П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4791/19
Головуючий в І інстанції: Мороз А.О.
Дата та місце ухвалення рішення: 28.08.2020 р.
м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача -Шеметенко Л.П.
судді -Стас Л.В.
судді -Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.04.18 року № 06110027-1302-1413, № 00610028-1302-1413, № 00610029-1302-1413,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (замінено правонаступником - Головним управлінням ДПС у Миколаївській області), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року, якими йому визначені податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 року, а саме:
- № 0610027-1302-1413, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання на суму 3708,67 грн.;
- № 0610028-1302-1413, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання на суму 25618,05 грн.;
- № 0610029-1302-1413, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання на суму 7577,86 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірні податкові повідомлення-рішення були обраховані податковим органом виходячи із ставки податку, встановленої рішенням Березнегуватської селищної ради № 3 від 26.01.2017 року "Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради". Однак, на думку позивача, зважаючи на положення ст. 4 та п.п. 12.3, 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, зазначене вище рішення Березнегуватської селищної ради та враховуючи прийняття його лише у січні 2017 року, може бути застосовано лише з 2018 року.
Також позивач посилався на те, що відповідно до п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Позивач вважає, що належні йому на праві спільної часткової власності нежитлові будівлі не є об'єктом оподаткування відповідно до зазначеної вище норми ПК України, оскільки використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником, а саме для зберігання врожаю.
ОСОБА_1 посилався на те, що у нього не виникло обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі, просив скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними підставам позову, зазначеним у позовній заяві.
Так, в поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на недотримання Березнегуватською селищною радою вимог Податкового кодексу України щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевого податку - податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що на думку апелянта, виключало можливість застосування прийнятого місцевою радою рішення при обрахунку суми податку.
Апелянт вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.12.2016 року № 1791-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році", оскільки вважає, що судом не було враховано принцип дії законів у часі.
Також апелянт посилався на те, що відповідно до статуту фермерського господарства "ТіТ" ОСОБА_2 є засновником фермерського господарства "ТіТ", видами діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. З огляду на те, що нежитлові будівлі, за які було нараховано податок на нерухоме майно, використовуються сільськогосподарським товаровиробником у сільськогосподарській діяльності, позивач вважає, що у нього не виникло обов'язку зі сплати відповідного податку на нерухоме майно.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має у частковій власності нежитлові будівлі, а саме, має у власності:
- 33/100 права приватної власності на нежитлову будівлю (складське приміщення), загальною площею 351,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15);
- 33/100 права приватної власності на нежитлову будівлю, загальною площею 717,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17);
- 34/100 права приватної власності на нежитлову будівлю, загальною площею 2354,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13).
27.04.2018 року згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0610027-1302-1413, № 0610028-1302-1413, згідно якого позиву визначено податкове зобов'язання на суму 25618,05 грн.; № 0610029-1302-1413, згідно яких позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 року, в розмірі відповідно 3708,67 грн., 25618,05 грн. та 7577,86 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомлення-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду першої інстанції, посилаючись на їх протиправність.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, зокрема, виходив з необґрунтованості доводів позивача про протиправність застосування контролюючим органом при обрахунку податку на нерухоме майно встановленої рішенням Березнегуватської селищної ради № 3 від 26.01.2017 року "Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради" ставки податку.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Вказаний Закон набрав чинності 01.01.2017 року, та згідно принципу дії нормативно-правових актів у часі, застосовується до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті після набрання чинності цим Законом.
В даному випадку рішення Березнегуватської селищної ради прийнято 26.01.2017 року, а тому посилання позивача на неможливість його застосування, зважаючи на положення ст. 4 та п.п. 12.3, 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, є безпідставним.
В свою чергу, ще однією підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог став висновок суду першої інстанції про нерозповсюдження на позивача податкової пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Суд першої інстанції зазначив, що ключовим елементом для звільнення від сплати податку на нерухоме майно, є статус виробника сільськогосподарської продукції, якого позивач не має, так як сільськогосподарським товаровиробником в даному випадку виступає ФГ "Тіт", а не ОСОБА_1 . Також суд зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин, ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.235 ПК України передбачала статус сільськогосподарського товаровиробника тільки для юридичних осіб.
Таким чином, оскільки позивач, як фізична особа, не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на податкову пільгу, визначену підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а спірні нежитлові приміщення, які перебувають у його приватній власності, є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Об'єктом оподаткування вказаного податку, відповідно до п. 266.2 ст. 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, чинній станом на 2017 рік) визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Згідно п.п. 266.3.1 та п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Правовий аналіз норми підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на те, що він є засновником фермерського господарства "ТіТ", видами діяльності якого за КВЕД є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11). Також позивач посилався на те, що розглядувані об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресами: Миколаївська область, Березнегуватський район, смт. Березнегувате, вул. Піонерська, 105ж, Миколаївська область, Березнегуватський район, смт. Березнегувате, вул. Піонерська, 105к, Миколаївська область, Березнегуватський район, смт. Березнегувате, вул. Піонерська, 113а є складськими приміщеннями та використовуються для зберігання сільськогосподарської продукції.
При цьому, згідно наданого акту приймання-передачі від 14.07.2017 року вказані вище об'єкти нерухомого майна були передані у користування фермерському господарству "ТіТ".
Таким чином, судом встановлено, що нежитлові будівлі, за які позивачу було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та фактично використовуються ФГ "ТіТ" у сільськогосподарській діяльності.
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
В свою чергу, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 жовтня 2019 року у справі № 0340/1905/18, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, сформульовано правову позицію, згідно якої застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак, при ухваленні рішення судом першої інстанції не була врахована вказана вище правова позиція Верховного Суду.
У своїх рішеннях Верховний Суд посилався на те, що на користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.
Встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Таким чином, за встановлених в ході розгляду справи обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що нежитлові будівлі, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 а фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, а відтак, вказана нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 04 грудня 2018 року у справі № 649/593/16-а, у якій судами застосовано підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах.
Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що він звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а спірні податкові повідомлення-рішення є протиправним та підлягають скасуванню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 102 від 26.12.2019 року (а.с. 4).
При зверненні з апеляційною скаргою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн., що підтверджується квитанцією № N1EZC3824M від 28.09.2020 року та квитанцією № 0.01893183480.1 від 03.11.2020 року.
З урахуванням того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області підлягає сума сплаченого судового збору, у розмірі 2029,60 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частинами 3-5 зазначеної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З урахуванням аналізу вищенаведених положень процесуального закону суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду першої інстанції позивачем було заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи, згідно з яким витрати позивача склали 8268,40 грн. (768,40 грн. судовий збір та 7500 витрати на професійну правничу допомогу).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу та їх розмір позивачем надано копію договору № 1 про надання правової допомоги від 06.12.2019 року, додаток до договору про надання правової допомоги, складений 06.12.2019 року, акт надання правової допомоги від 23.12.2019 року (а.с. 35-38).
Дослідивши подані представником позивача докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, обсягом наданих послуг.
Заявляючи до відшкодування суму витрат 7500 грн., позивач надав акт наданих робіт, в якому детально вказано вид та вартість наданих адвокатом послуг з якого вбачається, що сума витрат складається із 3000 грн. за представництво в суді (судове засідання) 3 год. - вартість однієї години - 1000 грн., а також за складання позовної заяви - 4500 грн.
У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Колегія суддів встановила, що розглядувана справа відноситься до справ незначної складності і розглядалась у порядку спрощеного провадження з викликом сторін по справі.
Враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, колегія суддів вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги завищеним та таким, що підлягає зменшенню до 4500 грн.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене судом рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 27.04.2018 року № 0610027-1302-1413.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 27.04.2018 року № 0610028-1302-1413.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 27.04.2018 року № 0610029-1302-1413.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2029,60 (дві тисячі двадцять дев'ять) грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 21.01.2021 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька