписано Акт прийому-передачі прав та документів згідно договору про відступлення права вимоги № 13/01/17-1 від 13.01.2017.

13 січня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Укрінком" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав за договором поруки №1 від 14.08.2013, відповідно до умов якого у зв'язку з укладенням між первісним кредитором та новим кредитором договору про відступлення права вимоги № 13/01/17-1 від 13.01.2017, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору всі права вимоги за кредитним договором № 4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 року, разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями та викладеннями у новій редакції, що є його невід'ємною частиною, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ", первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває права первісного кредитора, належних первісному кредитору згідно з Договором поруки № 1 від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ".

Згідно із п.1.2 договору про відступлення прав за договором поруки № 1 від 14.08.2013 за цим договором новий кредитор набуває замість первісного кредитора право вимоги до поручителя, у порядку визначеному договором поруки та Цивільним кодексом України, щодо задоволення всіх свої вимог (повернення суми основної заборгованості, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (штраф, пеня), відшкодування збитків, тощо), які випливають з умов кредитного договору, та за виконання яких боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність перед первісним кредитором.

Відповідно до п.3.1 договору про відступлення прав за договором поруки № 1 від 14.08.2013 право вимоги за цим договором вважається відступленим в повному обсязі з моменту підписання цього договором, скріплення печатками сторін (в разі наявності), а також складання та підписання сторонами Акту прийому-передачі прав та документів у відповідності до вимог п. 3.1 договором про відступлення права вимоги № 13/01/17-1 від 13.01.2017, а також п. 2.2.3 цього договором.

За змістом пункту 4.1 договору про відступлення прав за договору поруки № 1 від 14.08.2013 новий кредитор не здійснює на користь первісного кредитора будь-яких додаткових платежів за виключенням тих, що визначені договору про відступлення права вимоги № 13/01/17-1 від 13.01.2017.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі №911/1267/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" та Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" про стягнення грошових коштів за кредитним договору № 4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013, солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" та Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" стягнуто 37298204,83 грн заборгованості по кредиту за період до 25.04.2017. Зазначене рішення законної сили не набрало, оскільки було оскаржено в апеляційному порядку. На момент розгляду даної справи апеляційне провадження по справі № 911/1267/17 зупинено.

22.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" (клієнт, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" (фактор, відповідач-2) укладений договір факторингу №01/11-17 від 22.11.2017, відповідно до умов якого фактор зобов'язався передати грошові кошти у сумі 84764989,51 грн в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив факторові в повному обсязі право грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" за зобов'язаннями, передбаченими у додатку №1 до цього договору, а саме: за зобов'язаннями, що виникло із кредитного договору №4976 по відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до них, що є його невід'ємною частино, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" у загальному розмірі 1335660,85 грн та 3595012,90 доларів США, що становить 95771143,65 грн, а також заборгованість по відшкодуванню витрат по сплаті судового збору в сумі 57764,54 грн за рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі №911/1267/17.

22.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" підписані акт приймання-передачі грошової вимоги за договором факторингу №01/11-17 від 22.11.2017 та акт приймання-передачі документів.

Також 22.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" (клієнт, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" (фактор, відповідач-2) укладений договір факторингу №02/11-17 , відповідно до умов якого фактору відступлене право грошової вимоги до Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" по відшкодуванню витрат по сплаті судового збору у загальному розмірі 57764,54 грн, що виникло із рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі №911/1267/17.

22.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" (первісний кредитор, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" (новий кредитор, відповідач-2) укладений договір відступлення прав за договором поруки № 1 від 14.08.2013, у відповідності до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору своє право вимоги за договором поруки №1 від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ".

05.02.2018 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі №910/960/18 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" та Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" як солідарних боржників за кредитним договором № 4976 від 14.08.2013 та договором поруки №1 від 14.08.2013 про стягнення заборгованості, яка виникла після 25.04.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 05.04.2018 провадження у справі №910/960/18 було зупинене до набрання рішенням у справі № 910/21943/17. На момент розгляду даної справи провадження по справі № 910/960/18 поновлено.

Позивач зазначає, що 10.12.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила судове рішення у справі № 925/698/16, в якому, зокрема, зазначила, що: ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "УКРІНКОМ" (ПАТ "Українська інноваційна компанія") мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк" (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи (п. 170 постанови);

правочину між ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "УКРІНКОМ" щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "УКРІНКОМ" (ПАТ "Українська інноваційна компанія") не доведено (пункт 209 постанови);

перехід прав та обов'язків від ПАТ "Український інноваційний банк" до ПАТ "УКРІНКОМ" та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова "банк" та виключення з видів своє діяльності "банківської діяльності" без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства (пункт 226 постанови);

враховуючи те, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ "УКРІНКОМ", а відтак і ПАТ "Українська інноваційна компанія" не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" (чи ТОВ "ФК "АФІНАЖ" права відповідної вимоги до ПАТ "Юрія", попри будь-які заявлені ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" товариством правовідносини факторингу між ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" (чи ТОВ "ФК "АФІНАЖ"), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів (пункт 229 постанови);

водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб'єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб'єктом був та залишається банківська установа - ПАТ "Український інноваційний банк", відповідне право якого не переходило ані до ПАТ "УКРІНКОМ"/ ПАТ "Українська інноваційна компанія", ані до ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" (пункт 231 постанови).

За доводами позивача, враховуючи те, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі №925/698/16 встановлено, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законодавством України порядку на ПАТ "УКРІНКОМ" (в подальшому перейменованого в ПАТ "Українська інноваційна компанія"), а відтак й ПАТ "УКРІНКОМ" не набуло прав банку, у зв'язку із чим відсутні юридичні підстави набуття як ТОВ "АФІНАЖ", так і ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" права відповідної вимоги як до позичальника за кредитним договором (ТОВ "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ"), так і до поручителя за спірним договором поруки (ПАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ"), попри будь-які правовідносини факторингу між ПАТ "УКРІНКОМ" та ТОВ "АФІНАЖ" на підставі договорів про відступлення права вимоги №1 та №2 від 13.01.2017 та між ТОВ "АФІНАЖ" та ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" на підставі договорів факторингу №1 та №2 від 22.11.2017 та договору відступлення №1 від 22.11.2017, оскільки вказані правочини не відповідають ч.1 ст.203 ЦК України і є нікчемними у силу ч.2 ст.215 ЦК України та ч.3 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

На думку позивача, договір поруки є припиненим, з огляду на положення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки у строк до 10.06.2018 ПАТ "Український інноваційний банк" не пред'явив до позивача, як до поручителя, позовної щодо виконання грошового зобов'язання за кредитним договором на підставі договору поруки № 1 від 14.08.2013. За наведених обставин позивачем у редакції заяви про зміну предмету позову заявлені вимоги про визнання припиненим договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" та визнання поруки Приватного акціонерного товариства"ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" за договором поруки №1 від 14.08.2013 припиненою.

З метою припинення протиправних дій відповідачів щодо стягнення у межах судових справ №911/1276/17 та №910/960/18 грошових коштів за основним зобов'язанням, в якому відповідачі не набули статусу нових кредиторів, позивач вважає, що за описаних вище фактичних обставин незаконних дій відповідачів ефективними способами захисту прав позивача є вимог про припинення протиправних дії ТОВ "КОМПАНІЯ АФІНАЖ" щодо стягнення з ПрАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальною кредитної лінії від 14.08.2013, укладеним між ПАТ "Український інноваційний банк" та ТОВ "Водосточні системи" та припинення протиправних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" щодо стягнення з ПрАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та ПрАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальною кредитної лінії від 14.08.2013, укладеним між ПАТ "Український інноваційний банк" та ТОВ "Водосточні системи".

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно із ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 14.08.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" (поручитель, позивач) укладений договір поруки №1, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" в повному обсязі зобов'язань по кредитному договору № 4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 та всіх додаткових угод до нього, що будуть укладені в майбутньому протягом строку його дії між кредитором та ТОВ "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ".

Пунктом 4.5. договору поруки передбачено, що договір припиняється у випадках передбачених чинним законодавством України У статті 559 ЦК України визначено підстави припинення договору поруки.

Відповідно до ч.4. ст.559 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки щодо їх дії до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Як було вказано вище, у пункті 4.1 договору поруки сторони погодили дію договору поруки до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.

При цьому сама лише умова договору поруки про дію договору поруки до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором).

Суд вважає, що умова пункту 4.1 договору поруки про те, що він діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки не відповідає частині першій статті 251 та частині першій статті 252 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, виходячи з положень частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимога до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки повинна бути пред'явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15, у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/2774/17.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України, порука за зобов'язанням припиняється зі спливом шестимісячного строку виконання зобов'язання. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання основного зобов'язання є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідним основним зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена зокрема, у пункті 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №523/8249/14-ц).

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13 червня та 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 у справі №6-2662цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №1519/2-3165/11).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідності до положень ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Додатковою угодою № 7 від 12.10.2015 до кредитного договору п.3.1 кредитного договору викладено в наступній редакції, згідно із яким, відповідно до положень та умов цього договору банк надає позичальнику кредит на умовах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом у розмірі 3137211,64 доларів США або еквівалент в грн, по курсу Національного банку України на дату видачі кредитних коштів, на термін по 10.12.2017 року, з наступним графіком погашення: - до 12.10.2015 погашення в сумі не менше 2000000,00 грн; - до 25.10.2015 погашення в сумі не менше 3000000,00 грн.; щомісячно до 10 числа кожного місяця, починаючи з травень-грудень 2016 року погашення в сумі, не менше, ніж 100000,00 доларів США еквівалент по курсу НБУ на дату погашення; - січень 2017 року-травень 2017 року погашення в сумі не менше, ніж 150000,00 доларів США еквівалент по курсу НБУ на дату погашення; - червень-листопад 2017 року погашення в сумі, не менше 170000,00 доларів США еквівалент по курсу НБУ на дату погашення; - та до 10.12.2017 повне погашення.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Враховуючи вище викладене, повне погашення заборгованості за кредитним договором повинно було бути здійснене у строк до 10.12.2017, а тому в силу приписів ч.4 ст.559 ЦК України останнім днем пред'явлення кредитором до позивача як поручителя позовної вимоги про стягнення основного зобов'язання є 10.06.2018.

Проте матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів звернення ПАТ "Український інноваційний банк" із відповідними вимогами до поручителя (позивача) в межах шестимісячного строку сплати останнього платежу, тобто у строк до 10.06.2018.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі №911/1267/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" та Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" про стягнення грошових коштів за кредитним договору № 4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013, солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" та Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" стягнуто 37298204,83 грн 83 заборгованості по кредиту за період до 25.04.2017. Зазначене рішення законної сили не набрало, оскільки було оскаржено в апеляційному порядку. На момент розгляду даної справи апеляційне провадження по справі № 911/1267/17 зупинено.

Також 05.02.2018 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі №910/960/18 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" та Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" як солідарних боржників за кредитним договором № 4976 від 14.08.2013 та договором поруки №1 від 14.08.2013 про стягнення заборгованості, яка виникла після 25.04.2017. Ухвалою Господарського суду міста Києва 05.04.2018 провадження у справі №910/960/18 було зупинене до набрання рішенням у справі № 910/21943/17. На момент розгляду даної справи провадження по справі № 910/960/18 поновлено.

Позивач стверджує, що враховуючи те, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі №925/698/16 встановлено, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законодавством України порядку на ПАТ "УКРІНКОМ" (в подальшому перейменованого в ПАТ "Українська інноваційна компанія"), а відтак й ПАТ "УКРІНКОМ" не набуло прав банку, у зв'язку із чим відсутні юридичні підстави набуття як ТОВ "АФІНАЖ", так і ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" права відповідної вимоги як до позичальника за кредитним договором (ТОВ "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ"), так і до поручителя за спірним договором поруки (ПАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ"), на підставі договорів про відступлення права вимоги №1 та №2 від 13.01.2017 та договорів факторингу №1 та №2 від 22.11.2017 та договору відступлення №1 від 22.11.2017, оскільки вказані правочини не відповідають ч.1 ст.203 ЦК України і є нікчемними у силу ч.2 ст.215 ЦК України та ч.3 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Надаючи оцінку наведеним доводам позивача, враховуючи висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі №925/698/16, суд зазначає наступне.

Так, постановою правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 ПАТ "Укрінбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

22.03.2016, на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, правлінням Національного банку України винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрінбанк".

22.03.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Укрінбанк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Укрінбанк".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016 у справі №826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнано незаконною та скасовано постанову правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до категорії несплатоспроможних", визнано незаконним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 у справі №826/1162/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправними постанови правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 відмовлено.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі №826/5325/16, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, зокрема, було визнано протиправною та скасовано постанову правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Український інноваційний банк" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Ухвалою Верховного Суду України від 23.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України у справі № 826/5325/16 на судові рішення у цій справі. На момент розгляду даної справи остаточне рішення у справі № 826/5325/16 не ухвалене.

09 серпня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовлено у задоволенні касаційних скарг у справі № 826/14033/17, в межах якої постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017, залишеною без змін ухвалою Київського адміністративного суду від 20.02.2018, визнано протиправними і скасовано постанову правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" і рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно з пунктом 1.1 Cтатуту ПАТ "Укрінком" у редакції від 22.11.2016, ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на Публічне акціонерне товариство "Укрінком", яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк".

ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код юридичної особи 05839888, тобто такий, який мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування.

За змістом статей 80, 83 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. Положення глави 7 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Відповідно до частини 6 статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм цього Закону з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).

У статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" надано значення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема передбачено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків.

Згідно із ст.3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

За змістом статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частина 1 статті 104 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Главою 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено порядок реорганізації банку. Згідно зі статтями 26- 27 цього Закону банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку. У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення, план реорганізації банку не складається. Національний банк України визначає перелік документів, які подаються для отримання дозволу на реорганізацію та затвердження плану реорганізації банку. Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації та/або банк, який не припиняється як юридична особа у результаті приєднання до нього або виділу з нього, не будуть відповідати вимогам щодо економічних нормативів їх діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.

Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно із частин 1-3 статті 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням. Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.

За змістом статті 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність"статут банку складається з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону та інших законів України. Статут банку обов'язково має містити таку інформацію про банк: 1) найменування банку (повне та скорочене); 2) його місцезнаходження; 3) організаційно-правову форму; 4) види діяльності, які має намір здійснювати банк; 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; 7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону; 8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; 9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України.

Отже, як реорганізація, так і ліквідація банку з ініціативи власників, а також внесення змін до статуту банку, відповідно до закону можливі лише після надання на це згоди Національним банком України.

Разом з тим, з урахуванням положень Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема статті 2 цього Закону, передача, прийняття майна банку, його коштів, прав та обов'язків правонаступникам є наслідком саме реорганізації банку, проведеної із дотриманням процедури, визначеної цим Законом.

Окрім того, згідно зі статтею 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність" правління банку зобов'язане протягом трьох робочих днів інформувати Національний банк України про наступні свої дії: звільнення керівника (керівників) банку та про кандидатуру на призначення на цю посаду; зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку та його відокремлених підрозділів; припинення банківської діяльності.

Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону України "Про банки і банківську діяльність". До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова "банк", виключення з видів його діяльності "діяльності комерційних банків" (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України "Про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України "Про акціонерні товариства").

Сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16, де у пункті 204 зазначено, що в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не утворилась.

Власники ПАТ "Український інноваційний банк", приймаючи рішення про відмову від "банківської діяльності", висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб'єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Банківське законодавство не передбачає правонаступництва у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини третьої статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

Правочин між ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "Укрінком" щодо передачі прав та обов'язків банку не відбувся, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком" (ПАТ "Українська інноваційна компанія") не доведено.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою.

Стаття 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність" дійсно передбачає, що слово "банк" може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ "Український інноваційний банк" є зареєстрованим НБУ як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Однак розуміння статті 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність" має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова "банк", не відповідає суті подальших процедур щодо банку, у якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова "банк" після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом "банк" не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова "банк" у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов'язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.

Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні - загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.

Виведення банку з ринку шляхом виключення слова "банк" з його назви та "банківської діяльності"з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.

Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін. Дії щодо реєстрації змін до статуту банку мають здійснюватися відповідно до частини першої статті 68 Конституції України та частин другої, третьої статті 13 ЦК України, не руйнуючи систему координації та організації банківського ринку, передбачену банківським законодавством, зокрема Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, перехід прав та обов'язків від ПАТ "Український інноваційний банк" до ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке заявляє про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова "банк" та виключення з видів своє діяльності "банківської діяльності" без дотримання вимог банківського законодавства.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк", відсутній.

Суд враховує, що питання правонаступництва ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк" було також предметом дослідження об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 910/8117/17 та Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16, відповідно до висновків яких переходу прав та обов'язків від банківської установи (ПАТ "Український інноваційний банк") до юридичної особи, яка не має статусу банку (ПАТ "Українська інноваційна компанія") не відбулося.

Враховуючи те, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ "Укрінком", а відтак й ПАТ "Українська інноваційна компанія" не набуло прав банку, відсутні правові підстави набуття ПАТ "Українська інноваційна компанія" права відповідної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 та до поручителя (ПАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ") за договором поруки №1 від 14.08.2013.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частинами 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ч.3 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

З огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності у ПАТ "Українська інноваційна компанія" права вимоги до ТОВ "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 та до поручителя (ПАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ") за договором поруки №1 від 14.08.2013, відсутні правові підстави набуття відповідачко ТОВ "АФІНАЖ" та ТОВ "ФК "ІНВЕСТ РЕСУРС" права відповідної вимоги як до позичальника за кредитним договором (ТОВ "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ"), так і до поручителя за спірним договором поруки (ПАТ "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ") на підставі договорів про відступлення права вимоги №1 та №2 від 13.01.2017, договорів факторингу №1 та №2 від 22.11.2017 та договору відступлення №1 від 22.11.2017, оскільки вказані правочини не відповідають ч.1 ст.203 ЦК України та є нікчемними у силу ч.2 ст.215 ЦК України та ч.3 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд відхиляє заперечення відповідача-2 (ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС") щодо застосування у цій справі висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі №925/698/16, оскільки відсутність права вимоги за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 та за договором поруки №1 від 14.08.2013 встановлена судом за оцінкою дослідження вимог банківського законодавства у контексті переходу прав та обов'язків від ПАТ "Український інноваційний банк" до ПАТ "Українська інноваційна компанія".

Водночас суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Згідно з частинами 5, 6 статті 13 цього Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, з огляду на правові висновки Великої палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10.12.2019, при виборі та застосуванні норм права при розгляді даної справи, суд врахував зазначену позицію Верховного Суду.

З огляду на встановлені вище судом обставини, пред'явлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АФІНАЖ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" позовів до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 та за договором поруки №1 від 14.08.2013 (справи №911/1267/17, №910/960/18) не може розцінюватися як подання позову належними кредиторами до поручителя у межах шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов'язання.

З огляду на викладене, встановивши, що належний кредитор (ПАТ "Український інноваційний банк") не звертався з відповідним позовом до поручителя у межах шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов'язання, суд дійшов висновку про те, що порука за договором поруки №1 від 14.08.2013 є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача-2 на те, що позовні вимоги викладені у позовній заяві фактично були предметом судового розгляду у справі №910/11970/19 та у справі №910/21943/17, з огляду на наступне.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 у справі №910/11970/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" до Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ" та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання припиненим правовідношення за договором поруки № 1 від 14.08.2013 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" судом відмовлено, оскільки ПАТ "УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ" не є належним відповідачем у справі №910/11970/19, а докази того, що дана Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заявляла якісь вимоги до позивача у справі №910/11970/19, або що така особа не визнає, оспорює права останнього, у матеріалах справи №910/11970/19 відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 у справі №910/21943/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОСТІЧНІ СИСТЕМИ" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №13/01/17-1 від 13.01.2017, укладеного між Публічним акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АФІНАЖ". Предметом спору у цій справі був договір про відступлення права вимоги №13/01/17-1 від 13.01.2017

Питання щодо припинення поруки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України у справах №910/11970/19 та №910/21943/17 не досліджувалося.

За наведених обставин суд відхиляє відповідні доводи відповідача-2 щодо розгляду заявлених у справі №910/12966/20 позовних вимог у межах розгляду справ №910/11970/19 та №910/21943/17.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Встановленими судом у цій справі обставинами підтверджено обґрунтованість доводів позивача щодо припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України поруки за договором поруки №1 від 14.08.2013.

При цьому згідно з частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

З урахуванням зазначеного суд вважає за доцільне зазначити, що норми Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість застосування судового захисту саме у випадках порушення чи невизнання прав позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

За висновками суду звернення позивача до суду за судовим захистом (вимога про визнання припиненим договору поруки №1 від 14.08.2013 та визнання поруки Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" за договором поруки №1 від 14.08.2013 припиненою), за наявності пред'явлених відповідачами позовів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, є обґрунтованим.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

У справі Європейський суд з прав людини "Белеш та інші проти Чеської Республіки" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

У контексті наведеного, урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, суд також вважає за можливе застосувати обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання припиненим договору поруки №1 від 14.08.2013 та визнання поруки Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" за договором поруки №1 від 14.08.2013 припиненою, а вимоги у цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Наведені висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 04.09.2019 у справі №202/32532/13-ц (провадження №14-374цс19), Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №924/175/20.

Щодо позовних вимог про припинення протиправних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АФІНАЖ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальною кредитної лінії від 14.08.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водосточні системи", суд зазначає наступне.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 2 статті 16 ЦК України передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Суд звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Однак обраний позивачем спосіб захисту порушеного права про припинення протиправних дій відповідачів щодо стягнення з позивача на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013 заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 не є належним та ефективним у розумінні наведених вище норм способом захисту порушеного права, оскільки задовольнивши таку вимогу суд не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить порушене право (безумовне право на припинення поруки згідно із ч.4 ст.559ЦК України).

Вказана вимога, у разі її задоволення не створить для відповідачів будь-яких обов'язків, по відношенню до позивача та не може буде виконана в порядку виконавчого провадження.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем у вигляді припинення протиправних дій відповідачів не відповідає закону, оскільки фактично зведений до встановлення судом фактів щодо відсутності права на стягнення заборгованості з поручителя за кредитним договором.

Тобто питання протиправності дій відповідачів, яке фактично ставиться позивачем при зверненні до суду із даним позовом, підлягає дослідженню судом у розрізі питання обґрунтованості позовних вимог у частині припинення поруки. Окрема констатація судом факту наявності у діях відповідачів протиправної поведінки та пред'явлення окремої вимоги про припинення протиправних дій зі стягнення заборгованості не відповідає способам захисту порушеного права, так як безпосередньо не спрямоване на відновлення порушеного права.

Відтак, обраний позивачем спосіб захисту не сприяє ефективному відновленню порушеного права позивача та є неналежним способом захисту прав у розумінні частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України та має ознаки заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Разом з цим обраний позивачем спосіб захисту у даній справі не призведе до захисту прав позивача, оскільки навіть у випадку задоволення позовних вимог, такий спосіб захисту унеможливлює примусове виконання.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" у частині припинення протиправних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АФІНАЖ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" щодо стягнення з позивача на підставі договору поруки №1 від 14.08.2013 заборгованості за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальною кредитної лінії від 14.08.2013.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" в частині визнання припиненим договору поруки №1 від 14.08.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" та визнання поруки Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" за договором поруки №1 від 14.08.2013 припиненою.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати припиненим договір поруки №1 від 14.08.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (04053, м.Київ, вул. Вознесенський узіз (вул.Смирнова-Ласточкіна), буд.10-А, ідентифікаційний код 05839888) та Приватним акціонерним товариством "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" (01030, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО, будинок 1, ідентифікаційний код 30637114) та визнати поруку Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" (01030, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО, будинок 1, ідентифікаційний код 30637114) за договором поруки №1 від 14.08.2013 припиненою.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АФІНАЖ" (87515, Донецька обл., місто Маріуполь, ВУЛИЦЯ ІТАЛІЙСЬКА, будинок 116-А, ідентифікаційний код 40656526) на користь Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" (01030, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО, будинок 1, ідентифікаційний код 30637114) судовий збір у сумі 1051,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТ РЕСУРС" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ АНТОНОВИЧА, будинок 51, офіс 1314, ідентифікаційний код 40343349) на користь Приватного акціонерного товариства "ВЕНТИЛЯЦІЙНІ СИСТЕМИ" (01030, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО, будинок 1, ідентифікаційний код 30637114) судовий збір у сумі 1051,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.01.2021.

Суддя С. О. Турчин

Попередній документ

94327682

Наступний документ

94327684

Інформація про рішення:

№ рішення:	94327683
№ справи:	910/12966/20
Дата рішення:	15.01.2021
Дата публікації:	25.01.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; спонукання виконати або припинити певні дії

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (14.07.2021)
Дата надходження:	14.07.2021
Предмет позову:	припинення протиправних дії та визнання припиненим договору поруки

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

06.10.2020 12:30	Господарський суд міста Києва
22.10.2020 16:45	Господарський суд міста Києва
17.11.2020 12:25	Господарський суд міста Києва
26.11.2020 17:15	Господарський суд міста Києва
10.12.2020 17:00	Господарський суд міста Києва
24.12.2020 17:40	Господарський суд міста Києва
15.01.2021 11:00	Господарський суд міста Києва
02.06.2021 14:50	Північний апеляційний господарський суд
16.06.2021 16:00	Північний апеляційний господарський суд
10.11.2021 11:50	Касаційний господарський суд
01.12.2021 12:30	Касаційний господарський суд
15.12.2021 12:50	Касаційний господарський суд