12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/834/20 пров. № А/857/13829/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А.,
за участю секретаря судових засідань - Михальської М.Р.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року (головуючий суддя: Мартиць О.І., місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складення повного тексту рішення - 05.10.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ОСОБА_1 , 07.04.2020 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 07.08.2017 № 29034-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб в загальній сумі 145540,54 грн.
Обґрунтовує позов тим, що Головним управлінням ДФС у Тернопільській області прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Ця норма визначає нарахування фізичним особам сум податку контролюючим органом до 1 липня поточного року шляхом надіслання податкового повідомлення, зокрема, у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року і сплату податку новим власником починаючи з місяця, в якому в останнього власника виникло право власності.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в задоволені позову відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати судове рішення, а позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Відповідач, 28.12.2020 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Позивач, 06.01.2021 подав до суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з тим, що позбавлений можливості прибути особисто в судове засідання та неможливістю забезпечити прибуття повноважного представника в таке засідання.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, так як повідомлені причини неявки визнано судом не поважними, оскільки доказів на підтвердження обставин викладених в клопотанні не надано. Крім цього, участь позивача та його представника в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, а відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 31.07.2013 ОСОБА_1 придбав, у Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів загальною площею 6747,3 кв. м. Договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально посвідчений та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, про що свідчить витяг з цього реєстру від 31.07.2013.
Нерухоме майно, що є предметом договору купівлі-продажу від 31.07.2013, знаходиться на земельній ділянці для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 4,0100 га з кадастровим номером 6125289200:02:001:0677, про що зазначено у пункті 1 договору.
Рішенням Чернелево-Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 31 від 29.01.2016 «Про надання дозволу на укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою АДРЕСА_1 » вирішено затвердити ОСОБА_1 нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 4,0100 га з кадастровим номером 6125289200:02:001:0677; передати йому в оренду земельну ділянку площею 4,0100 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування приміщень) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6125289200:02:001:0677; встановити ОСОБА_1 орендну плату в розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки і укласти з Чернелево-Руською сільською радою договір оренди земельної ділянки терміном на 10 років.
Головне управління ДФС у Тернопільській області (правонаступником якого є ГУ ДПС у Тернопільській області), вважаючи позивача землекористувачем земельної ділянки площею 4,0100 га з кадастровим номером 6125289200:02:001:0677, винесло податкове повідомлення-рішення від 07.08.2017 № 29034-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 145540,54 грн. Податкове повідомлення-рішення прийняте згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України.
Також встановлено, що неодноразово судами розглядалися справи щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,0100 га, кадастровий номер 6125289200:02:001:0677, на території Чернелево-Руської сільської ради, укладеного 01.02.2016 між Чернелево-Руською сільською радою та ОСОБА_1 , зареєстрованого 01.11.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису 17311836, а також про скасування запису про державну реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.06.2018, яке набрало законної сили, у справі № 607/14058/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Чернелево-Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання недійсним договору та скасування реєстраційної дії позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним запис відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки № 17311836, на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між Чернелево-Руською сільською радою та ОСОБА_1 , площею 4,0100 га, кадастровий номер 6125289200:02:001:067, розташованої на території Чернелево-Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 01.11.2016, у решті позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду цивільної справи судом було встановлено, що 01.11.2016 державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області проведено державну реєстрацію іншого речового права оренди земельної ділянки площею 4,0100 га кадастровий номер 6125289200:02:001:0677 за адресою АДРЕСА_1 , орендарем зазначено ОСОБА_1 , орендодавцем Чернелево-Руську сільську раду, строк дії до 01.02.2026. Підставою для вчинення зазначеної реєстраційної дії була, зокрема, надана державному реєстратору копія договору оренди землі, укладеного в селі Чернелево-Руський, датою укладення є 01 число, місяць укладення - містить закреслення, рік 2016. Сторонами по даному договору є Орендодавець Чернелево-Руська сільська рада та орендарем фізична особа ОСОБА_1 . Об'єктом оренди по договору була земельна ділянка площею 4,0100 га, у тому числі 4,0100 га за рахунок земель житлової та громадської забудови (землі промисловості), що перебували в користуванні СП «Великобірківський завод безалкогольних напоїв», кадастровий номер 6125289200:02:001:0677. Договір укладено на 10 років з 01 лютого 2016 року по 01 лютого 2026 року. Як вбачається із розділу "Реквізити сторін" у графі орендар підпис ОСОБА_1 містить закреслення. Такі ж закреслення містить акт прийому-передачі земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , а саме щодо місяця його укладення та підпису ОСОБА_1 .
У мотивувальній частині судового рішення від 08.06.2018 зазначено: «Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,0100 га, кадастровий номер 6125289200:02:001:0677, який було укладено 01.02.2016 між Чернелево-Руською сільською радою та ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, оскільки ним не надано доказів, які б підтверджували його доводи про те, що спірний правочин був укладений ним під впливом обману внаслідок не повідомлення його відповідачем про існування іншого орендаря - Тернопільську обласну спілку споживчих товариств, оскільки таке право користування спірною земельною ділянкою зазначеної спілки припинилось в силу вимог закону, при переході права власності на будівлі та споруди до позивача, у зв'язку із укладенням останнім договору купівлі-продажу будівель та споруд Великобірківського заводу продтоварів від 31.07.2013 та не потребує оформлення припинення такого права будь-якими актами та документами. Також, суд зазначає, що як слідує із інформації наданої Тернопільською обласною спілкою споживчих товариств № 7/17 від 22.01.2018, договору оренди землі між Тернопільською облспоживспілкою та Чернелево-Руською сільською радою не укладалось, а спірна земельна ділянка перебувала у її користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ТР № 000289 від 07.11.1996 року».
Щодо позовної вимоги про скасування державним реєстратором відповідного запису про державну реєстрацію права оренди, то суд констатував, що державним реєстратором при вчиненні реєстраційної дії не було дотримано вимог статей 18, 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та проведено державну реєстрацію на підставі документів, які містили закреслення.
Іншим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.10.2019, яке набрало законної сили, у справі № 607/17380/19 за позовом ОСОБА_1 до Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління ДФС у Тернопільській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,0100 га, кадастровий номер 6125289200:02:001:0677, в позові відмовлено. У мотивувальній частині рішення зазначено: «Вчинення правочину закон пов'язує з фактом його державної реєстрації, яка має правовстановлювальне значення, оскільки у випадку відсутності державної реєстрації правочину він вважається неукладеним й не створює прав та обов'язків для сторін. З матеріалів справи вбачається, що визнано недійсним запис відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки № 17311836, на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між Чернелево-Руською сільською радою та ОСОБА_1 , площею 4,0100 га, кадастровий номер 6125289200:02:001:067, розташованої на території Чернелево-Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 01 листопада 2016 року, а тому враховуючи, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема перебування земельної ділянки на час укладення договору оренди в користуванні Тернопільської облспоживспілки, наявність на оригіналі договору оренди закресленого підпису позивача, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним, зважаючи на те, що він не був укладений та зареєстрований у встановленому порядку, а тому не є вчиненим».
Вважаючи договір оренди не укладеним ОСОБА_1 , як зазначив його представник, з 2013 по 2015 роки орендної плати за земельну ділянку не сплачував.
Позивач, 12.07.2019 та повторно 27.01.2020, звернувся до Байковецької сільської ради з заявою про передачу йому в оренду земельної ділянки площею 4,0100 га, кадастровий номер 6125289200:02:001:067.
Рішенням Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 21.02.2020 № 1125 «Про внесення змін і доповнень в рішення попередніх сесій сільської ради», розглянувши заяви громадян, лист Головного управління ДПС у Тернопільській області від 31.01.2020, сільська рада вирішила внести зміни до пункту 3 рішення Чернелево-Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 31 від 29.01.2016, виклавши його в новій редакції: «Встановити орендну плату в розмірі 8 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, проіндексованої станом на 01.01.2020». Позивачу направлено новий проект договору оренди землі з новим розміром орендної плати, договір підписаний лише Орендодавцем 27.07.2020 Байковецькою сільською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі розміром 4,010 га, кадастровий номер 6125289200:02:001:0677.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивач у судовому порядку скасував державну реєстрацію речового права та вказував, що договір оренди земельної ділянки слід вважати неукладеним, обов'язок зі сплати земельного податку, за таку земельну ділянку, виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій розташовані придбані ним об'єкти нерухомого майна.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України).
Згідно п.п. 265.1.3. п. 265.1. ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається, зокрема, з плати за землю.
Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до п. 287.1 ст. 287 цієї статті власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.7 ст. 287 ПК України передбачено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно п. 288.1. ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2. ст. 288 ПК України).
Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3. ст. 288.3 ПК України).
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4. ст. 288 ПК України).
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов'язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Водночас у власника будівлі, споруди (їх частини) обов'язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Суд апеляційної інстанції, при вирішення цієї справи, враховує правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14 липня 2020 року справа № 809/3896/13-a. Згідно, яких у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов'язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При цьому землекористувач має сплачувати земельний податок за фактичний період використання землі у поточному році.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно договору купівлі-продажу від 31.07.2013, ОСОБА_1 придбав у Тернопільської обласної спілки споживчих товариств будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів загальною площею 6747,3 кв. м. Договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально посвідчений та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, про що свідчить витяг з цього реєстру від 31.07.2013.
Нерухоме майно, що є предметом договору купівлі-продажу від 31.07.2013, знаходиться на земельній ділянці для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 4,01 га з кадастровим номером 6125289200:02:001:0677 (а. с. 10).
Земельна ділянка, на якій розміщувалися будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів, перебувала у користуванні заводу на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-ТР № 000289, площа земельної ділянки складала 4,36 га (а. с. 73).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що користування будівлями та спорудами неможливо без користування земельною ділянкою, на якій такі розташовані, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань з плати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою.
Суд апеляційної інстанції відхиляє покликання апелянта, що підстави для сплати податку за землю за спірний період у нього відсутні, оскільки позивач не отримав у власність земельної ділянки площею 4,01 га з кадастровим номером 6125289200:02:001:0677 на якій розташовані придбані ним об'єкти нерухомого майна, згідно договору купівлі-продажу від 31.07.2013.
Оскільки, набувши право власності на об'єкти нерухомості, позивач набув у користування і земельну ділянку на якій, ці об'єкти розташовані, а тому саме на нього покладається обов'язок сплати земельного податку. Тобто, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право користування саме земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Таким чином, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі 826/10186/17, від 12.11.2020 у справі № 826/9673/18.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що будь-яких доказів на підтвердження наявності пільг щодо сплати земельного податку для фізичних осіб, передбачених статтею 281 ПК України, позивачем, як до суду першої так і апеляційної інстанції не надано.
Отже, контролюючим органом правомірно встановлено обов'язок позивача зі сплати земельного податку у вигляді орендної плати за 2017 рік.
Щодо покликання апелянта, що відповідачем не дотримано строк, визначений в абзаці першому пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, зокрема, податкове повідомлення-рішення Головним управлінням ДФС у Тернопільській області № 29034-1305 прийняте 08.08.2018, а не до 1 липня поточного року, то суд апеляційної інстанції відхиляє такі покликання. З огляду висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 820/5357/17, згідно яких, пропуск податковим органом встановленого абзацом 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України строку (до 1 липня поточного року) нарахування та надсилання податкового повідомлення-рішення, не спростовує наявність у позивача податкового обов'язку здійснити сплату відповідних грошових зобов'язань.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволені позову необхідно відмовити, оскільки контролюючий орган, встановивши за позивачем обов'язок зі сплати земельного податку у вигляді орендної плати за 2017 рік, в якого земельна ділянка перебувала у фактичному володінні, правомірно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 500/834/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. В. Ніколін
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 22.01.2021.