20 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 903/356/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 та рішення Господарського суду Волинської області від 31.08.2020
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного комунального підприємства "Луцьктепло"
про стягнення заборгованості, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат
за участю: позивача: Лисенка В.О. (адвокат),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (далі - відповідач) про стягнення 26 621 683,04 грн, в тому числі 16 219 186,19 грн основної заборгованості за отриманий на підставі Договору № 4874/1617-БО-2 постачання природного газу від 31.10.2016 природний газ, 3 124 077,03 грн пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті природного газу згідно п. 8.2. Договору, 5 552 380,67 грн інфляційних втрат та 1 726 039,15 грн 3% річних, нарахованих згідно статті 625 Цивільного кодексу України.
1.2. Позов обґрунтований несвоєчасним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором в частині оплати поставленого газу.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 31.08.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 6 555 479,68 грн заборгованості, 1 562 038,52 грн пені, 1 726 039,15 грн трьох відсотків річних, 5 552 380,67 грн суми індексу інфляції, а всього 15 395 938,02 грн. В позові в частині стягнення 1 562 038,51 грн пені відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення 9 663 706,51 грн заборгованості закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що частина заборгованості погашена відповідачем у зв'язку з зарахуванням зустрічних вимог, інша частина заборгованості підтверджується матеріалами справи, сума трьох відсотків річних та інфляційних втрат обґрунтована, а сума заявленої до стягнення пені підлягає зменшенню на 50% відсотків на підставі статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
3. Короткий зміст касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи
3.1. В касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 1 562 038,51 грн та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
3.2. В скарзі позивач посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
3.3. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без зміни зазначаючи, що судові рішення є законними і обґрунтованими.
4. Мотивувальна частина
4.1. В касаційній скарзі судові рішення оскаржуються лише в частині зменшення за клопотанням відповідача заявленої до стягнення суми пені, розмір якої судами визнано обґрунтованим, проте вирішено зменшити.
Суди при прийнятті оскаржуваних рішень виходили з того, що відповідач є комунальним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню та підприємствам, установам, організаціям. Підприємство спрямовує свою діяльність на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на експлуатацію обслуговування, поточний та капітальний ремонт котелень і теплових мереж та здійснює забезпечення мешканців міста Луцька, навчальні заклади, дитячі садки, інших споживачів послугами з теплопостачання. Фінансова діяльність підприємства за 2016 -2019 роки є збитковою, загальна сума чистого збитку станом на 31.12.2019 становить 172 523 000,00 грн, що підтверджується звітами про фінансові результати за 2016 -2019 роки. Заборгованість перед відповідачем з різниці в тарифах становить 180 823 730 грн. Заборгованість населення станом на 01.01.2019. становить 133 001 041,46 грн, заборгованість держави по субсидіях станом на 01.01.2018 становила 97 230 687,09 грн, по пільгам станом на 01.01.2019 - 8 874 193,53 грн, інші споживачі - 9 749 911,43 грн, разом 170 592 270,52 грн, що підтверджується довідкою про заборгованість по категоріях споживачів з 01.11.2016 по 01.01.2019. Відповідачем ведеться претензійно-позовна робота, показники якої наведено в довідках, приєднаних ним до матеріалів справи, але вона не дає належного результату, зокрема і через відсутність коштів на сплату судового збору та низький відсоток виконання рішень судів органами Державної виконавчої служби.
Суди попередніх інстанцій, застосувавши положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, взявши до уваги встановлені обставини справи, врахувавши майновий стан обох сторін, статус відповідача у справі, наслідки порушення зобов'язання з урахуванням важливості збереження господарської діяльності відповідача як комунального підприємства, що забезпечує мешканців міста Луцька, навчальні заклади, дитячі садки, інших споживачів послугами теплопостачання, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №4874/1617-БО-2 від 31.10.2016, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, визнання позову відповідачем в частині основного боргу, а також те, що плата за спожитий природний газ залежить від оплати за теплову енергії підприємствами, організаціями та іншими споживачами, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, дійшли висновку, що наявні підстави для зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50 відсотків.
4.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
Так, у справі № 908/1453/14 Верховний Суд залишив без змін оскаржені рішення, якими було відмовлено у зменшенні розміру заявленої в позові пені. При цьому Верховний Суд зазначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Суд касаційної інстанції у постанові у цій справі вказав, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з'ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.
4.3. Із судових рішень у наведених справах вбачається, що висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у справі № 903/356/20 не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваних штрафних санкцій, адже зменшення їх розміру у справі, що переглядається у касаційному порядку, було реалізоване судом у конкретному випадку за наслідками оцінки встановлених конкретних обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів, які у наведеній скаржником постанові Верховного Суду, відмінні.
Отже, постанова Верховного Суду у справі № 908/1453/14 ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто справа № 908/1453/14 і справа № 903/356/20 є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
4.4. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Таким чином, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.
4.5. За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою позивача.
4.6. У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", не підлягають.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі Господарського суду Волинської області № 903/356/20 закрити.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді Є.В. Краснов
В.Ю. Уркевич