21 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 925/145/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
прокуратури - Гамор Н.В., прокурор (посвідчення №058 074),
позивача - Черкаської міської ради - не з'явився,
відповідача 1 - Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради - не з'явився,
відповідача 2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Каштан-Плюс» - не з'явився,
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури
на рішення господарського суду Черкаської області від 27.05.2020 (суддя Кучеренко О.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 (головуючий суддя: Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
у справі № 925/145/20
за позовом заступника прокурора Черкаської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської міської ради (далі - Рада)
до Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради (далі - Департамент) та товариства з обмеженою відповідальністю «Каштан-Плюс» (далі -ТОВ «Каштан-Плюс»)
про встановлення нікчемності договору про закупівлю,
згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.01.2021 № 29.3-02/59 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 925/145/20 у зв'язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці,
Прокурор в інтересах держави в особі Ради звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до Департаменту та ТОВ «Каштан-Плюс» про встановлення нікчемності договору поставки від 13.01.2020 № 01, який укладений Департаментом та ТОВ «Каштан-Плюс».
В обґрунтування позовних вимог Прокурор, зокрема, зазначав про те, що: спірний договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не відповідає змісту тендерної документації щодо закінчення терміну дії договору, а, тому, в силу приписів названого Закону, є нікчемним; договір поставки від 13.01.2020 № 01 укладений з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки процедуру закупівлі на 2020 рік проведено не було.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.05.2020 у справі № 925/145/20 у позові відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, недоведеністю порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» при укладанні названого правочину, з огляду на те, що зміст тендерної пропозиції ТОВ «Каштан-Плюс» не визначав та не міг визначати умови щодо строку договору поставки, оскільки єдиним критерієм оцінки, що й склав зміст тендерної пропозиції, була ціна за договором поставки, запропонована названим Товариством. Крім того, суд першої інстанції зазначив також про те, що обраний Прокурором спосіб захисту - встановлення нікчемності правочину не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів щодо наведених Прокурором підстав (з посиланням на порушення бюджетного законодавства, відсутність істотної умови договору), у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 рішення господарського суду Черкаської області від 27.05.2020 у справі № 925/145/20 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 09.11.2020 заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив зазначені судові рішення зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.
Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права (приписи статей 203, 215 Цивільного Кодексу України, положення Закону України «Про публічні закупівлі») без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №202/7102/16-ц, від 11.09.2019 у справі №757/14507/15-ц, від 14.11.2019 у справі №204/2341/17, від 21.11.2019 у справі № 914/2376/18, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 25.06.2019 у справі № 914/1423/18. Також скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема, судами у розгляді справи не дотримані приписи статей 73, 74, 76-79, 86 ГПК України.
Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.12.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 925/145/20, розгляд касаційної скарги призначено на 21.01.2021.
ТОВ «Каштан-Плюс» у відзиві на касаційну скаргу просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість. У вказаному документі міститься також заява названого Товариства в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України (ТОВ «Каштан-Плюс» просить покласти на Раду судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., які Товариство розраховує понести, у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції).
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 925/145/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 925/145/20 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №202/7102/16-ц, від 11.09.2019 у справі №757/14507/15-ц, від 14.11.2019 у справі № 204/2341/17, від 21.11.2019 у справі № 914/2376/18, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 25.06.2019 у справі №914/1423/18, оскільки: предмет та підстави позовів у зазначених справах і у справі № 925/145/20 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Так, у справі, що розглядається, судами, зокрема, встановлено:
- предметом спору є визнання нікчемним договору поставки, який укладений за результатом проведення відкритих торгів;
- за розділом III тендерної документації процедури закупівлі № UА-2019-05-28-000748-b (у редакції від 10.12.2019) тендерна пропозиція подається в електронному вигляді шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, у яких зазначається інформація про ціну, інші критерії оцінки (у разі їх установлення замовником), та завантаження відповідних файлів. Розділом V тендерної документації передбачено, що оцінка тендерних пропозицій здійснюється лише за одним критерієм - «ціна»;
- зміст тендерної пропозиції учасника у процедурі № UА-2019-05-28-000748-b становив запропоновану ним ціну за предмет закупівлі, що визначається шляхом заповнення відповідної електронної форми з прикріпленням файлів, подання яких вимагалось замовником;
- ТОВ «Каштан-Плюс» подало тендерну пропозицію за процедурою закупівлі № UА-2019-05-28-000748-b шляхом зазначення у відповідній електронній формі ціни за договором поставки та долучення електронних примірників відповідних файлів, як це було визначено Розділом V тендерної документації (в редакції від 10.12.2019);
- умови укладеного сторонами договору відповідають змісту тендерної пропозиції. При цьому зміст тендерної пропозиції Товариства не визначав і не міг визначати умови щодо строку договору поставки, оскільки єдиним критерієм оцінки, що й складав зміст тендерної пропозиції, була ціна за договором поставки, запропонована ТОВ «Каштан-Плюс»;
- договір поставки товару від 13.01.2020 № 01 укладений згідно з умовами та за результатом проведення процедури закупівлі, отже, порушення приписів частини третьої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у даному випадку відсутні;
- суди у вирішенні спору, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, зазначили, що обраний Прокурором спосіб захисту, такий як встановлення нікчемності правочину, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 914/1423/18, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, предметом спору є стягнення 1 200 000 грн. авансового платежу за договором про закупівлю робіт (укладеного за результатами тендеру), за умовами якого підрядник за завданням замовника зобов'язався на свій ризик виконати та здати в установлений договором строк закінчені роботи з реконструкції фасаду (роботи), а замовник зобов'язався надати підряднику обсяг робіт, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти від підрядника роботи/об'єкт та оплатити їх. Позов у даній справі обґрунтований з посиланням на невиконання замовником зобов'язань за договором про закупівлю робіт у частині надання авансу, визначеного умовами договору.
Водночас у справі, яка розглядається, предметом спору є вимога про встановлення нікчемності договору поставки. Позов обґрунтований з посиланням на те, що: спірний договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не відповідає змісту тендерної документації щодо закінчення терміну дії договору, а тому, в силу приписів названого Закону, є нікчемним; договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки процедуру закупівлі на 2020 рік проведено не було.
Таким чином, предмети та підстави позовів у справах № 914/1423/18 та № 925/145/20 є різними, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.
У справі №202/7102/16-ц, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, позов поданий фізичною особою про встановлення нікчемності заповіту після смерті батька цієї фізичної особи. Позов обґрунтований тим, що заповіт виконаний не померлим, а іншою особою. Судами у зазначеній справі, з урахуванням висновку судово - почеркознавчої експертизи, встановлено, що оспорюваний правочин (заповіт) дійсно виконаний не померлим, а іншою особою, тобто даний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми, а, отже, є нікчемним. Таким чином, предмети та підстави позовів у справі № 202/7102/16-ц та справі, що розглядається, також є різними, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.
Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника в обґрунтування доводів касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 204/2341/17 та викладену у ній правову позицію, оскільки, на відміну від справи, що розглядається, у зазначеній справі предметом позову є визнання правочинів (договорів купівлі-продажу квартири) недійсними та визнання спадщини (квартири) відумерлою. Позов у справі № 204/2341/17 обґрунтований, зокрема, тим, що квартира, яка залишилася після смерті володільця, не прийнята у спадщину, спадкова справа не заводилася, що свідчить про відсутність спадкоємців за заповітом та законом, внаслідок чого, відповідно до вимог статті 1277 Цивільного кодексу України, така квартира повинна бути визнана відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади. Отже, з огляду на викладене, у справах № 204/2341/17 та № 925/145/20 різні предмети, підстави позовів, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, що, у свою чергу, виключає подібність правовідносин у зазначених справах.
Скаржник у касаційній скарзі також просить врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Проте скаржник залишає поза увагою те, що у розгляді справи, яка переглядається, суди врахували зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, вказавши, зокрема, що обраний Прокурором спосіб захисту, такий як встановлення нікчемності правочину, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Отже, суди розглянули справу № 925/145/20 з урахуванням зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові зі справи № 916/3156/17.
Суд враховує, що справи № 914/2376/18 та № 757/14507/15-ц, на які також здійснює посилання у касаційній скарзі скаржник, направлені на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях з них. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично - доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в них судами обставин і доказів у справах, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в них (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 916/1886/18 та від 26.05.2020 зі справи № 922/2776/19).
Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 925/145/20.
Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме приписів статей 73, 74, 76-79, 86 ГПК України у прийнятті оскаржуваних судових рішень, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах «Ейрі проти Ірландії», п.24, Series A № 32, та «Гарсія Манібардо проти Іспанії», заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення господарського суду Черкаської області від 27.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 925/145/20.
Відповідно до частин другої та третьої статті 314 ГПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України заява ТОВ «Каштан-Плюс» про розподіл судових витрат (на професійну правничу допомогу), які назване Товариство розраховує понести, у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної скарги буде розглянута, за умови подання заявником відповідних доказів на підтвердження розміру цих витрат, протягом п'яти днів після ухвалення судом касаційної інстанції рішення за результатом розгляду касаційної скарги.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення господарського суду Черкаської області від 27.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 925/145/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко