20 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/7407/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Могила С. К., Уркевича В.Ю.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Дартс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий, Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:
1) Міністерства розвитку громад та територій України
2) Фонду державного майна України
3) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
до: 1) Приватного підприємства ?Дартс?
2) Товариства з обмеженою відповідальністю ?Науково-виробниче підприємство ?Київкомунекологія?,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська К.С.,
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації
за участю:
позивача-1: Бочарової О.В. (самопредставництво)
позивача-2: 1) Ізвєкова К.В. (самопредставництво), 2) Беніцької А.В. (самопредставництво)
позивача-3: 1) Васильєвої Т.С. (самопредставництво), 2) Василюка Д.В. (самопредставництво)
відповідача-1: Воробєй Д.А. (адвокат)
прокурора: Томчук М.О. (посвідчення),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України (далі - позивач-1), Фонду державного майна України (далі - позивач-2), Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач-3) до Приватного підприємства "Дартс" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Київкомунекологія" (далі - відповідач-2), згідно якого, просив визнати недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2003 та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача-1 на об'єкт нерухомого майна: група приміщень нежитлового будинку загальною площею 4 132, 6 кв.м, за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера "В" м.Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1193492480000, номер запису про право власності 19395917 (далі-нерухоме майно).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить частині шостій статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації', оскільки майно, яке не підлягає приватизації, було відчужено на користь суб'єкта господарювання приватного сектору економіки.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Суди розглядали справу неодноразово.
2.2. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2018, позов задоволено повністю.
2.3. Свій висновок суд мотивував тим, що спірний договір був укладений всупереч вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
2.4. Останньою постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, вище вказане рішення суду скасоване частково, позов задоволено частково, скасовано державну реєстрацію права власності відповідача-1 на нерухоме майно, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
2.5. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного договору є необґрунтованою, тому задоволенню не підлягає та наслідки спливу строку позовної давності в цій частині, на застосуванні яких наполягав відповідач-1, не застосовуються. В частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем-1, апеляційний суд вказав на те, що оскільки спірний договір не реєструвався на товарній біржі, він є неукладеним та не міг бути правовою підставою для реєстрації права власності на вказані приміщення. При цьому суд зазначив, що державну реєстрацію було здійснено на підставі недостовірних документів, які не відповідають вимогам, встановленим законодавством.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вказані судові рішення та залишити без розгляду позовну заяву прокурора.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційним судом не враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 19.02.2019 у справі № 925/226/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18.
3.3. Ухвалою Верховного Суду від 27.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 на вище вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо недотримання прокурором вимог частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином касаційна скарга відповідача-1 розглядається Верховним Судом з наведених підстав.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу прокурор Київської міської прокуратури просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.
3.5. 15.12.2020 позивачем-3 засобами поштового зв'язку до суду касаційної інстанції подано відзив на касаційну скаргу, а 06.01.2021 від прокурора Київської міської прокуратури надійшли письмові пояснення у справі, які за своєю суттю є доповненням до раніше поданого прокурором відзиву на касаційну скаргу, однак як вказаний відзив, так і письмові пояснення не можуть бути прийняті до розгляду з огляду на таке.
Частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
У даній справі ухвалою Верховного Суду від 27.11.2020 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.12.2020. Проте позивачем-3 відзив на касаційну скаргу подано 15.12.2020, що вбачається із поштового конверту, тобто поза межами зазначеного строку.
Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву та письмових пояснень у справі, які за своєю суттю є доповненням до раніше поданого прокурором відзиву на касаційну скаргу, відсутнє.
На підставі викладеного, відзив позивача-3 та письмові пояснення прокурора залишається судом без розгляду, оскільки вони були подані після закінчення строку, встановленого для подання.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що обґрунтовуючи наявність підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокурор зазначив, що законодавством встановлена заборона на відчуження майна ДП "Київкомунекологія", правонаступником якого є відповідач-2, право власності на державне нерухоме майно зареєстровано за юридичною особою на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, який не відповідає вимогам закону та спрямований на незаконне заволодіння державним майном.
4.2. Також встановлено, що позивачами неналежно здійснювався захист інтересів держави, оскільки не вживалися заходи щодо відновлення порушеного права власності держави на нерухоме майно, яке зареєстровано за відповідачем-1.
4.3. Суд першої інстанції згідно ухвали від 10.07.2018 (т.2, а.с.17-19) про розгляд клопотання відповідача-1 про повернення позовної заяви без розгляду, встановив, що прокурором була дотримана процедура повідомлення позивачів про звернення з позовом до суду відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та встановлено підстави для представництва інтересів держави в особі позивача.
4.4. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.5. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
4.6. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.7. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч.5).
4.8. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.9. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
4.10. Згідно частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
4.11. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
4.12. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
4.13. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
4.14. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
4.15. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
4.16. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
4.17. Суд першої інстанції згідно ухвали від 10.07.2018 (т.2, а.с.17-19) про розгляд клопотання відповідача-1 про повернення позовної заяви без розгляду, указав, що прокурором була дотримана процедура повідомлення позивачів про звернення з позовом до суду відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в матеріалах справи містяться належні докази повідомлення прокурором позивачів про звернення до суду з позовом, та встановлено підстави для представництва інтересів держави в особі позивача.
Встановивши, що прокурор довів повідомлення позивачів про звернення до суду в їх інтересах у розумінні приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру.
4.18. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на вищевикладене, доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.
4.19. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів, оскільки із встановлених ними обставин справи не вбачається наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
4.20. Посилання заявника касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 19.02.2019 у справі № 925/226/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, є помилковими, оскільки хоча у цих справах правовідносини є подібними зі справою № 910/7407/18, втім обставини цих справ є відмінними від справи, яка переглядається.
У наведених постановах Верховний Суд погодився з наявністю підстав для залишення позову прокурора без розгляду з підстав визначених у статті 226 ГПК України, оскільки прокурор не обґрунтував підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі відповідних органів.
У справі № 910/7407/18, суди, на підставі поданих прокурором доказів, встановили наявність правових підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі позивачів, а доводи відповідача-1 з даного питання, які повторюються у касаційній скарзі, були предметом розгляду судом першої інстанції, який їх відхилив з огляду на необґрунтованість, ухвалою суду від 10.07.2018 (т.2, а.с. 17-19).
4.21. Інші посилання, викладені в касаційній скарзі, стосуються необхідності додатково перевірити докази, однак такі посилання відхиляються судом в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.22. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч.2).
4.23. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.24. За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Дартс" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 у справі Господарського суду міста Києва № 910/7407/18, залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді С. К. Могил
В.Ю. Уркевич