ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" січня 2021 р. справа № 300/3866/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначені позивачу пенсії, не врахувавши до загального стажу періоди роботи з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1», з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48, з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор», період догляду за пенсіонером з 19.09.2003 по 31.12.2003, а також зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18.02.2020, врахувавши до загального стажу періоди роботи з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1», з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48, з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор» та період догляду за пенсіонером з 19.09.2003 по 31.12.2003, із виплатою недоотриманих коштів від 18.02.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в порушення норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу оскаржених періодів роботи в МП «Прут-1», в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48, з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор» та періоду догляду за пенсіонером з 19.09.2003 по 31.12.2003 та, як наслідок, відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 18.01.2021. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 27-34). Просила суд в задоволенні позову відмовити та зазначила, що запис про період роботи в МП «Прут-1» з 14.05.1991 по 02.08.1993 здійснено без дотримання вимог, передбачених Інструкцією №58, зокрема, в трудовій книжці зроблені виправлення в наказі на прийняття та в записі на звільнення наказ і дата написані різними чорнилами. За період роботи в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48 та в філії «Яремчанський автодор», у системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про сплату страхових внесків та нарахування заробітної плати протягом 2000-2001, 2003 років. Оскільки документи що підтверджують період роботи в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48, в філії «Яремчанський автодор» відсутні, а також відсутні відомості про сплату страхових внесків та нарахування заробітної плати протягом 2000-2001, 2003 років, підстав для зарахування до страхового стажу вказаного періоду роботи немає. Щодо зарахування до загального стажу період догляду за особою, що досягла 80-ти річного віку з 19.09.2003 по 31.12.2003, представник відповідача вказує на те, що позивачем не додано медичного висновку відповідно до якого особа, за якою здійснював догляд потребувала постійного стороннього догляду. При цьому, у довідці №776 від 13.04.2020, виданій Управлінням праці та соціального захисту населення Надвірнянської РДА вказано, що позивач здійснював догляд за 80-річною особою, однак без зазначення медичного висновку та без зазначення щодо потреби постійного стороннього догляду, оскільки відповідно до пункту «є» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду за інвалідом 1 групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Сам по собі факт догляду за 80-річною особою не є підставою віднесення періоду даного догляду до вищевказаних положень закону і до загального трудового стансу. Зазначені обставини, на думку представника відповідача, доводять правомірність відмови в призначенні пенсії позивачу.
Також відповідач вказує на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 після досягнення 60-ти років 12.03.2020 подав до пенсійного органу заяву про призначення йому пенсії за віком.
Відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії рішенням від 20.03.2020 за №548 (а.с. 19). У вказаному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1», оскільки в трудовій книжці зроблені виправлення в наказі на прийняття та в записі на звільнення наказ і дата написані різними чорнилами, а підтверджуюча довідка заявником не подана;
- з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48, оскільки згідно з витягом Єдиного державного реєстру за даним кодом значиться філія «Яремчанський автодор», а на печатці Дорожнє ремонтно-будівельне державне підприємство № 48, а також 2000-2001 роки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу;
- з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор», оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу.
Також до страхового стажу не враховано період догляду за пенсіонером з 19.09.2003 по 31.12.2003, оскільки не виконані умови пункту 10 Постанови КМУ від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
Вважаючи таку відмову відповідача щодо незарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії позивачу, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років, з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років.
Тобто, починаючи з з 01.01.2020 право на призначення на пенсію за віком мають чоловіки за наявності необхідного стажу - не менше 27 років.
Як свідчать матеріали справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12), тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилося 60 років та, відповідно, він набув права на призначення пенсії за віком, за умови наявності страхового стажу 27 років.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до положень статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18).
Також суд звертає увагу, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд також звертає увагу, що пенсійний орган зобов'язаний призначати, здійснювати нарахування пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.
Як встановив суд, позивач разом із заявою подав до Пенсійного фонду трудову книжку НОМЕР_1 , яка містить записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Так, у трудовій книжці позивача містяться наступні записи:
- запис №10 - 14.05.1991 прийнятий на роботу столяром в столярно-меблевий відділ малого підприємства «Прут-1» на підставі наказу від 14.05.1991 (а.с. 15);
- запис №11 - 02.08.1993 звільнений з роботи за власним бажанням згідно наказу від 02.08.1993 (а.с. 16);
- запис №16 - 10.06.1996 прийнятий столяром 4 розряду в Дорожнє ремонтно-будівельне державне підприємство №48 на підставі наказу від 11.06.1996 (а.с. 16);
- запис №17 - 25.11.2001 звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України згідно наказу від 26.11.2001 (а.с. 16);
- запис №22 - 09.06.2003 прийнятий столяром в оздоровчий комплекс «Карпати» на оздоровчо-літній період у філію «Яремчанський автодор» на підставі наказу від 09.06.2003 (а.с. 17);
- запис №23 звільнений з роботи по закінченню оздоровчо-літнього періоду згідно статті 36 КЗпП України на підставі наказу від 29.08.2003 (а.с. 17).
Вказані записи у трудовій книжці НОМЕР_1 скріплені підписами вповноваженої особи роботодавця та відповідними печатками.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Доводи відповідача стосовно того, що спірний період роботи позивача з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1» не зараховано, оскільки в трудовій книжці зроблені виправлення в наказі на прийняття та в записі на звільнення наказ і дата написані різними чорнилами, підтверджуюча довідка заявником не подана, з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48 не зараховано, оскільки згідно з витягом Єдиного державного реєстру за даним кодом значиться філія «Яремчанський автодор», а на печатці Дорожнє ремонтно-будівельне державне підприємство № 48, 2000-2001 роки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу, а також з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор» не зараховано, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу, суд вважає безпідставними.
Так, згідно пункту 4 до постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, на момент внесення у трудову книжку позивача частини записів була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 за №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Аналогічно, згідно приписів Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58), яка набрала чинності після втрати чинності Інструкцією №162, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пункт 2.2.).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Як уже встановлено судом, в трудовій книжці позивача містяться відповідні записи про його роботу з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1», з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48 та з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор». У вказаних записах міститься назва підприємства, зазначено про прийняття на роботу та назву посади, номер та дату видачі наказу (а.с. 15-17).
Також суд вважає, що необґрунтованими є посилання відповідача на те, що будь яких уточнюючих довідок чи підтверджуючих документів позивачем при призначенні пенсії надано не було, оскільки надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
В даному випадку позивач подав пенсійному органу трудову книжку, в якій, як уже зазначено судом вище, містяться всі необхідні записи, скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою.
Враховуючи наведене, а також те, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки позивача відповідачем не надано, на переконання суду, пенсійний орган протиправно відмовив зарахувати періоди роботи позивача з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1» та з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48.
Така позиція суду узгоджується і з висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, суд відмічає, що внаслідок відсутності у пенсійного органу індивідуальних відомостей про застраховану особу (позивача), на що також посилається відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 20.03.2020 за №548, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, зокрема в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48 та в філії «Яремчанський автодор», що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2019 по справі №127/1849/17 та від 13.03.2020 по справі №263/13195/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в зарахування позивачу до трудового стажу вищевказаних періодів роботи з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1», з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48 та з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор» є обґрунтованими, а тому, слід скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.03.2020 за №548, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу на підставі, в тому числі, не зарахування вказаних періодів роботи до його трудового стажу.
Разом з тим, суд констатує про безпідставність позовних вимог позивача щодо протиправності відмови відповідача зарахувати до загального стажу період догляду за пенсіонером з 19.09.2003 по 31.12.2003.
Так, відповідно до пункту «є» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду зараховується до стажу роботи.
Порядок встановлення часу догляду, зокрема, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлений Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 за №637.
Згідно пункту 10 Порядку №637, час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю).
Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних.
Суд звертає увагу, що на Пенсійного фонду покладено обов'язок по складанню акту обстеження фактичних обставин здійснення догляду за особою похилого віку та, яка має інвалідність, згідно Порядку №637.
Вказаний акт складається на підставі на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд та їх сусідів, інших даних.
Відповідно до копії довідки, наданої позивачем (а.с. 7), позивачу призначено було компенсацію - виплату непрацездатній особі, яка здійснює догляд за особою, що досягла 80-ти років. У даній копії довідки не вказано жодних даних про фактичні нараховані (виплачені) суми допомоги.
Однак, суд вказує, що в матеріалах справи відсутні інші докази згідно вимог пункту 10 Порядку №637 (акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду, тощо), які б підтверджували, що позивачем здійснювався догляд за пенсіонером в період з 19.09.2003 по 31.12.2003, а тому суд не може погодитись з доводами позивача що цей період підлягає зарахуванню до загального стажу позивача для призначення пенсії.
Щодо посилань відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду встановленого статтею 122 КАС України, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах.
Так, відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №646/6250/17.
Окрім того, заробітна плата та пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таке твердження випливає з норм законодавства. Зокрема, згідно статті 1 Закону України №2235-III «Про громадянство України», заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.
В частині 2 статті 2 Закону України №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положенням частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача щодо не зарахування позивачу певних спірних періодів роботи до його загального стажу, та, як наслідок, прийнятті протиправного рішення від 20.03.2020 за №548 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , тобто встановлена вина органу пенсійного фонду, на який покладено обов'язок щодо призначення пенсії позивачу, і в даних правовідносинах позивач звернувся саме з вимогами щодо відновлення своїх прав на справедливу пенсію, тому право позивача є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з врахуванням висновків суду про необхідність зарахування спірного періоду роботи до спеціального стажу.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постановах від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18 та в постанові від 10.11.2020 у справі №300/582/20.
З огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 630,60 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) щодо відмови в призначені позивачу пенсії, не врахувавши до загального стажу періоди роботи з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1», з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48 та з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.03.2020 за №548 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
від 12.03.2020 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду в частині зарахування до загального стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 14.05.1991 по 02.08.1993 в МП «Прут-1», з 10.06.1996 по 25.11.2001 в Дорожньому ремонтно-будівельному державному підприємстві №48 та з 09.06.2003 по 29.08.2003 в філії «Яремчанський автодор».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 630 (шістсот тридцять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.