Справа № 640/5066/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
19 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
При секретарі: Лащевської Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції містобудування про визнання протиправним та скасування припису, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції містобудування, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило: визнати протиправним та скасувати припис Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України в Запорізькій області №62 від 15.12.2017.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2020 року клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі №640/5066/20 - задоволено, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції містобудування в частині визнання протиправним та скасування припису №62 від 15.12.2017 - залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та передати справу на продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що адміністративний позов про оскарження припису №62 від 15.12.2017 було подано з пропуском шестимісячного строку, оскільки позивач звертався до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним проведення Державною архітектурно-будівельною інспекцією позапланової перевірки за наслідками якої був винесений оскаржуваний припис.
На думку позивача, підстави поважності пропуску строку на оскарження такого припису полягають в тому, що законність припису не розглядалась в розрізі законності призначення перевірки, за наслідками якої цей припис був складений.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що другим відповідачем було залучено Державну інспекцію містобудування, яка була створена лише 08.05.2020, відтак позовна давність щодо позовних вимог до такого відповідача не могла розпочати перебіг раніше 08.05.2020.
У відзиві на апеляційну скаргу Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зазначено, що доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку на оскарження припису від 15.12.2017 №62 не є поважними з урахуванням наявності рішення суду по суті заявлених позовних вимог у справі №808/618/18, яке набрало законної сили та є чинним.
14 січня 2021 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від ОСОБА_1 про вступ у справу як третьої особи, обгрунтовану тим, що вказана справа може вплинути на його права та обов'язки, оскільки у справах №808/618/18 та №826/10180/18 він був залучений у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів.
Крім того, заявник звертає увагу на те, що оскаржуваний позивачем припис №62 від 15.12.2017 був виконаний за результатами позапланової перевірки за зверненням процесуального керівника у досудовому розслідуванні ЄРДР №12017080020000520 за статтею 366 Кримінального кодексу України, яке проводилось на підставі його заяви.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у даному випадку судом не вирішується справа по суті, а лише переглядається питання стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Відтак, на даній стадії судове рішення не може вплинути на права, інтереси та обов'язки вказаного заявника, адже вирішення вказаного питання може мати місце лише за наслідками розгляду справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів слід відмовити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» строк звернення до суду з даним позовом, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовче судове засідання.
28 квітня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» без розгляду.
На обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що про наявність спірного у справі припису від 15.12.2017 №62 позивачу стало відомо 05.02.2018, тому законодавчо встановлений строк на оскарження такого припису сплив 06.08.2018.
Крім того, Державна архітектурно-будівельна інспекція України зазначила про наявність справи №808/618/18, під час вирішення якої у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» про визнання протиправним та скасування припису від 15.12.2017 №62 та постанови про накладення штрафу від 29.12.2017 №53/1008-23.2/4272, яка була прийнята на підставі спірного у справі припису було відмовлено.
У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» надало суду заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду.
Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем пропущено установлений законодавством шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду з позовом, вказане свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено шестимісячний строк звернення до суду, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У той же час, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті 123 КАС України).
Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що з даним адміністративним позовом ТОВ «Інтерсервіс центр» з оскарженням припису №62 від 15.12.2017 звернулось до суду лише 28 лютого 2020 року.
При цьому, позивачу 05.02.2018 стало відомо про наявність спірного припису, що останнім не заперечується.
Відтак, строк звернення до адміністративного суду щодо оскарження припису №62 від 15.12.2017 сплив 06.08.2018.
У той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що у провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №808/618/18 за позовом Товариства з обмеженою відповільністю «Інтерсервіс центр» до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізької області про визнання протиправним та скасування припису №62 від 15 грудня 2017 року та постанови №3/1008- 23.2/131 від 12 січня 2018 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2018 у справі №808/618/18, у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.
Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.04.2019, залишеним без змін Третім апеляційним адміністративним судом від 03.09.2019 у справі №808/1359/18 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови №53/1008-23.2/4272 від 29.12.2017 також було відмовлено.
Під час вирішення вказаної справи, також досліджувалось питання правомірності винесення припису від 15.12.2017 № 62.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, під час розгляду вищевказаних справ позивачу достовірно було відомо про наявність оскаржуваного припису №62 від 15.12.2017.
Разом з тим, апелянт звертає увагу на те, що 30.06.2018, тобто до закінчення строку на оскарження припису у судовому порядку, він звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправним проведення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу №1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненоком Романом Валентиновичем позапланової перевірки дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр» вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил по об'єкту «Реконструкція нежитлового приміщення під кафе; АДРЕСА_1 », за наслідками якої і було винесено оскаржуваний припис.
Однак, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2018, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі №826/10180/18, адміністративний позов залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позов, суди виходили з того, що всі наведені ТОВ «Інтерсервіс центр» обставини у справі № 826/10180/18 та підстави вимог про визнання протиправним проведення позапланової перевірки в період із 13.12.2017 до 15.12.2017 були встановлені, досліджені та належним чином оцінені Запорізьким окружним адміністративним судом і Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом під час розгляду справи № 808/618/18.
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 скасовано, а провадження у справі № 826/10180/18 закрито.
Закриваючи провадження у справі № 826/10180/18, Верховний Суд виходив з того, що дії по проведенню перевірки не можуть оскаржуватись самостійно, враховуючи, що вони є реалізованими та за їх наслідками прийняті документи, які установлюють відповідальність для позивача, та відповідно є актами індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 19 КАС України, відтак даний позов не належить розглядати ні за правилами адміністративного судочинства, ні взагалі у судовому порядку.
Враховуючи, що 15.12.2017 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області за результатами перевірки було видано припис №62 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, як окремий індивідуальний акт, який є самостійним документом, відтак останній може бути оскаржений у судовому порядку протягом встановленого КАС України строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №640/3819/19.
У свою чергу, посилання позивача в апеляційній скарзі на вказану постанову Верховного Суду від 30.03.2020 у справі №826/10808/19, як на практику у вирішенні питання щодо поновлення строків звернення до суду з даним позовом, колегія суддів вважає недоцільним, оскільки фактичні обставини щодо обчислення строків звернення позивача до суду у даній справі є відмінними від обставин у справі №826/10808/19.
При цьому, позивач вже оскаржував і припис відповідача в судовому порядку, і постанову про накладення штрафу, тому позивачу достеменно було відомо про порядок та процедуру оскарження зазначено припису відповідача в судовому порядку та про перелічені в позовній заяві «нові» підстави такого оскарження.
У даному випадку позивач був обізнаний з підставами для оскарження припису та порядку його оскарження в суді, в той час, як у справі №826/10808/19 мала місце необізнаність позивача щодо юрисдикції розгляду певної категорії справ.
Слід звернути увагу на те, що згідно пункту 10 частини першої статті 240 КАС України згідно суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
У той же час, судом першої інстанції вірно відзначено, що позов в адміністративній справі №808/618/18, було подано з інших підстав, зокрема позивач вказує перелік обставин, що стали новими підставами для звернення до суду з даним позовом, а саме: проведення перевірки прийнятого в експлуатацію об'єкта контролю; порушення мораторію на проведення перевірки; дефекти суб'єкта і форми волевиявлення про призначення перевірки; порушення заборони на проведення повторних позапланових перевірок з тотожних підстав; дефекти в направленні на проведення перевірки; порушення строку проведення перевірки; проведення перевірки за відсутності суб'єкта містобудування, що перевіряється.
Разом з тим, вказані обставини не спростовують того факту, що про наявність оскаржуваного припису позивачу було відомо ще в 2018 році.
Доводи позивача про те, що під час розгляду справи №808/618/18 не було досліджено вищезазначені підстави для скасування припису з огляду на незаконність проведення перевірки, колегія суддів відхиляє, так як позивач фактично намагається повторно оскаржити припис №62 від 15.12.2017, який вже був предметом судового розгляду, однак у даному випадку за інших підстав, та до іншого відповідача.
Посилання апелянта на те, що одним із відповідачів у даній справі є Державна інспекція містобудування, яка була створена лише 08.05.2020, відтак позивач до цього часу був позбавлений можливості звернутись до суду з даним позовом колегія суддів оцінює критично, оскільки оскаржуваний припис №62 від 15.12.2017 був винесений Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції України в Запорізькій області, та на момент звернення до суду вказаний суб'єкт владних повноважень не був ліквідований згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2020 №422.
При цьому, Державна інспекція містобудування не є правонаступником Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України в Запорізькій області, так як було утворено міжрегіональні територіальні органи Державної інспекції містобудування за переліком згідно з додатком 2 до згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2020 №422.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки позивачем не надано належного обґрунтування причин тривалого (більше шести місяців) зволікання із оскарженням спірного припису.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у п. 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Твердження апелянта щодо помилковості висновку суду першої інстанції про заявлення позивачем двох вимог немайнового характеру в своєму адміністративному позові та необхідність сплати судового збору за кожну з них окремо, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначене питання не відносить до оскаржуваної ухвали про залишення позову без руху.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 294, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів у справі - відмовити.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс центр»- залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук