21 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 924/208/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог - Буковина» - Савчук Ю.М., адвокат (дог. від 02.01.2019 № 17/19-АБ)
відповідача -1- товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» - не з'явився,
відповідача - 2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек»
на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 (головуючий суддя: Юрчук М.І., судді: Демидюк О.О., Крейбух О.Г.)
у справі № 924/208/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог - Буковина» (далі - ТОВ «Сварог - Буковина»)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (далі - ТОВ «Серединецьке») та товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» (далі - ТОВ «Агротек»)
про визнання поруки за договором від 30.03.2018 № 2П/24АФ-14 припиненою.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.01.2021 № 29.3-02/56 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 924/208/20 у зв'язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Сварог - Буковина» звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ «Серединецьке» та ТОВ «Агротек» про визнання поруки за договором від 30.03.2018 № 2П/24АФ-14 припиненою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- строк дії поруки згідно з договором закінчився;
- відповідачі як сторони договору від 27.03.2014 фінансового лізингу № 24/АФ-14 (Основний договір) не повідомили ТОВ «Сварог-Буковина» як поручителя за договором поруки про існування додаткових угод до Основного договору, якими змінено, зокрема, ціну та розмір відповідальності за його невиконання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.07.2020 зі справи № 924/208/20 у позові відмовлено повністю, з посиланням на його необґрунтованість.
Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 рішення суду першої інстанції зі справи скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Здійснено новий розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на те, що порука за договором є припиненою в силу приписів частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції, чинній станом на час укладення договору поруки).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ «Агротек», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції постанову зі справи скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Суд апеляційної інстанції не врахував висновку про застосування норми права (частини третьої статті 6 ЦК України) у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 зі справи № 924/490/19, від 06.02.2020 зі справи № 924/482/19, від 17.02.2020 зі справи № 924/502/19 (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).
Апеляційний господарський суд, не визнаючи пункт 6.3 договору поруки недійсним, безпідставно констатував про можливість не застосовувати його положення.
Суд не врахував того, що в силу приписів статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, у той час як законодавство України не містить положень щодо неможливості відступу від приписів частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній станом на час укладення Договору поруки), а норми статті 554 ЦК України додатково підтверджують можливість урегулювання сторонами певного обсягу відповідальності поручителя.
На думку скаржника, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.05.2020 зі справи № 910/13109/18 та якою керувався суд апеляційної інстанції, не може братися до уваги в розрізі спірних правовідносин у цій справі, оскільки договір поруки у справі № 910/13109/18 не містить такої умови, як у пункті 6.3 договору поруки у справі № 924/208/20, а сам же пункт 6.3 не містить умови про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання за Основним договором.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Сварог-Буковина» просило залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції.
ТОВ «Сварог - Буковина» брало участь у судовому засіданні 21.01.2021 в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020.
Розгляд клопотань учасників справи
21.01.2021 від представників ТОВ «Агротек» Перепелиці О.С. та Демковича В.Ю. надійшли клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у справі за станом здоров'я названих представників. У клопотанні за підписом представника Перепелиці О.С. останній також просить Суд забезпечити участь представника ТОВ «Агротек» у всіх наступних судових засіданнях зі справи в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 21.01.2021 Суд, порадившись на місці, у задоволенні клопотань представників ТОВ «Агротек» Перепелиці О.С. та Демковича В.Ю. відмовив з огляду на те, що: згідно з ухвалою Суду від 22.12.2020 було задоволено клопотання ТОВ «Агротек» про розгляд касаційної скарги зі справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (тобто, з використанням власних технічних засобів). При цьому участь у судовому засіданні представників учасників справи не визнавалася обов'язковою, а інтереси ТОВ «Агротек» у судових інстанціях зі справи представляють три представники, у тому числі, Талоконов К.В., який і підписав касаційну скаргу від імені названого Товариства. Отже, ТОВ «Агротек» мало можливість скористатися своїм правом (якщо вважало це необхідним) та забезпечити участь свого уповноваженого представника у судовому засіданні 21.01.2021 зі справи (у тому числі, в режимі відеоконференції).
Також 21.01.2021 від ТОВ «Агротек» надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання мотивоване з посиланням на необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права (частини першої статті 559 ЦК України) у подібних правовідносинах, який викладений у постанові зі справи № 910/13109/18, та на який посилався суд апеляційної інстанції у постанові зі справи № 924/208/20.
Водночас 21.01.2021 від ТОВ «Сварог-Буковина» надійшли письмові заперечення на клопотання ТОВ «Агротек» про передачу справи № 924/208/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У судовому засіданні 21.01.2021 Суд, порадившись на місці, постановив здійснити розгляд наведеного клопотання у нарадчій кімнаті за результатом заслуховування пояснень учасників судового процесу по суті касаційної скарги зі справи.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
27.03.2014 ТОВ «Агротек», як лізингодавцем та ТОВ «Серединецьке» як лізингоодержувачем укладено договір № 24АФ-14 фінансового лізингу (Основний договір), за умовами якого лізингодавець зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач - прийняти майно та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в Додатку № 1 «Специфікація».
Вартість майна становить гривневий еквівалент 435 620 доларів США (пункт 2.1 Основного договору).
Згідно з пунктом 3.1 Основного договору всі платежі здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та Додатку №2 «Графік внесення лізингових платежів» до Договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі.
Ціна договору становить гривневий еквівалент 510 814,24 долара США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 5 751 768,34 грн. (пункт 11.1 Основного договору).
Згідно з пунктом 12.1 Основного договору строк дії договору - з 27.03.2014 по 20.12.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором.
Основний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками.
Згідно з актом приймання-передачі від 09.04.2014, який є додатком № 3 до Основного договору, лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав майно: сівалка John Deere 1890 в кількості 2 (двох) штук (2013 року випуску, серійний № ГА81890СНВР755324 та 2013 року випуску, серійний № 1А81890СЕОР755342) та бункер John Deere 1910 в кількості 2 (двох) штук (2013 року випуску, серійний № 1А81910ТСЮУ755300 та 2013 року випуску, серійний № 1А81910ТГОУ755301) загальною вартістю 435 620,00 доларів США або 5 148 599,56 грн.
01.09.2014 ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» укладено додаткову угоду № 1 до Основного договору, згідно з якою внесені зміни та доповнення до Основного договору. Даною додатковою угодою сторонами змінені графік внесення платежів, ціну договору (523 941,57 долара США), визначено графік погашення для прострочених платежів, збільшено відповідальність за несвоєчасну сплату лізингових платежів. Сторонами продовжено строк дії Основного договору до 20.12.2016 включно.
15.05.2015 ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» укладено додаткову угоду № 2 до Основного договору, згідно з якою внесені зміни до Основного договору. Даною додатковою угодою сторонами змінені графік внесення платежів, ціну договору (531 186,10 долара США), визначено новий графік погашення для прострочених платежів.
13.07.2016 ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» укладено додаткову угоду № 4 до Основного договору, згідно з якою внесені зміни та доповнення до Основного договору. Даною додатковою угодою сторонами змінені графік внесення платежів, ціну договору (590 950,47 долара США), визначено графік погашення для прострочених платежів. Сторонами продовжено строк дії Основного договору до 20.11.2017 включно.
30.03.2018 ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» укладено додаткову угоду № 5 до Основного договору, згідно з якою внесені зміни та доповнення до Основного договору. Даною додатковою угодою сторонами змінені графік внесення платежів, ціну договору (618 336,74 долара США), визначено графік погашення для прострочених платежів. Сторонами продовжено строк дії Основного договору до 20.06.2019 включно.
Також 30.03.2018 ТОВ «Агротек» як лізингодавцем, ТОВ «Серединецьке» як лізингоодержувачем та ТОВ «Сварог - Буковина» як поручителем укладено договір поруки № 2П/24АФ-14 (далі - Договір поруки), предметом якого є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, які випливають з умов Основного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Основного договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору поруки його сторони встановили, що зобов'язання поручителя перед лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та Основним договором, не потребують.
Відповідно до пункту 1.3 Договору поруки поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом Основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за Основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь - яких змін та доповнень до Основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя.
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Договору поруки поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня, від дати отримання письмової вимоги лізингодавця про прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання або листа лізингодавця про неможливість виконати зобов'язання за Основним договором, виконати відповідне зобов'язання шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості лізингоодержувача за Основним договором на рахунок Лізингодавця.
У відповідності до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 Договору поруки поручитель зобов'язаний у разі невиконання лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання, відповідати перед лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.
Згідно з пунктом 6.2 Договору поруки сторони встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання за Основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.
У пункті 6.3 Договору поруки його сторони передбачили, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до Основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).
Договір поруки підписаний представниками сторін та скріплений печатками.
Судами також встановлено, що ТОВ «Агротек» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Сварог - Буковина» (поручителя).
Так, 16.04.2019 відкрито провадження у справі № 904/1417/19 за позовом ТОВ «Агротек» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АРМАДА ЛТД», ТОВ «Сварог - Буковина», товариства з обмеженою відповідальністю «Лотівка Еліт» про солідарне стягнення заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 9 309 480,93 грн. 365% річних у розмірі 12 054 962,93 грн.
ТОВ «Сварог - Буковина», посилаючись на те, що його право як поручителя порушується, звернулося до ТОВ «Серединецьке» та ТОВ «Агротек» з позовом про визнання поруки за Договором поруки припиненою, зазначаючи, зокрема, про те, що строк дії поруки згідно з договором закінчився. Крім того, як йому стало відомо із судових спорів, ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» в період з дати укладення Основного договору до даного часу укладали додаткові угоди до Основного договору. Проте ані лізингодавець, ані лізингоодержувач не повідомили поручителя (ТОВ «Сварог - Буковина») про укладення та підписання додаткових угод, якими змінені основні його умови: графік внесення платежів, ціну договору, визначено новий графік погашення для прострочених платежів, збільшено відповідальність за несвоєчасну сплату лізингових платежів.
У подальшому (у розгляді справи судом першої інстанції) позивач зазначав про те, що з урахуванням наявних у справі доказів позивачу не було повідомлено про укладення додаткової угоди від 30.03.2018 № 5 до Основного договору, згідно з якою змінено ціну Основного договору та розмір відповідальності за його невиконання. Отже, позивач як поручитель не надавав згоди на збільшення відповідальності за Основним договором.
4 ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання поруки за Договором поруки припиненою.
Підставою касаційного перегляду є питання правомірності задоволення судом апеляційної інстанції позову на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення Договору поруки), а саме внаслідок зміни зобов'язання без згоди поручителя, у зв'язку з чим збільшився обсяг його відповідальності.
При цьому підставою касаційного оскарження ТОВ «Агротек» визначило пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (частину третю статті 6 ЦК України) без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 зі справи № 924/490/19, від 06.02.2020 зі справи № 924/482/19, від 17.02.2020 зі справи № 924/502/19.
Щодо висновків Верховного Суду про застосування частини третьої статті 6 ЦК України в контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору, Суд зазначає таке.
Цивільні зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно із статтею 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов'язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання Договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Згідно з положеннями частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов'язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2020 зі справи № 924/174/20, від 24.12.2020 зі справи № 924/175/20).
Відповідно до частини третьої статті 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Положення частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а, відтак, і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.03.2018 ТОВ «Агротек» як лізингодавцем, ТОВ «Серединецьке» як лізингоодержувачем та ТОВ «Сварог - Буковина» як поручителем укладено Договір поруки, предметом якого є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, які випливають з умов Основного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Основного договору (пункт 1.1).
Відповідно до пункту 1.3 Договору поруки поручитель засвідчив, що він ознайомлений зі змістом Основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за Основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь - яких змін та доповнень до Основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя.
Водночас згідно з пунктом 6.3 Договору поруки його сторони передбачили, що, у тому разі, якщо без згоди поручителя до Основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).
Верховний Суд зазначає, що визначення обсягів солідарних зобов'язань поручителя виключно у залежності лише від волевиявлення сторін в Основному зобов'язанні суперечить встановленим пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для заподіяння шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст цих принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішніми або об'єктивними, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями у цивільному праві.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17, цивільне законодавство не містить визначення згаданих принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ'єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 зі справи № 910/13109/18.
Згідно із вказаним висновком Великої Палати Верховного Суду, приписи частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом третім частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Близька за змістом правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 26.12.2018 зі справи № 569/8360/16-ц та у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 зі справи № 903/998/19.
Тобто у справі № 924/208/20 умови пунктів 1.1, 1.3 та 6.3 Договору поруки не виключають застосування правил, передбачених абзацом третім частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до Основного зобов'язання із поручителем у належній формі.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що Договір поруки, по суті, містить у собі дві протилежні умови щодо обсягу відповідальності поручителя (одночасно як повної, так і обмеженої), що суперечать одна одній.
Так, у пункті 1.1 Договору поруки передбачено, що предметом договору поруки є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, які випливають з умов Основного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Основного договору.
У пункті 1.3 цього ж розділу «Предмет договору» сторони визначили, що для внесення будь-яких змін та доповнень до Основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.
Водночас у пункті 6.3 розділу «Заключні положення» договору міститься інша умова про те, що у разі, якщо без згоди поручителя (наявність чи відсутність якої для сторін договору, на їх думку, згідно з пунктом 1.3, юридично неважлива) до Основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).
За умов, коли положення договору суперечать одне одному, об'єктивний аналіз договірних правовідносин, здійснений судом апеляційної інстанції, обґрунтовано включає в себе й оцінку фактичних дій учасників цих правовідносин, здійснених ними на виконання договору.
Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність доказів на підтвердження повідомлення ТОВ «Сварог - Буковина» про укладення, зокрема, додаткової угоди № 5 від 30.03.2018, згідно з якою змінено ціну Основного договору і, як наслідок, розмір відповідальності за його невиконання.
За відсутності доказів на підтвердження того, що поручитель - ТОВ «Сварог - Буковина» надав письмову згоду на збільшення ціни Основного договору і відповідальності за ним, відповідно, останній не був повідомлений про збільшення обсягу його відповідальності, суд апеляційної інстанції дійшов неспростовного висновку про те, що, у даному випадку фактично має місце збільшення ціни Основного договору без погодження з поручителем - ТОВ «Сварог - Буковина».
При цьому посилання суду апеляційної інстанції й на відсутність доказів повідомлення ТОВ «Сварог - Буковина» про укладення інших додаткових угод до Основного договору, без урахування того, що: їх укладення мало місце раніше у часі, аніж Договору поруки; поручитель поручається за виконання зобов'язання за договором, яке вже виникло та існує, а не за сам договір (з додатковими угодами до нього чи без них); за Основним договором поручитель засвідчив, що він ознайомлений зі змістом та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за Основним договором; а також без урахування позиції позивача (викладеної у подальшому) про те, що з огляду на наявні у справі докази, позивачу не було повідомлено саме про укладення додаткової угоди від 30.03.2018 № 5 до Основного договору, згідно з якою змінено ціну Основного договору та розмір відповідальності за його невиконання, - не вплинуло на правильність висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання поруки припиненою.
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що порука за Договором поруки є припиненою в силу приписів частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції), за яким порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Посилання скаржника на те, що апеляційний господарський суд, не визнаючи пункт 6.3 договору поруки недійсним, безпідставно констатував можливість не застосовувати його положення, а також те, що суд не врахував того, що в силу приписів статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, у той час як законодавство України не містить положень щодо неможливості відступу від приписів частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції), а норми статті 554 ЦК України додатково підтверджують можливість урегулювання сторонами певного обсягу відповідальності поручителя, - спростовуються викладеним вище правозастосуванням за умов суперечності положень Договору поруки одне одному.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 28.01.2020 зі справи № 924/490/19, від 06.02.2020 зі справи № 924/482/19, від 17.02.2020 зі справи № 924/502/19 (щодо застосування приписів частини третьої статті 6 ЦК України) суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки вказані постанови були ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18 наведений правовий висновок щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції), який був обґрунтовано застосований судом апеляційної інстанції в цій справі.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.11.2020 у справі № 924/174/2020, від 24.12.2020 у справі № 924/175/20.
Що ж до клопотання ТОВ «Агротек» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд зазначає таке.
Клопотання названого Товариства мотивоване з посиланням на необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права (частини першої статті 559 ЦК України) у подібних правовідносинах, який викладений у постанові зі справи № 910/13109/18, та на який посилався суд апеляційної інстанції у постанові зі справи № 924/208/20.
Так, принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom») Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).
Згідно з частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 зі справи № 910/13109/18 виклала правовий висновок щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) і такий висновок є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню вказаної норми матеріального права, Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/13109/18.
Водночас застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду зі справи № 910/13109/18 у подібних правовідносинах (у тому числі, з урахуванням наявності пункту 6.3 у договорах поруки) є сталою та послідовною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 924/174/2020, від 24.12.2020 у справі № 924/175/20, і Суд у справі № 924/208/20 не вбачає підстав для відступу від неї.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 названого Кодексу визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги ТОВ «Агротек» без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати
Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ТОВ «Агротек», оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 зі справи № 924/208/20 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко