Справа № 640/17559/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.
19 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Шурка О.І.,
При секретарі: Лащевської Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної поліції України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №872 о/с від 14 серпня 2019 року в частині звільнення його зі служби в поліції як начальника Департаменту внутрішнього аудиту;
- поновити його на посаді начальника Департаменту внутрішнього аудиту Національної поліції України;
- стягнути з Національної поліції України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 15 серпня 2019 року до моменту поновлення на посаді;
- стягнути з Національної поліції України на його користь кошти в розмірі 500000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказ Національної поліції України № 872 о/с від 14 серпня 2019 року, яким було звільнено його зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» є протиправним та суперечить чинному законодавству, оскільки при звільненні відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача з займаної посади.
Позивач також звертає увагу, що при повідомленні про зміни у структурі апарату Національної поліції України та ознайомленні з наказом 14 червня 2019 року, позивач зазначає, що йому не було запропоновано іншу роботу (посаду).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач під час звільнення з займаної посади не запропонував всі наявні вакантні посади для можливості переміщення у зв'язку з реорганізацією.
На думку позивача, інформація щодо наявності вакантних посад з граничним званням «полковник» в ГУНП в областях» не є офіційним документом Національної поліції України, та лише 05 та 06 серпня 2019 року позивачу було запропоновано ознайомитись з переліком вакантних посад, при цьому саме 14 червня 2019 року позивачу мали запропонувати рівнозначні посади, а не через два місяці після ознайомлення з наказом.
Також апелянт звертає увагу на те, що у даній ситуації слід застосовувати норми Кодексу законів про працю, який регулює трудові відносини усіх працівників.
15 cічня 2021 року до суду позивачем подано клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, у зв'язку із тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» в Україні запроваджено карантин, та він не має можливості прибути з міста Вінниця до міста Києва на судове засідання.
Інші сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», та сторони не скористались можливістю брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді начальника Департаменту внутрішнього аудиту Національної поліції України, полковник поліції. Стаж служби в поліції - 20 років 11 місяців, 19 днів.
Наказом Національної поліції України № 574 від 14 червня 2019 року були внесені зміни до структури апарату Національної поліції та Наказом Національної поліції України № 575 від 14 червня 2019 року затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції.
Згідно цих наказів було реорганізовано Департамент внутрішнього аудиту, скорочено всі посади, та створено Управління внутрішнього аудиту.
14 червня 2019 року позивач був попереджений про скорочення наказом Національної поліції України від 14 червня 2019 року № 575 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» посади начальника Департаменту внутрішнього аудиту, яку він обіймав, та про наступне вивільнення згідно з пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14 серпня 2019 року.
У подальшому, позивачу було запропоновано наявні вакантні посади з граничним знанням «полковник», що відповідає визначенню рівнозначних посад поліцейських, відповідно до інформаційного листа щодо наявності вакантних посад з граничним званням «полковник» в Головних управлінням Національної поліції в областях.
12 серпня 2019 року позивач згідно рапорту не надав згоду на призначення на запропоновані посади, у зв'язку з тим, що вони знаходяться у населених пунктах, де у нього немає місця проживання, та, на думку позивача, такі посади не відносять до рівнозначних посад.
Як наслідок, наказом Національної поліції України від 14 серпня 2019 року №872о/с відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» було звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частина першої статті 77 полковника поліції ОСОБА_1 з посади начальника Департаменту внутрішнього аудиту, з 14 серпня 2019 року на підставі його рапорту від 12.08.2019.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки порядок залишення на роботі у разі реорганізації, зміни штатного розпису поліції врегульовано спеціальною нормою, а саме статтею 68 Закону України «Про Національну поліцію», яка і підлягає застосуванню при розгляді даної категорії спору, відтак відповідач звільняючи позивача з посади начальника Департаменту внутрішнього аудиту на підставі пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14 серпня 2019 року керувався та діяв у межах передбачених чинним законодавством України.
Як наслідок, наказ Національної поліції України №872 о/с від 14 серпня 2019 року в частині звільнення позивача зі служби в поліції є правомірним та скасуванню не підлягає, та вимоги позивача щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню як похідні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Спірні відносини регулюються Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIІI «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Пунктами 1, 3-5 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно частини першої статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є звільнення у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (п. 4 частини першої ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»).
Відповідно до частини другої ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
У силу вимог п. 2, п. 3 частини першої ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади - у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський - у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
Згідно з п. 3 частини першої ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
Відповідно до частин восьмої-дев'ятої ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
У силу вимог статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки.
Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції.
Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що у разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинні бути запропоновані інші посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв'язку зі скороченням штатів.
Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, тобто ініціатива керівництва.
Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування п. 4 частини першої ст.атті 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 05.12.2018 у справі №814/805/17, від 15.04.2020 у справі №824/185/17-а, від 09.12.2020 у справі №808/539/17.
Як свідчать матеріали справи, наказом Національної поліції України від 14 червня 2019 року № 575 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, згідно з яким у Департаменті внутрішнього аудиту Національної поліції України скорочено усі 22 посади у зв'язку з його реорганізацією в Управління внутрішнього аудиту Національної поліції України, в тому числі посаду начальника Департаменту внутрішнього аудиту, яку обіймав позивач.
Вказаний перелік також містить відомості про те, що у новоствореному Управлінні передбачено 16 штатних посад.
Одночасно, наказом Національної поліції України від 12 серпня 2019 року № 820 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» було скорочено посаду начальника Управління внутрішнього аудиту Національної поліції України категорії «середній склад поліції» (атестована посада) та введено посаду начальника Управління категорії «державний службовець», чим фактично внесені істотні зміни в організацію праці, змінено кваліфікаційні вимоги до особи, яка таку посаду може обіймати оскільки встановлено, що дану посаду може обіймати виключно особа, яка є «державним службовцем».
Також, згідно цих наказів було реорганізовано Департамент внутрішнього аудиту, скорочено всі посади, та створено Управління внутрішнього аудиту.
14 червня 2019 року позивач був попереджений про скорочення наказом Національної поліції України від 14 червня 2019 року № 575 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» посади начальника Департаменту внутрішнього аудиту, яку він обіймав, та про наступне вивільнення згідно з пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14 серпня 2019 року.
Приписами частини другої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» гарантована можливість працевлаштування поліцейського в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, у разі скорочення його посади. Необхідним елементом щодо призначення поліцейського на іншу посаду є його згода.
Відтак, надання згоди поліцейського щодо призначення на посаду неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, з врахуванням критеріїв, визначених приписами даної статті.
Пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід'ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штату у разі реорганізації, в якій визначальними критеріями є досвід роботи, освітній рівень, стан здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2019 року позивач був попереджений про скорочення наказом Національної поліції України від 14 червня 2019 року № 575 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» посади начальника Департаменту внутрішнього аудиту, яку він обіймав, та про наступне вивільнення згідно з пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14 серпня 2019 року.
Надалі, як вірно відзначено судом першої інстанції, позивачу було запропоновано усі наявні вакантні посади з граничним знанням «полковник», що відповідає визначенню рівнозначних посад поліцейських, відповідно до інформаційного листа щодо наявності вакантних посад з граничним званням «полковник» в Головних управлінням Національної поліції в областях.
Однак, 12 серпня 2019 року позивач рапортом не надав згоду на призначення на запропоновані посади, у зв'язку з тим, що вони знаходяться у населених пунктах, де у нього немає місця проживання, та з огляду на те, що вони не відносять до рівнозначних посад.
Таким чином, Національною поліцією України при звільненні позивача зі служби в поліції, було дотримано встановлені статями 62, 65, 68, 77 Закону України «Про Національну поліцію» вимоги, а саме:
- позивач був ознайомлений з наказом від 14 червня 2019 року № 575 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» та попереджений про наступне вивільнення з 14 серпня 2019 року;
- позивачу було запропоновано наявні вакантні посади з граничним званням «полковник», що відповідає визначенню рівнозначних посад поліцейських відповідно інформаційного листа щодо наявності вакантних посад з граничним званням «полковник»;
- позивач власноручно відмовився від запропонованих йому посад рапортом від 12 серпня 2019 року.
- відмова позивача від запропонованих посад зафіксовано також актами від 05 серпня 2019 року та 06 серпня 2019 року.
У свою чергу позивач вважає за необхідне застосування порядку вивільнення працівників, який визначений у статті 49-2 КЗпП України.
Так, колегія суддів враховує, що положенням спеціального законодавства, a саме нормами Закону України «Про Національну поліцію», не врегульовано процедуру звільнення поліцейського в зв'язку зі скороченням чисельності штату, та дотримання трудових гарантій поліцейського, а тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу Законів про працю (субсидіарне законодавство).
У силу вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Таким чином, виходячи із тлумачення вказаних норм, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17 та від 13 лютого 2020 року у справі №810/1564/17.
Таким чином, законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв'язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв'язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.
Як вже зазначалось та вбачається з матеріалів справи, відповідач запропонував позивачу усі вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, однак останній відмовився від таких посад.
Посилання апелянта на те, що йому було запропоновано посади в порядку, що суперечить документообігу в Національній поліції України, колегія суддів як і суд першої інстанції оцінює критично, так як жодним нормативно-правовим актом не передбачена форма та вигляд в якому пропонується при скороченні штату перелік рівнозначних посад, а передбачено лише обов'язок уповноваженого органу надати такий перелік. При цьому, сам факт надання такого переліку посад позивачем не заперечується, а в матеріалах справи наявні відмова від призначення на запропоновані посаді.
Таким чином, колегія суддів погожується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, звільняючи позивача з посади начальника Департаменту внутрішнього аудиту на підставі пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14 серпня 2019 року керувався та діяв у межах передбачених чинним законодавством України.
Як наслідок, підстави для скасування наказу Національної поліції України №872 о/с від 14 серпня 2019 року в частині звільнення зі служби в поліції позивача відсутні, та позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є також необгрунтованим як похідні від вищевказаної позовної вимоги, у задоволенні якої було відмовлено.
Отже, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
О.І. Шурко