Справа № 620/3102/20 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.
21 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шурка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив:
- визнати неправомірною відмову відповідача у виплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки належних йому при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 03.04.2019 по 21.10.2019, яка виражена у листі від 09.07.2020 № 5/2923ф;
- зобов'язати Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки належних йому при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а сааме з 03.04.2019 по 21.10.2019, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 21.10.2019, а звільнений з військової служби 02.04.2019, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток час затримки розрахунку при звільненні належних йому грошових сум, за період з 03.04.2019 по 21.10.2019, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з позивачем було проведено повний розрахунок виплат грошового забезпечення, за виключення індексації.
На думку апелянта, положення Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не поширюється.
Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки до спірних правовідносин застосовується положення статті 233 Кодексу законів про працю України та встановлено тримісячний строк для звернення до суду про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії наказу військового комісара Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 02.04.2019 № 92 ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 15.03.2019 № 58 з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я), виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення з 02.04.2019.
При цьому, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі №620/1187/19, залишим без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2019, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Визнано неправомірними дії Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, стягнуто з Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 40538,27 грн.
Вказане рішення суду було виконано у повному обсязі 21.10.2019, що підтверджуються листом Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.07.2020 вих. № 5/2923ф.
У той же час, позивач вважає, що має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при його звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме з 03.04.2019 по 21.10.2019, що і стало підставою для звернення до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не доведено відсутності своєї вини при проведенні розрахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні в повному обсязі, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
У свою чергу, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно зі статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).
Оскільки предметом переданого на розгляд адміністративного спору є стягнення саме середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який не входить до структури заробітної плати, тому підстави для застосування частини другої статті 233 КЗпП відсутні.
У Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Отже, для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення частини першої статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як свідчать матеріали справи, індексація грошового забезпечення за 2016-2018 згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі №620/1187/19 була виплачена позивачу 21.10.2019.
Тобто, датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх прав, є дата проведення з ним розрахунку - є саме 21.10.2019.
Зазначена обставина позивачем у своєму адміністративному позові не заперечується.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як уже зазначено, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 21 жовтня 2019 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду лише 11 серпня 2020 року, тобто з пропуском установленого КАС України встановленого шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
При цьому, позивач у своєму позові про причини пропуску строку не зазначив, клопотання щодо визнання поважними причин такого пропуску, не подав.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №420/5945/19 та від 20.06.2018 у справі № 823/761/17.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, колегія суддів приходить до висновку, що датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав, є дата отримання ним нарахованих сум, втім оскільки з 21.10.2019 пройшов майже рік до дня звернення до суду з даним позовом, то за таких обставин колегія суддів приходить до висновку для залишення цього позову без розгляду.
При цьому, слід зазначити, що що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, тому апеляційна скарга є частково обґрунтованою, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттм нового про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 240, 242, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
О.І. Шурко