Справа № 580/2642/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
21 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шурка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 18287 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 85 копійок;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна у сумі 18287 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 85 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , остання не виплатила передбачену законодавством грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 18287 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 85 коп.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна у сумі 18287 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 85 коп.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у даному випадку відсутній механізм нарахування, яким чином військовому органу реалізувати право військовослужбовцю на отримання компенсації за неоодтримане речове майно, а також відсутній поділ військовослужбовців на категорії, відсутні критерії розрахунку.
Оскільки на момент звільнення позивача з військової служби їй була встановлена вислуга років у розмірі 4 роки 5 місяців 17 днів, тобто менше п'яти років служби за контрактом, відтак у такому разі заборгованість по речовому майну йому не нараховується на підставі абзацу 10 пункту 4 розділу 3 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на декілька категорій, зокрема: військовослужбовці, які перебувають у запасі для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Враховуючи, що на момент підписання контракту позивач не підпадала під жоден перелік спеціальностей, за якою жінки, що мають відповідну підготовку, можуть бути взяті на військовий облік, відтак наявні підстави для виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України у складі військової частини НОМЕР_1 з 11.11.2016 по 18.06.2018.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2020 року № 25-РС (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас відповідно підпункту «ґ» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як військовослужбовця-жінку, яка має дитину віком до 18 років.
16 червня 2020 року позивачу видано довідку військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2020 року № 11 про вартість речового майна, що належить позивачу до видачі, відповідно до якої сума грошової компенсації за неотримане мною речове майно складає 18287 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 85 копійок.
18 червня 2020 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 125 від 18 червня 2020 року позивача виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення.
При подачі рапорту на звільнення з указаних вище підстав, позивачем також подано рапорт (вх. №30728 від 26.02.2020) про виплату позивачу до дня виключення зі списків особового складу частини, крім іншого, також грошову компенсацію вартості речового майна, що належало позивачу до видачі та не отримано за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , однак жодних дій відповідачем вчинено не було.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не була виплачена позивачу, тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 18287,85 грн та зобов'язання виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18287,85 грн.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон України №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У відповідності до статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Статтею 9-1 вказаного Закону передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються зокрема, Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178).
У відповідності до пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна згідно норм забезпечення в разі: звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктом 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) за наказом командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з п. 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №803/756/17.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізуючи вищенаведене, слід дійти висновку про наявність права звільненої з військової служби особи на грошову компенсацію за невикористане речове майно, незалежно від обставин звільнення, що відповідає обов'язку військової частини провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу.
З матеріалів справи вбачається, що 16.06.2020 позивачу було видано довідку № 11 від 11.06.2020 про вартість речового майна, що належить до видачі, яка передбачена пунктом 4 Порядку №178 та в якій зазначається сума такої грошової компенсації у розмірі 18287,85 грн.
Перед звільненням з військової служби позивач звернувся з відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації за не отримане речове майно.
Тобто, позивачем виконано вимоги пункту 4 Порядку №178 щодо подачі відповідної заяви на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та довідки про його вартість, відтак у відповідача не було правових підстав для відмови у виплаті такої компенсації.
Щодо посилання відповідача на абзац 10 пункт 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджений наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (з наступними змінами, далі - Інструкція №232), згідно якого особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та не приймає до уваги з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби у запас відповідно підпункту «ґ» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як військовослужбовця-жінку, яка має дитину віком до 18 років
Таким чином, фактично звільнення позивача у відставку відбулося достроково через сімейні обставини, а не за закінченням терміну контракту, тому в даному випадку підлягають застосуванню положення абз. 13 п. 4 розділу ІІІ Інструкції №232, якими право отримання грошової компенсації за неотримане речове майно не ставиться в залежність від календарної вислуги.
При цьому, слід звернути увагу на те, що частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено право саме Кабінету Міністрів України визначати порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
У даному випадку, на виконання положень статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно №178, який не передбачає такої умови компенсації вартості неотриманого речового майна, як наявність вислуги більше 5 років.
Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок №178, як нормативний акт вищої юридичної сили, а не наказ Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 на який посилається відповідач.
Отже, судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин Порядок №178, в якому відсутня така умова, як наявність календарної вислуги більше 5 років для отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
При цьому, Конституційний Суд України у рішеннях від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Колегія суддів констатує, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям у разі, зокрема, їх звільнення з військової служби здійснюється з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, а не після досягнення 5 років вислуги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
О.І. Шурко