Справа № 240/16080/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
18 січня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Франовської К.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
15 вересня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Житомирський окружний адміністративний суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідача), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2019 по 22.04.2020;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2019 по 22.04.2020.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 08.10.2020 повернув позовну заяву позивачу, відповідно до вимог ст.123 КАС України. Судове рішення мотивоване тим, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, так як не зазначив причини, які перешкоджали його зверненню до суду.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аргументами на підтвердження вимог скарги позивач зазначає, що виплата всіх сум (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, має бути проведена у день його звільнення. При не виплаті сум передбачених ст.116 КЗпП України для роботодавця наступають наслідки передбачені ч.1 ст.117 КЗпП України.
У свою чергу, зазначаючи про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду сторона позивача звертала увагу суду першої інстанції на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 в Україні запроваджено карантин.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», якою зокрема внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» строк дії карантину на території України продовжено до 31 жовтня 2020 року.
Пунктом 7 Закону України від 17.03.2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни частини другої статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а саме: після слів "введення комендантської години" доповнено словами "карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тим самим визнавши карантин форс-мажорними обставинами, тобто (обставинами непереборної сили), якими є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Строки звернення ОСОБА_1 до суду припадали на момент дії карантину на території України, що унеможливлювало в повній мірі реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Крім того, уже в той час, коли перебіг строків був зупинений, позивач (в липні 2020 року), з метою досудового врегулювання спору для вирішення питання без звернення до суду з позовом, надіслав лист до відповідача з вимогами вчинити дії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отримавши відмову від відповідача 27.08.2020 (лист № 3946 від 26.08.2020), позивач уклав договір про правничу допомогу № LЕ-40 від 11.09.2020. Позов було подано 15.09.2020, тобто через 19 днів, після отримання відповіді від відповідача та через 4 дні після укладення договору про правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що судом першої інстанції прийнято правомірно ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві, оскільки ним дійсно пропущені строки звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі зазначалося, що недоліки позовної заяви підлягають усуненню шляхом долучення заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску.
На виконання ухвали суду представник позивача направив заяву від 05.10.2020 про усунення недоліків, в якій заявив лише клопотання про поновлення строків для звернення до суду. Однак позивач не надав доказів, які перешкоджали йому з дня звільнення з військової служби (з 12.08.2019) звернутися з даним позовом.
В клопотанні представником позивача зазначалися лише причини, що перешкоджали позивачу звернутися з даними позовом до суду з 27.08.2020, з дня коли відповідач відмовив у добровільній виплаті таких коштів.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, досліджуючи докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Колегія суддів зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2018 по справі № 821/1083/17.
При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 06 серпня 2020 року у справі №805/2572/16-а, від 09 липня 2020 року у справі №821/2093/16.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За приписами ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.12.2020 року у справі К/9901/1053/20 та від 23.12.2020 року у справі № 560/4006/19.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Також слід зазначити, що згідно з ч.7,10 ст.44 КАС України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі № 240/339/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2019 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.08.2019, у розмірі 45786,30 грн.
Грошові кошти на виконання рішення суду зараховано на картковий рахунок позивача 22.04.2020.
Також з доводів апеляційної скарги позивача встановлено, що станом на час виплати коштів за рішенням суду він усвідомлював, що відповідачем не виплачено суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпПУ. В зв'язку з цим у липні 2020 року позивач, з метою досудового врегулювання спору для вирішення питання без звернення до суду з позовом, надіслав лист до відповідача з вимогами вчинити дії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, представником позивача пропуск строку звернення ОСОБА_1 до суду мотивовано дією карантину на території України, що унеможливлювало в повній мірі реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Отримавши відмову від відповідача 27.08.2020 (лист № 3946 від 26.08.2020), позивач уклав договір про правничу допомогу № LЕ-40 від 11.09.2020 та 15.09.2020 звернувся з позовом до суду.
Однак, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем в апеляційній скарзі підстави пропуску строку для подання позовної заяви не пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, подання позовної заяви.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що саме з 22.04.2020, позивач отримавши грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, усвідомлюючи про ненарахування та невиплату відповідачем сум передбачених ст.116 КЗпП України, міг вживати заходів щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2019 по 22.04.2020.
Доводи апеляційної скарги, що строки звернення ОСОБА_1 до суду припадали на момент дії карантину на території України, що унеможливлювало в повній мірі реалізувати свої процесуальні права та обов'язки, колегія суддів вважає необґрунтованими, зважаючи на нижченаведене.
Так, у зв'язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин.
02 квітня 2020 року набрали законної сили зміни до КАС України, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" від 30.03.2020 року № 540-ІХ.
Згідно з п.3 Розділу VI КАС України "Прикінцеві положення" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
17 липня 2020 року набрав чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-ІХ.
Згідно з п.2 ч.2 резолютивної частини даного Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VІ "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Тобто, з 17.07.2020 законодавець по-іншому врегулював питання процесуальних строків під час дії карантину і позивач з 07.08.2020 міг вживати заходів щодо подання позову до суду.
Однак, позов в зазначеній справі було подано лише 15.09.2020. Тобто, через 40 днів після вступу положень Закону України від 18.06.2020 року № 731-IX, згідно яких процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчувалися 06 серпня 2020 року.
Отже, позивач в порушення вимог ст.123 КАС України не усунув недоліки позовної заяви, так як не зазначив причини, які перешкоджали його зверненню до суду.
Згідно вимог ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Франовська К.С. Біла Л.М.