13 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/46/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
уповноважені представники учасників справи у судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином;
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020
та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.05.2020 (в частині невизнання вимог АТ КБ «ПриватБанк»)
у справі №922/46/20
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність ОСОБА_1 , -
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ФО ОСОБА_1 , боржник); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Борових І.А.; ухвалено керуючому реструктуризацією боржника надати суду відомості про результати розгляду вимог кредиторів та реєстр вимог кредиторів боржника, офіційно оприлюднити повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у встановленому законодавством порядку.
Офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність здійснено 16.02.2020.
Після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі до господарського суду надійшла заява з грошовими вимогами до боржника від Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ "Приват Банк", кредитор, заявник), в якій просив суд визнати грошові вимоги АТ "КБ "Приватбанк" до боржника та внести їх до реєстру вимог кредиторів.
У заяві АТ КБ "Приват Банк" вказував, що станом на 12.02.2020 - дату відкриття провадження у справі про банкрутство ФО ОСОБА_1 , заборгованість ОСОБА_2 за Кредитною угодою від 27.12.2007 № 59/А-07, а отже й заборгованість ОСОБА_1 за договором поруки від 27.12.2007 становить 13 022 433,66 грн (4599154,19 доларів США за офіційним курсом на дату подання заяви з грошовими вимогами до боржника) й складається з: 5261099,12 грн - заборгованість за кредитом, 5 539 974,11грн - заборгованість з процентів за користування кредитом, 2 221 360,43 грн - пеня, а тому відповідно до статей 122, 45, 64 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає визнання та внесенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
На підтвердження вимог заявник посилався на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-400/11 від 21.02.2011 та рішення Апеляційного суду Харківської області від 07.06.2017 по справі №638/6489/15-ц та курсову різницю.
В якості підстави виникнення заявлених вимог заявник вказує, що вони ґрунтуються на договорі поруки від 27.12.2007, предметом якого є надання поруки поручителем ОСОБА_1 (раніше ОСОБА_1 ) перед Кредитором (АТ КБ "Приват Банк") за виконання ОСОБА_2 (Боржником) зобов'язань за Кредитною угодою від 27.12.2007 № 59/А-07 (п. 1 Договору поруки).
Керуючий реструктуризацією за результатом розгляду вимог АТ КБ "Приват Банк" повідомив суд про часткове визнання вимог АТ "КБ "Приват Банк".
Боржник у відзиві повідомив суд про не згоду із заявою АТ КБ "Приват Банк" в цілому, оскільки заявник не обґрунтував належним чином розмір нарахованих та заявлених вимог.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.05.2020 заяву АТ КБ "ПриватБанк" (вх. 6872 від 17.03.2020) з кредиторськими вимогами до боржника задоволено частково. Визнано вимоги ПАТ "КБ "Приватбанк" у загальній сумі 3 599770,57 грн, 4204 грн судового збору - 2 черга; 1 600 759,94 грн - заборгованість за кредитом 2 черга; 1 321 460,93 грн - заборгованість по процентам 2 черга; 673 345,70 грн - пені 3 черга. В іншій частині заяви АТ "КБ "Приватбанк" відмовлено.
За висновком місцевого господарського суду, зважаючи на те, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є поручителем щодо належного виконання ОСОБА_2 основного зобов'язання, а ОСОБА_2 визнаний банкрутом відповідно до постанови суду від 06.12.2012 у справі № 5023/5507/12, то з дня прийняття постанови строк виконання зобов'язання (основного) є таким, що настав. Тому нарахування відсотків та пені після ухвалення постанови про визнання боржника за основним зобов'язанням банкрутом є неправомірним.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 ухвалу (про часткове визнання вимог АТ КБ "ПриватБанк") Господарського суду Харківської області від 28.05.2020 у справі №922/46/20 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування відсотків та пені після ухвалення постанови від 06.12.2012 про визнання боржника за основним зобов'язанням банкрутом у справі №5023/5507/12.
При цьому судом апеляційної інстанції наведено обґрунтування розрахунку в частині задоволених кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк".
Щодо визначення вимог АТ КБ "ПриватБанк" які за договором були встановлені у іноземній валюті (доларах США), в національній валюті за курсом на дату подання заяви з грошовими вимогами, суд апеляційної інстанції посилаючись на положення статей 1, 2, 23 Закону про банкрутство (чинного на дату виникнення правовідносини сторін) вказав, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. Проте, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська по справі № 2-400/11 від 21.02.2011 зобов'язання боржника визначені в гривні, еквівалентно переведених у національну валюту за курсом НБУ на час ухвалення рішення. Вказане рішення не оскаржувалось і чинне на дату ухвалення даної постанови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.05.2020 (в частині невизнання вимог АТ КБ «ПриватБанк»).
Посилаючись на те, що оскаржувані ухвала та постанова прийняті з неправильним застосуванням норм абз. 4 частини 2 статті 45 КУзПБ, статей 192, 524, 533 ЦК України та порушенням норм статей 18, 236 ГПК України, скаржник просить Суд їх скасувати в частині відмови у визнанні вимог АТ КБ «ПриватБанк» й ухвалити нове рішення про визнання цих вимог.
У якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без врахування висновків щодо застосування статей 192, 524, 533 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/1-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, у постановах Верховного Суду від 01.03.2019 у справі 752/18552/17, від 29.05.2019 у справі № 523/9078/16-ц, від 16.10.2019 у справі №522/11364/15-ц, від 17.10.2019 у справі № 621/285/18, від 17.10.2019 у справі №461/6129/16-ц, від 05.02.2020 у справі № 750/2000/18.
Доводи інших учасників справи
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до положень частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права
За приписами частини 1 статті 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Положеннями Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника-фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Відповідно до статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Відповідно до статті 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно з частиною першою статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті 133 КУзПБ, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються за рахунок коштів від продажу майна боржника після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що заява АТ "КБ "Приватбанк" з грошовими вимогами до боржника подана у встановлений законом строк та ґрунтується на договорі поруки від 27.12.2007, предметом якого є надання поруки поручителем ОСОБА_1 (раніше ОСОБА_1 ) перед Кредитором (АТ КБ "Приват Банк") за виконання ОСОБА_2 (Боржником) зобов'язань за Кредитною угодою від 27.12.2007 № 59/А-07 (п. 1 Договору поруки).
Відповідно до п. 2 договору поруки від 27.12.2007 Поручитель ( ОСОБА_1 ) відповідає перед Кредитором (АТ КБ "Приват Банк") за виконання зобов'язань за Кредитним договором в тому ж обсязі, що і Боржник ( ОСОБА_2 ), включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-400/11 від 21.02.2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Приват Банк" суму заборгованості за кредитною угодою № 59/А-07 від 27.12.2007 в розмірі 1 884 637,44 грн, яка складається з 1 760 195,77 грн заборгованість за кредитом; 120 338,99 грн - заборгованість по процентам; 4102,68грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Відповідно до пункту 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.11.2012 у справі №5023/5507/12 порушено провадження по справі про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В.
В пункті 4 ухвали зазначено, що з моменту прийняття ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Постановою Господарського суду Харківської області від 06.12.2012 у справі №5023/5507/12 ФОП Бутенко Ю.В. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. В пункті 2 постанові ухвалено, що з дня прийняття постанови підприємницька діяльність банкрута припиняється, строк виконання всіх грошових зобов'язань, та зобов'язань щодо сплати податків і обов'язкових платежів вважати таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедур банкрутства пред'являються в межах ліквідаційної процедури.
Відповідно до частини п'ятої статті 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату ухвалення постанови від 06.12.2012 у справі №5023/5507/12), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строки виконання зобов'язань громадянина-підприємця вважаються такими, що настали; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов'язаннями громадянина-підприємця, крім зобов'язань, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності; припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, та за вимогами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Таким чином, виходячи з аналізу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Законом передбачено наслідки визнання боржника банкрутом, з чого випливає, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не виникає ніяких додаткових зобов'язань.
Відтак, зважаючи на положення пункту 2 договору поруки від 27.12.2007 (щодо відповідальності поручителя перед кредитором - АТ КБ "Приват Банк" за виконання зобов'язання в тому ж обсязі, що і боржник ( ОСОБА_2 ), враховуючи норми статті 75 ГПК України (щодо встановлених рішенням суду, що набрало законної сили, обставин, у даному випадку суми заборгованості боржника за основним зобов'язання), а також статті 48 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на дату ухвалення постанови від 06.12.2012 у справі №5023/5507/12) (щодо припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов'язаннями громадянина-підприємця з дня прийняття постанови про його банкрутство), колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість грошових вимог АТ КБ "Приват Банк" в частині нарахованих відсотків та пені після ухвалення постанови про визнання боржника за основним зобов'язанням банкрутом.
Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій щодо визначення грошових вимог АТ КБ "Приват Банк" у гривні за офіційним курсом НБУ до долара США, що діяв на дату ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-400/2011, а не на дату звернення із заявою грошовими вимогами до ОСОБА_1 у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Як вбачається заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
Проте, як вже було зазначено вище, резолютивна частина рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-400/11 від 21.02.2011 містить чітке визначення заборгованості, яка підлягає стягненню, виключно у національній валюті - гривні, без зазначення еквіваленту в іноземній валюті.
Вказане рішення не оскаржувалось і чинне на дату ухвалення даної постанови. Таким чином, кредитор погодився із судовим рішенням, яким стягнуто з боржника заборгованість у національній валюті - гривні України.
Колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 16.10.2018 у справі №902/1151/15, в пункті 33 якої зазначено: "Стосовно винесеного на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду питання визначення розміру грошових вимог кредитора в справі про банкрутство у результаті встановленої рішенням суду заборгованості в іноземній валюті за кредитним договором, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду доходить до такого висновку.
Системний аналіз положень статей 1, 2, 23 Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Проте, у цій справі зобов'язання боржника не були визначені в іноземній валюті, як помилково зазначено судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у рішенні господарського суду міста Києва від 30.12.2013р. у справі №910/17195/13, яким визначено заборгованість боржника перед кредитодавцем, суми боргу встановлено як у гривнях, так і в доларах США, еквівалентно переведених у національну валюту за курсом НБУ на час ухвалення рішення. Оскільки зобов'язання боржника не були визначені в іноземній валюті, то ця обставина не дає підстав у цій справі застосувати викладений вище висновок палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду".
Ураховуючи, що норма статті 23 Закону про банкрутство текстуально відтворена в КУзПБ, а саме: частина друга статті 45 КУзПБ встановлює, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, колегія суддів погоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15, та не вбачає підстав для відступу від нього в цій справі.
Таким чином, оскільки у резолютивній частині рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська у справі № 2-400/2011 чітко визначено зобов'язання боржника перед кредитором, яке підлягає стягненню, виключно у національній валюті за курсом НБУ на час ухвалення рішення, без зазначення еквіваленту в іноземній валюті, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність заявлених АТ КБ "Приват Банк" вимог щодо курсової різниці, яка виникла внаслідок зміни курсу гривні до долара США, у період із дня прийняття рішення (21.02.2011) до дня подання заяви про визнання боржника банкрутом (17.03.2020), а тому у визнанні вимог в цій частині слід відмовити.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що Банк після прийняття рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі №2-400/11 від 21.02.2011 не використав своє право вимагати виконання рішення та стягнення заборгованості, в тому числі й за рахунок іпотечного майна. Звернення до іншого суду не перешкоджало Банку звернутися в обов'язковому порядку до господарського суду про визнання його кредитором щодо боржника ОСОБА_2 , оскільки його відповідальність охоплює все майно, яке належить боржнику.
Оскільки сума, присуджена до стягнення на користь боржника не була визначена в іноземній валюті, як помилково зазначає АТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі, то вказана обставина не дає підстав застосувати у цій справі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/1-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, та у постановах Верховного Суду від 01.03.2019 у справі 752/18552/17, від 29.05.2019 у справі № 523/9078/16-ц, від 16.10.2019 у справі №522/11364/15-ц, від 17.10.2019 у справі № 621/285/18, від 17.10.2019 у справі №461/6129/16-ц, від 05.02.2020 у справі № 750/2000/18, на які посилається скаржник в касаційній скарзі.
Правові висновки у вказаних справах стосуються застосування положень пункту 8 частини першої статті 49 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» при вирішенні питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, в тому числі із зазначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення спору.
У вказаних постановах зроблено висновок, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Верховний Суд вважає, що оскаржувані ухвала та постанова судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.05.2020 у справі №922/46/20 в частині невизнання вимог АТ КБ «ПриватБанк» - залишити без змін.
Розподіл судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала та постанова судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.05.2020 в частині невизнання вимог АТ КБ «ПриватБанк» у справі №922/46/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Ткаченко Н.Г.