П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1247/20
Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні і апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), військової частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), військової частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив суд
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не здійснення повного розрахунку при звільнені з військової служби - не виплати одноразової грошової допомоги при звільнені, яка передбачена ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільнені, яка передбачена ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що за наслідками звільнення з військової служби, згідно з наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 34-ОС від 14.02.2020 р., за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту та згідно наказу № 52-ОС від 26.02.2020 р. позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення регіонального управління. Станом на 01.03.2020 р. вислуга років склала 08 років 06 місяців 26 днів - календарна, 02 роки 01 місяць 18 днів - пільгова, всього 10 років 08 місяців 14 днів, що, на думку позивача, надає йому право на отримання одноразового грошового забезпечення при звільненні з військової служби.
Позивач вважав необґрунтованими дії відповідачів по неврахуванню у вислугу років 02 роки 01 місяць та 18 днів пільгового стажу, оскільки такі дії порушують ст. 22 Конституції України, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 9 закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 10 Постанови КМУ № 393 від 17.07.1992 р. Також позивач посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові цього суду від 11.04.2018 року у справі №806/2104/17.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, адміністративний позов задоволений частково:
- визнана протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не здійснення повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язано Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої у ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 420 грн. 00 коп.
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні адміністративного позову або залишити позов без розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а постановлена з цього питання ухвала від 02.07.2020 року не обґрунтована жодним чином. Зазначає також апелянт і про порушення судом першої інстанції строку розгляду справи, оскільки справа розглядалась 109 днів, замість 60 законодавчо встановлених. Також апелянт вказує на те, що суду першої інстанції не надав жодної оцінки обставинам, аргументам та правовій позиції відповідачів, а в мотивувальній частині рішення посилається на недійсний нормативно-правовий акт та застосовує застарілу судову практику.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, справа розглянута апеляційним судом у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд встановив, що відповідно до витягу з наказу № 34-ОС від 14.02.2020 р. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України в.о. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління полковника Сергієнко О., відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону, у запас по регіональному управлінню пунктом 1.1. Старшого лейтенанта Леха Степана (П-007469), старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу «Генічеськ» (з місцем дислокації н.п. Новоолексіївка) оперативно-розшукового управління Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України), без права носіння військової форми одягу. У якості підстави вказані: рапорт ОСОБА_2 від 17.01.2020р. №Р-137, подання до звільнення від 13.02.2020 р. (а.с. 5).
Згідно витягу з наказу № 52-ОС від 26.02.2020 р. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України заступника голови ліквідаційної комісії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України полковника Сергієнко О., відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», Постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 р. № 558 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.01.2020 р. № 1-ОС «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2020 році» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 1.1. Старшого лейтенанта Леха Степана (П-007469), старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу «Генічеськ» (з місцем дислокації н.п. Новоолексіївка) оперативно-розшукового управління Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України), якого звільнено у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ято статті 26 Закону, без права носіння військової форми одягу. Виключено зі списків особового складу з 01 березня 2020 року. Вислуга років станом на 01 березня 2020 року становить: календарна: 08 років 06 місяців 26 днів; пільгова: 02 роки 01 місяць 18 днів; загальна: 10 років 08 місяців 14 днів. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 01 березня 2020 року. У якості підстави зазначений наказ начальника Азово-Чорноморського регіонального управління від 14 лютого 2020 року № 34-ОС (а.с. 10-11)
15.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до військової частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) із запитом на інформацію в якому, окрім іншого, просив за умови не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також інших нарахувань, провести такі нарахування та здійснити відповідні виплати (а.с. 12).
30.06.2020 року військовою частиною НОМЕР_2 (Херсонський прикордонний загін) надана відповідь на запит (а.с. 53), відповідно до якої позивача повідомлено, що у наказі начальника Азово-Чорноморського регіонального управління від 26.02.2020 року №52-ОС виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із закінчення строку дії контракту не прописана. Також позивача повідомлено, що зазначена допомога виплачується за наявності вислуги 10 календарних років і більше, що передбачено п.п. 1 п. 9 розділу V наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 р. № 558 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України».
Відповідно до довідки, наданої військовою частиною НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), без дати та без номеру (а.с. 37) позивачу не було нарахована та не виплачена допомога при звільненні військовослужбовця по закінченню строку дії контракту у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Предметом розгляду в цій справі є оскарження не нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця по закінченню строку дії контракту у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що загальна вислуга років на час звільнення позивача становила 10 років 08 місяців 14 днів, тобто обставини, на підставі яких у позивача виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення, наявні, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 4 Постанови КМУ № 393 від 17.07.1992 року, п. 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 р. № 425.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 8 Основного Закону, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Основного Закону, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 15 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - 01.03.2020 р.), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Наказом Державної прикордонної служби України № 425 від 20.05.2008 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 р. за № 537/15228, була затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, пункт 4.10.1 розділу IV, якої відтворював зміст абз. 1 ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ та передбачав, що військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Проте, як правильно зазначає апелянт, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Державної прикордонної служби України № 425 від 20.05.2008 року, втратила чинність 10.08.2018 року на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 р. за № 854/32306.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р., з посиланням на статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, була затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р. (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Цю Інструкцію розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про державну прикордонну службу України», Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, які визначають види та розміри надбавок для виплат військовослужбовцям.
Так, відповідно до п.п. 1 п. 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р. (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Підпунктом 5 п. 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р. (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей».
Апеляційний суд зазначає, що пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, встановлений перелік перебування на певній службі, перебування на певних посадах, час роботи у державних органах за певних умов, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, встановлено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», під час призначення пенсії згідно з пунктом «а» статті 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п'яти років (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.
До вислуги років осіб, зазначених у пункті «ж» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення із служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в закладах освіти, закладах охорони здоров'я та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.
При цьому, відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, встановлений перелік обставин, за наявності яких, проходження служби на пільгових умовах зараховується до вислуги років для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону.
Аналіз зазначених норм, чинних на час виникнення спірних правовідносин в цій справі, надає апеляційному суду підстави дійти висновку, що позивач, як військовослужбовець, який був звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
При цьому, за приписами норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (абз. 1 ч. 2 ст. 15), умовами для отримання такої допомоги є звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту та наявність при цьому вислуги 10 років і більше, а розмір допомоги становить 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Матеріалами справи підтверджено, що станом на 01.03.2020 року загальна вислуга років позивача становить 10 років 08 місяців 14 днів, а календарних років служби - 08 років 06 місяців 26 днів (а.с. 10-11)
Погоджуючись із доводами апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції підзаконного нормативно-правового акту, який втратив чинність на час виникнення спірних правовідносин, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо застосування до спірних правовідносин підпункту 5 пункту 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р., за таких підстав.
Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІ містять чіткі умови, за наявності яких особа має право на отримання одноразової грошової допомоги, а саме, зокрема, звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту та наявність при цьому вислуги 10 років і більше.
Положення ж підпункту 5 пункту 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р., змінюють умови, за наявності яких позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, в частині вислуги років, встановлюючи нову умову, а саме наявність вислуги 10 років і більше, яка має бути календарною вислугою років. Тобто норма, встановлена зазначеною інструкцією суперечить нормі, встановленій законом, та звужує право позивача, визначене саме законом.
Оскільки Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 р., є підзаконним нормативно-правовим актом, та не зважаючи на реєстрацію наказу в Міністерстві юстиції України, апеляційний суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (абз. 1 ч. 2 ст. 15), як норми вищої юридичної сили, у поєднанні з гарантіями, встановленими Основним Законом (ст. 3, 8, 19, ч. 1 ст. 46), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню саме за таких підстав.
Апеляційний суд відхиляє, як такі, що не знайшли свого підтвердження, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а постановлена з цього питання ухвала від 02.07.2020 року не обґрунтована жодним чином.
При цьому апеляційний суд зазначає, що Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України у відзиві на позов, заявляючи клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, не навело у відзиві обґрунтування того, чому саме зазначена справа, яка відповідає вимогам п. 20 ч. 1 ст. 4 та п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України та не підпадає під критерії ч. 4 ст. 257 КАС України, має бути розглянута саме за правилами загального позовного провадження.
Ухвала суду першої інстанції від 02.07.2020 року (а.с. 58) в мотивувальній частині містить обґрунтування, за яких суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції строку розгляду справи, оскільки справа розглядалась 109 днів, замість 60 законодавчо встановлених, апеляційний суд зазначає, що адміністративний позов надійшов до суду першої інстанції 18.05.2020 року під час дії п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 року, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України № 731-ІХ від 18.06.2020 року, який набрав чинності з 17.07.2020 року, не містить норми щодо продовження строку розгляду адміністративної справи на строк такого карантину. Але з урахуванням пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 731-ІХ від 18.06.2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 року закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України № 731-ІХ від 18.06.2020 року, тобто 06.08.2020 року, в той час як оскаржуване рішення ухвалене 21.09.2020 року, що є меншим ніж 60 днів.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив адміністративний спір, проте помилково застосував положення підзаконного нормативно-правового акту, який втратив чинність на час виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з чим, відповідно до п. 4 ч. 1 та ч. 4 ст. 317 КАС України, оскаржуване рішення має бути змінене в частині підстав за якими має бути частково задоволений адміністративний позов, які викладені в постанові апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 3, 8, 19, ч. 1 ст. 46 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-77, 248, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 540/1247/20 в частині підстав за якими має бути частково задоволений адміністративний позов.
В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 540/1247/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 22.01.2021 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.