Справа № 756/6308/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Майбоженко
21 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.
за участю секретаря Юрковець А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командира 2 взводу 1 роти батальйону патрульної поліції у селі Чайки Управління патрульної поліції у Київській області ДПП Тищенка Андрія Олександровича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом Командира 2 взводу 1 роти батальйону патрульної поліції у селі Чайки Управління патрульної поліції у Київській області ДПП Тищенка Андрія Олександрович про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.123 КУпАП.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач правила дорожнього руху не порушував, а винесена постанова є незаконною та необґрунтованою. Зазначив, що постанова була складена без дотримання вимог законодавства, позивачу не було роз'яснено належним чином його права, не підтверджено жодним належним доказом і взагалі відсутній факт скоєння останнім будь - якого правопорушення.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були правові підстави для складання оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки матеріалами справи, у тому числі відеозаписом, не спростовується факт порушення останнім Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.05.2020 року о 15 год. 54 хв. позивач керуючи транспортним засобом «Mitsubishi» д.н.з. НОМЕР_1 , проїжджаючи залізничний переїзд не виконав вимогу дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Клавдієво-Тарасове, вул. Великого Жовтня, 4-А, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 123 КУпАП.
В позовній заяві позивач посилається на те, що дорожній знак 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», який встановлено перед залізничним переїздом за адресою вчинення адміністративного правопорушення не відповідає вимогам Правил дорожнього руху України та ДСТУ, оскільки його не чітко видно з відстані, оскільки він знаходиться під кутом до проїзної частини, а також розташований з порушенням державних стандартів щодо їх розміщення.
Крім того посилається на те, що працівником патрульної поліції не доведено вину позивача, оскаржувана постанова не містить доказів вчинення ним вказаного правопорушення, а також постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить реквізитів для сплати штрафу.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Згідно статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 123 КУпАП порушення правил руху через залізничний переїзд, крім порушень, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Пунктом 33 ПДР України передбачено, що дорожні знаки є одним з основних засобів організації дорожнього руху і призначені для інформування його учасників про умови, режими і напрямки руху, місцях розміщення об'єктів сервісу тощо.
Відповідно до вимог п. 8.4 ПДР України дорожні знаки поділяються на групи:
а) попереджувальні,
б) знаки пріоритету,
в) заборонні знаки,
г) наказові знаки та інші.
Знаки пріоритету встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги.
Дорожнім знаком пріоритету 2.2 Правил дорожнього руху, "Проїзд без зупинки заборонено" визначено, що забороняється проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 (стоп-лінія), а якщо вона відсутня - перед знаком. Необхідно дати дорогу транспортним засобам, що рухаються дорогою, яка перетинається, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються головною дорогою, а також праворуч рівнозначною дорогою.
Пунктом 20.2 ПДР України передбачено, що під'їжджаючи до переїзду, а також починаючи рух після зупинки перед ним, водій зобов'язаний керуватися вказівками і сигналами чергового по переїзду, положенням шлагбаума, світловою та звуковою сигналізацією, дорожніми знаками і дорожньою розміткою, а також переконатися в тому, що не наближається поїзд (локомотив, дрезина).
Згідно Національного стандарту України «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» ДСТУ 4100-2014 (далі - ДСТУ) (п.10.1.1.) Дорожні знаки потрібно розташовувати так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і темний час доби, була забезпечена зручність експлуатування і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо).
Під час розташування дорожніх знаків повинна бути забезпечення спрямованість інформації, яку вони передають, тільки до тих учасників руху, для яких її призначено.
Дорожні знаки повинні бути видимі на відстані не менше ніж 100 м за напрямком руху. На ділянках доріг, де дорожню розмітку важко побачити (сніг, бруд тощо) або не можна відновити, повинні бути установлені відповідні за змістом дорожні знаки.
Відповідно до п.10.2.3. ДСТУ, знаки, установлені на дорозі послідовно, за винятком знаків, установлених на перехресті та в місцях проведення робіт, повинні бути розташовані поза населеними пунктами на відстані не менше ніж 50 м, а в населених пунктах - не менше ніж 25 м між поперечними перетинами дороги, в яких встановлені знаки.
Пункт 10.2.4. ДСТУ, вказує на те, що дорожні знаки потрібно встановлювати з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям (допускають установленні на присипній бермі), на тротуарі, розділювальній смузі, газоні тощо та над дорогою, крім випадків, що спеціально обумовлені цим стандартом.
На дорогах із двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки, що встановлені з правого боку дороги, потрібно дублювати. Дублюючі знаки потрібно установлювати на розділювальній смузі, а у разі її відсутності - над дорогою або по лівому боці дороги, якщо для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що правомірність встановлення даного знаку не є предметом оскарження в цій справі, а також позивачем не надано доказів такого оскарження, отже, такі посилання необґрунтованими.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що невідповідність знаку та місця його встановлення будь-яким Державним стандартам та нормам не виключає обов'язку водія щодо його виконання, крім випадку якщо такий знак не може бути прочитано, або знак не прочитується через перешкоди (у виглядів кущів, дерев, тощо) та у зв'язку з неналежним технічним станом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Адміністративне правопорушення може мати місце лише за наявності всіх перелічених складових, що у сукупності становлять склад адміністративного правопорушення.
Так, об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.
Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна фізична, яка вчинила правопорушення та відповідає вимогам до суб'єкта правопорушення, встановленим КУпАП для конкретного адміністративного правопорушення (вік, перебування на певній посаді, керування транспортним засобом тощо).
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення - це психічна сфера діяльності особи, яка вчинила адміністративне правопорушення у зв'язку з вчиненням ним суспільно небезпечного діяння. Елементи суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення можуть бути обов'язковими (вина) або факультативними (мотив, мета).
Вина - це свідоме, вольове відношення суб'єкта до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і до настання його наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З урахуванням роз'яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що відповідач при складанні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності діяв не в спосіб, передбачений КУпАП.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з відеозапису, який міститься в матеріалах справи вбачається, що під час зупинки та спілкування з поліцейськими позивач свою вину у вчиненні правопорушення не заперечує, просить працівника патрульної поліції винести йому усне зауваження, що також свідчить про його згоду з вказаним правопорушенням.
Доводи апелянта, щодо неправомірності встановлення знаку 2.2 на переїзді, а також невідповідності його вимогам стандарту, та його не чіткої видимості не можуть братися як доказ відсутності складу адміністративного правопорушення, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази щодо наведеного.
В свою чергу, представником відповідача в судовому засіданні було надано акт комісії обстеження експлуатаційного стану залізничного переїзду, фото дорожнього знаку, план - схему залізничного переїзду 48км+495м перегону Клавдієве - Бородянка, що спростовують позицію позивача про невідповідність нормам ДСТУ 4100:2014 встановлення на переїзді знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено».
Слід зазначити, що надані фото, підтверджують розміщення вказаного дорожнього знака таким чином, який забезпечує учасникам дорожнього руху можливості його добре бачити, він не закритий від учасників руху перешкодою у вигляді кущів і дерев, вказаний дорожній знак видно з тієї відстані, яка відповідно до вимог ПДР України повинна забезпечити можливість виконання його вимог (знаку) учасниками дорожнього руху.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 313, 315-316, 321-322 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
Л.В. Бєлова